Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Країна каміння з Рожевою столицею

Так називають Вірменію і переконують, що Єреван старший за Рим на 29 років.

Початок моєї подорожі до столиці Вірменії можна назвати комедійно-кримінальною історією. Кримінальною — тому, що мене затримали «до вияснєнія обстоятєльств» єреванські прикордонники, а комедійною — бо мені було смішно з того… Ніколи не думала, що, маючи кілька шенгенських віз у закордонному паспорті і море проштампованих сторінок, що свідчать про перетин європейських кордонів, матиму проблеми в аеропорту Єревана. Коли наша група (українські туроператори) на запрошення Надзвичайного і Повноважного Посла Вірменії в Україні Андраніка Манукяна і радника Посла Армана Абовяна приземлилася у Єреванському аеропорту, всі з нетерпінням потирали руки — нарешті, вечеря і омріяний відпочинок. Але…

Коли я підійшла до віконечка і простягнула свій паспорт, вірменський прикордонник спочатку зблід, а потім посміхнувся недзвозначно, мовляв, «попалася пташка». Зателефонував комусь, і до нього у кабінку прибіг ще один. Про щось говорили на своїй мові, але я нічого не розуміла. Запитую, у чому справа. Завис комп’ютер, кажуть. Дивлюся, прибігли ще кілька прикордонників, а за хвилину біля маленької кабінки їх зібралося з десяток. Той, що був, очевидно, начальником, з таким поважним виглядом каже: «Назвіть дату народження і своє ім’я та прізвище». Називаю. «Прізвище Ярема — ваше дівоче чи по чоловікові?». — «Це прізвище мого чоловіка». — «Ваше дівоче?»… Під пильним і колючим поглядом десятка прикордонників відповідаю чітко і швидко на всі запитання…

Наша група давно пройшла, а мене далі не відпускають. Керівник групи — начальник відділу маркетингу та промоцій Львівської облдержадміністрації Марина Якушева спробувала розібратися у причині мого затримання. Сказали, що не відпустять «до вияснєнія обстоятєльств». Мене така перспектива не влаштовувала, бо сидіти в аеропорту у той час, коли група смакуватиме до вечері «Наливками зі Львова», не хотілося.

Як з’ясувалося, мої дані — ім’я, прізвище, день, місяць і рік народження співпали з даними якоїсь українки, котру занесено у їхню базу як порушницю кордону. Тільки її дівоче прізвище не співпадало з моїм. На моє прохання звірити мої і її відбитки пальців хлопці тільки розвели руками: вони не мали її відбитків. «Вияснялі обстоятєльства» майже сорок хвилин, поки їм не надіслали фотографію тієї жінки, яку розшукували. Богу дякувати, що не цілу ніч «вияснялі». Вірменські прикордонники попросили пробачення і порадили наступного разу брати в дорогу ще й український паспорт…

Літній Єреван оживає ввечері, коли спадає спека, запалюються вогні, місто виблискує і виграє усіма барвами райдуги. Це - старовинне місто з тритисячолітньою історією, унікальною архітектурою і неповторною атмосферою, що поєднує у собі Схід і Захід, гарячий темперамент і європейську цивілізованість. З його культурою вже наступного ранку нас знайомила гід Зара, котра водила вузенькими вуличками, розповідала історії і легенди, що ховаються за кожним рогом.

Середньовічні мислителі вважали, що саме у Вірменії є біблейський Едем, де Адам та Єва скуштували забороненого плоду, а столиця Єреван старша за Рим на 29 років. Вірменія — це країна, яка першою у світі прийняла християнство як державну релігію і навіть відобразила це у своєму алфавіті. Перша літера А («Аствац») означає «Бог», а остання Q — «Христос».

Вірменія — маленька країна, на долю якої випали величезні випробування. За словами Зари, на перший погляд здається, що тут все не дуже добре, але це якщо порівнювати з дев’яностими. У 1988 році страшний землетрус зруйнував близько 40 відсотків країни. Відновленням ніхто не займався, тому що Радянський Союз розпався. Основу економіки становили військові підприємства, на яких виготовляли лише частину обладнання, а працювати повноцінно після розпаду вони не змогли. Паралельно до цієї біди розпочалася війна, що тривала до 1994-го. Через війну в Абхазії зупинився рух поїздів. «Порівняно з тими подіями, зараз у нас все чудово, - каже Зара. — Коли у нас запитують, як давали собі раду з кризою, ми відповідаємо, що навчилися економити. Це при тому, що вірмени економити не люблять».

Рівень безробіття у Вірменії доволі високий. Більшість їде на роботу за кордон, найчастіше в Росію, бо у цю країну не потрібна віза, та й влаштуватися на роботу можна законно. Взагалі, вірмени шкодують, що Союз розпався… Закрилися підприємства, і народ збіднів не на жарт. На тих заводах і фабриках, які залишилися, зарплати невисокі. Середня — 120-150 тисяч драм (6550 — 8187 гривень). Мінімальна — 55 тисяч драм (майже 3 тисячі грн.). Пенсія ще менша — близько 48 тисяч драм. На такі гроші пенсіонер не проживе. Тому тут прийнято, щоб діти допомагали старшим батькам.

