Стародавні греки боялися порушити спокій богів і на Олімп не піднімалися…

На згадку про країну міфів журналіст «ВЗ» набрала камінчиків з цієї гори.

Біла башта, символ Салонік.
Біла башта, символ Салонік.

Відвідати Грецію –  моя давня мрія. Впродовж багатьох років вона здавалась мені нездійсненною. Ще зі школи захоплювалася історією Стародавньої Греції, адже саме давні греки заклали основи європейської цивілізації. А їхні міфи – вершина людської фантазії.

Друзі-скептики відмовляли від поїздки. Казали, що сучасна Греція — це задвірки Європи, де панує економічна криза,  а від давніх античних споруд залишилися руїни. Забігаючи наперед, змушена визнати, що в первісному вигляді з далеких часів нічого не збереглося, але знайдені в результаті  археологічних досліджень численні фрагменти будівель, предмети мистецтва є надзвичайно цікавими. Маю на увазі знахідки з часів розквіту Стародавньої Греції, а це 2500 років тому.

Греція була і залишається країною, де багато сонця, де, піднявшись на невелику гору, вже бачиш море, де долини завершуються горами і навпаки, де, як і колись, неосяжні плантації олив. А в музеях, оглядаючи стародавню скульптуру, очам не віриш, що в камені можна так досконало передати людське тіло, риси і вираз обличчя, складки одягу…

На грецькому базарі є все – від восьминогів до червоних яєць.

Греція, мабуть, єдина із країн, яка впродовж тисячоліть донині зберегла свою мову.

Туристична поїздка  з назвою «Антична Греція» охопила основні регіони Греції:  на півночі – Македонію (Салоніки – Вергіна — Діон – Олімп), центральну частину (Метеора, Дельфи, Афіни) і півострів Пелопоннес  (Епідавр — Нафпліон – Мікени).   Тривала сім днів.

Салоніки зустріли нас яскравим сонцем, розквітлими акаціями,  каштанами та трояндами. Першою оглядали фортецю -­ акрополь, що височить над містом. Звідси відкривалась захоплююча панорама міста:  білі будинки амфітеатром сходяться до моря, що на горизонті зливається з небом.

Салоніки — гарне сучасне місто, яке має давню історію. Заснував його 353 року  до нашої ери македонський цар Касссандр і назвав на честь своєї дружини Фессалоніки, рідної сестри Олександра Македонського по  батькові, цареві Філіппу ІІ. Місто переживало період розквіту в часи правління македонських царів. На початку нашої ери було завойоване римлянами, пізніше входило до складу Візантійської імперії. Вело боротьбу із різними завойовниками: остготами, сарацинами, франками. В ХV cт., як і всю Грецію,  Салоніки завоювали османи. Тільки 1912 року місто  звільнилось  від їхнього панування.

У Салоніках (слов’янська назва Солунь) у 50-х роках найвизначніший ранньохристиянський місіонер апостол Павло  заснував першу християнську общину. У місті поблизу акрополя  є вулиця Святого Павла, де розташований монастир Влатадон. За переказами, з цього місця апостол Павло, зазнавши переслідувань, через фортечну браму  покидав Салоніки.

У ІХ ст. в Салоніках народилися основоположники церковно-слов’янської мови Кирило і Мефодій. Створений ними алфавіт ліг в основу письма багатьох слов’янських народів. Брати першими переклали церковні книги  з грецької мови на церковнослов’янську.

Небесним покровителем Салонік є святий Димитрій Солунський, який  народився в цьому місті і 303 року прийняв мученицьку смерть за віру – був заколотий списами. На місці його захоронення стоїть збудована у VІІ ст.  базиліка, названа іменем святого. Головна реліквія храму – мощі святого Димитрія Солунського. Вони зберігаються в срібній раці, у маленькій капличці храму. Я приклалася до раки, помолилася. Мощі впродовж століть мироточили, і в крипті зберігаються кам’яні басейни у вигляді плоских чаш, куди стікало миро.

