Новим Садом це місто назвала Марія Терезія

Життя у столиці сербської Воєводини починає вирувати після 21-ї години…

Фортеця Петроварадин – одна із найвідоміших і найпопулярніших історичних «родзинок» у місті.
Фортеця Петроварадин – одна із найвідоміших і найпопулярніших історичних «родзинок» у місті.

Є у Сербії таке місто – Новий Сад. Хоч це і столиця Автономного краю Воєводини, однак місто камерне, тихе і у чомусь навіть провінційне. Хоч місто і має романтичну назву Новий Сад, однак Новий — далеко не новий, оскільки був заснований у середині ХVІІІ століття. Та й садом його назвати не можна, хоча зелені тут чимало. Назвала його так австрійська імператриця Марія Терезія. Це  мультикультурне, багатонаціональне і багатоконфесійне сербське місто.  Тут розмовляють сербською, угорською, словацькою, хорватською, румунською мовами. А ще українською. Тому що  у Сербії живе, за останнім переписом, 5 тисяч українців, а регіоном компактного проживання меншини є Автономний край Воєводина, зокрема адміністративний центр автономії Новий Сад та місто Врбас.  Однією з найочікуваніших подій у Сербії є Фестиваль української культури, який проводить Національна рада української національної меншини цієї країни. Побачити на власні очі, як проходить цей фестиваль, журналісту «ВЗ» запропонував учасник фестивалю — керівник Академічного інструментального ансамблю «Високий Замок» Львівської філармонії Андрій Яцків.

Як і інші міста на Балканах, поселення, яке  сьогодні називається Новим Садом, спочатку було завойоване кельтами, пізніше – римлянами. На правому березі Дунаю римляни збудували першу величезну фортецю, яку візантійці потім  перейменували на Петрикон  – на честь святого апостола Петра.

Згодом, коли християнські імперії одна за одною розпалися, цей регіон півтора століття перебував під владою турків-османів. І лише у ХVІІ столітті новій імперії, Австро-Угорщині, вдалося завоювати поселення, що займало стратегічне становище між християнським і мусульманським світом. І тоді на правому березі Дунаю, на тому місці, де стояв Петрикон, було зведено потужну Петроварадинську фортецю, на яку турки так і не зважилися напасти. На лівому березі Дунаю, навпроти Петроварадинської фортеці, з’явилося поселення сербів. У той час, коли Сербія перебувала у складі Османської імперії, Новий Сад, що був частиною Австро-Угорщини, активно розвивався, перетворившись на центр культури і освіти у регіоні.

Здавна місто має ще одну назву – сербські Афіни, оскільки тут були збудовані школи і університети, гімназії і бібліотеки. Перша друкарня, бібліотека, а також книжковий магазин були відкриті у Новому Саді у ХVІІІ столітті. Тоді ж було засновано і Сербський національний театр.

Лівий і правий береги Дунаю з’єднує Варадинський міст, який колись з’єднував два окремі поселення, — Петроварадин і Новий Сад. Цей міст і у наш час з’єднує райони одного великого і красивого міста.

У самому серці Нового Саду, на площі Визволення, гордо тягнеться 76-метровою вежею до неба католицька церква Святої Марії.

Фортеця Петроварадин – одна із найвідоміших і найпопулярніших історичних «родзинок» у місті. Мабуть, через це усі гіди розпочинають екскурсію звідси. Бо з оглядового майданчика фортеці видно увесь Новий Сад, як на долоні. Саме з цієї міні-площі екскурсію розпочала і наша гід Ліліана. Знала три мови – сербську, англійську і німецьку, тому запропонувала нам вибрати з цих трьох мов ту, яку  зможемо зрозуміти. Весь удар на себе взяли хлопці з ансамблю «Високий Замок», які тривалий час гастролювали у Німеччині і добре знають німецьку.  Для мене і солістки Львівської філармонії Ольги Фенюк це стало рятівною соломинкою… За словами Ліліани, фортеця зай­має площу 112 гектарів і має унікальну систему підземних коридорів, що розміщені на чотирьох рівнях і тягнуться аж на 16 кілометрів. Як архітектурний шедевр, фортецю Петроварадин занесено до списку культурно-історичних об’єктів особливого значення Республіки Сербія. На оглядовому майданчику стоїть невелика вежа з унікальним годинником, що є основним орієнтиром у Новому Саді.

На територію фортеці можна потрапити у будь-якій годині доби, і подивитися на Новий Сад і рано-вранці, і навіть посеред ночі, коли місто потопає у нічній ілюмінації. А вдень можна придбати сувеніри у крамничках, або випити кави у кав’ярні і насолодитися виглядом міста з висоти пташиного польоту.

Коли Ліліана нам розповідала історію міста і з оглядового майданчика показувала об’єкти, мене здивувала велика кількість храмів. Їх тут дуже багато. Мабуть, і двох-трьох днів не вистачило б, якби ми захотіли бодай на кілька хвилин зайти у кожен з них.  Однак основні храми ми все ж таки побачили — у центрі міста. У самому серці Нового Саду, на площі Визволення, гордо тягнеться 76-метровою вежею до неба католицька церква Святої Марії, яку збудували у ХІХ столітті. Храм звели на фундаменті старої римо-католицької церкви, зруйнованої під час революції у 1848 році. Заможні новосадівці щедро давали пожертви на новий собор, будівництво якого завершилося лише через 50 років. У католицькому соборі Діви Марії регулярно не лише відправляють Службу, а й проводять концерти органної музики.

Новий Сад – не лише місто храмів, а й осере­док студентства. Тут є університет, у якому навчаються на 14 факультетах понад 40 тисяч студентів. Тому і не дивно, що життя тут починає вирувати після 21-ї години, коли відчиняються двері більшості нічних барів. Молодь Нового Саду, за словами Ліліани, тут п’є і танцює. У кожному такому закладі після 22-23-ї години виступає рок-група або якийсь запрошений гурт виконує народну музику на автентичних інструментах. У Сербії народна музика – особливо популярна. Я це побачила навіть на Фестивалі української культури. Шкода, що ми жили далеко від центру… Думаю, хлопці з ансамблю «Високий Замок» могли би дати сербам неоціненний майстер-клас.

Попри те, що бари працюють не лише вдень, а й вночі, за час перебування у Новому Саді я не бачила жодного п’яного. Хоча тут, як і в Чехії, п’ють багато пива. Найпопулярніше пиво тут Jelen pivo (Jelen зі сербської – олень. – Г. Я.). А національним напоєм вважається ракія. На жаль, цього напою я так і не скуштувала, оскільки хлопці з ансамблю виявилися непитущими…

Новий Сад –  місто з європейським шармом і слов’янською душею. Жителі міста тут не озлоблені, а привітні і життєрадісні. Том й не дивно, що сюди тягнуться туристи не лише з країн колишнього соцтабору, а й із Західної Європи. Тут насправді є на що подивитися і можна відпочити за доступною ціною.

Фото автора

Сербія