Виплачують і допомогу при народженні дітей. На перших двох дітей — не дуже великі гроші, 126 тисяч драм (6877 грн.), а от на третю дитину — мільйон драм (54583 грн.). На четверту і кожну наступну дитину — півтора мільйона драм. Цю допомогу видають відразу на руки. Окрім того, щомісяця жінці на дитину виплачують допомогу 18 тисяч драм (982 грн.).

Вірмени пишаються своєю країною. Ті, хто давно виїхав за її межі, не лише гордо називають себе вірменами, а й допомагають своїй батьківщині фінансово. Відбудовують великі міста, реставрують старовинні будівлі і відновлюють пам’ятки архітектури. А також вкладають гроші у новобудови. Попри те, що у Єревані багато нових будинків на околиці міста, більшість з них порожні. Традиційно вірмени живуть однією великою родиною в одному будинку, однак молодь хоче жити окремо, а старше покоління — проти. Тому молодь частіше виїжджає на заробітки, щоб пізніше придбати власне житло.

У центральній частині Єревана квартири дорогі. За квадратний метр доведеться викласти 470 тисяч драм (майже 26 тисяч гривень), на околиці за однокімнатну квартиру просять 115 мільйонів драм (800 тисяч гривень). Але це столиця! У маленьких містечках ціни доступні. Будинок можна придбати лише за 2,5 мільйона драм (137 тисяч грн.).

Якщо Японію називають Країною сонця, що сходить, Велику Британію — Туманним Альбіоном, то Вірменію — Країною каміння. Камінь тут — основний будівельний матеріал. Дерев’яних будинків не побачите навіть у селах. У Єревані більшість будівель зведені з рожевого туфу. Це така гірська порода. Через це столицю Вірменії називають Рожевим містом.

Вірмени кажуть, головне - мати власне житло. Бо «комуналка» - дешева, як борщ. Насправді дорожча, як у нас… За місяць доведеться викласти середню зарплату одного з працюючих членів сім’ї, а це близько двохсот доларів. Правда, ціни на продукти харчування значно вищі від львівських, але, мабуть, дорівнюють київським. Скажімо, за кілограм яловичини доведеться заплатити 3400 драм (майже 190 грн.), буханець хліба — 200 драм (10 грн.), літр молока — 270 драм (14 грн.). Дешева олія — 350 драм (18 грн.).

Як і у нас, маленькі магазинчики закриваються, а на їхньому місці виростають супермаркети, не видно вздовж вулиць бабусь з пучками кропу і петрушки…

Проїзд у міському транспорті — автобусі і метро коштує 100 драм (5 грн.). Але, мабуть, транспорт їздить на газі, бо бензин у цій країні дорогий. За літр треба заплатити 32 гривні, натомість за газ лише 13 грн. У транспорті платять всі! Можливо, і є якісь категорії пільговиків, але пенсіонери не катаються, як у нас, туди-сюди, бо то задурно. У Вірменії пенсіонер за проїзд платить 100 драм.

Вірменія — країна, що найвище розташована на Закавказзі, оскільки більша частина її території розляглася на висоті від тисячі метрів. Звідси ще одна національна фішка — питні фонтанчики. Є вони не лише в Єревані, а й по всій Вірменії. Вірмени переконують, що тільки такий напій, «приготовлений» високо в горах, не лише смачний, а й корисний. І це правда. Під час екскурсії ми зупинялися біля таких фонтанчиків і пили смачнющу холодну воду.

Однак не вода найпопулярніший напій у Вірменії, а коньяк. У Єревані працює кілька коньячних заводів, хоча найпопулярніші з них, звісно, «Арарат», який викупили французи, і «Ной», що працює за старою технологією «Арарату». Якщо ви захочете у Львові купити коньяк цього виробника і побачите ціну під 200 гривень, краще не беріть. Найімовірніше, його «спродукували» десь у підвалах на Левандівці. Насправді пляшка п’ятизіркового коньяку «Арарат» десятирічної витримки коштує не менше 20 доларів, а двадцятирічної витримки — 30 доларів і більше.

Нам пощастило побувати на екскурсії на коньячному заводі «Ной». Від запаху алкоголю можна очманіти. У темних 400-літрових бочках зберігають старий спирт, який використовують лише для марочних коньяків, тобто від семи років і більше. З виноградного соку в результаті кількох перегонів отримують коньячний спирт міцністю понад 60 градусів. Попри те, що ємності щільно закупорені, бурштиновий напій все одно випаровується. Ці випари називають «часткою ангелів». За різними підрахунками, ненаситні ангели на рік отримують 4 відсотки алкогольних запасів.

У підвалах «Ноя» нас частували вином майже сторічної витримки — 1920 року. За словами менеджера заводу, вартість пляшки такого вина близько двох тисяч доларів. На моє запитання, чому нам відкоркували таке дороге вино, менеджер відповів: «Бо ви — гості з України».

Редакція газети “Високий Замок” дякує Львівській облдерж­адміністрації та Міжнародним авіалініям України за організацію цікавої подорожі.

Фото автора

Єреван, Вірменія

Схожі новини