 У місті багато пам’яток різних епох, 18 з яких внесено до списків культурної спадщини ЮНЕСКО. Це в основному  культові споруди візантійського періоду, фортечні мури. В археологічних музеях зберігаються  виняткові пам’ятки, знайдені під час розкопок.

У Салоніках ми ночували дві ночі.  У вільний час гуляли містом. Неможливо було заблудитися. Місто омиває Термічна затока Егейського моря.

Від 1986 року в Салоніках розпочалося будівництво метрополітену, яке розтягнулося на роки, бо під час викопування котлованів відкривалися невідомі раніше архітектурні зони. Коло нашого готелю, що у центрі міста,  в такому котловані  видно ряд добре збережених колон.

Конче хотілося відвідати продуктовий ринок у місті.  Варто було зайти всередину, як вуха заклало від галасу – кожен продавець, а це зазвичай  високий  бородатий грек,  на повний голос закликає купувати його товар.  Свіжа риба, королівські креветки, восьминоги,  ковбаси, туші тварин, що  звисають, чомусь серед білих червоні яйця і великий вибір оливок і маслин.

Найгарнішим місцем Салонік є набережна. Неспішна прогулянка нею – велике задоволення. Від площі Аристотеля протягнулася  на декілька кілометрів. Пляжі за містом. Донизу стікаються вулиці міста. Вздовж моря — довгий суцільний ряд однотипних білих будинків з балконами, на нижніх поверхах  яких кондитерські магазини з розкішними вітринами, ресторанчики, кав’ярні. Столики виставлені на вулицю з видом на море. Вільне місце годі знайти. Панує атмосфера свята. По набережній дійшли до Білої башти, що є символом Салонік. Вона збудована османами ХV ст. на місці візантійської вежі. Нині в  ній діє музей міста. Район Білої башти є історичним центром міста. Недалеко від башти -  величний пам’ятник  македонському царю Олександру Великому – на високому п’єдесталі скульптура вершника на здибленому коні.

Щопівгодини від причалу, що поруч Білої башти, відпливають кораблики. Вхід на них безкоштовний, але необхідно  замовити якісь напої. За п’ять євро  придбали горнятко кави і вже з моря  оглядали місто, яке  сходинками будинків підіймалося догори. Воно таке ж гарне, як і тоді, коли дивитися на нього з гори. В місті немає висотних будівель.

Салоніки б із задоволенням відвідала ще раз.

Поблизу Салонік розташоване  невеличке поселення Вергіна,  в якому 1977 року грецький археолог  Маноліс Андронікос здійснив феноменальне відкриття – у величезному кургані розкопав нерозграбоване поховання царя Філіппа ІІ, батька Олександра Македонського.

 На полі, поруч музею, всіяному маками,  за словами гіда, були  палаци, в яких більш ніж 2000 років тому Аристотель навчав царевича Олександра.

З нетерпінням чекала сходження на  легендарну гору Олімп. Хто про неї  не чув? Згідно з міфами, на Олімпі жив  верховний бог, володар світу, батько багатьох богів і героїв громовержець  Зевс з  дружиною Герою.  Насправді Олімпом називають гряду гір, яка тягнеться  на 25 км. Найвища вершина, Мітікас, має висоту 2917 м. Стародавні греки боялись порушити спокій богів і на вершину не підіймалися. Вперше  її підкорили альпіністи 1913 року. Наша група  на двоповерховому автобусі крутими серпантинами таки піднялася на гору  гряди Олімп висотою понад кілометр. Моторошно було дивитися вниз. На  вершину гори виходили пішки. А тут справжні альпійські луки – серед каміння низькорослі  різнобарвні квіти. За словами гіда, тільки  в цій місцевості росте 35 рослин, які більше ніде не зустрічаються. З гори відкривався вид чи не на всю Македонію, а снігова вершина, здавалося, була зовсім недалеко. Друзі замовляли камінці з Олімпу. Не забула їх набрати. Вони сірі з білими прожилками. На перший погляд нічого особливого, але з Олімпу!