«Якщо прийдеш за п’ять хвилин до початку лекції, вільного місця в аудиторії не буде»

З Богданом ми зустрілися у центрі Відня. Хлопець вже півроку вчиться у Віденському університеті на юридичному факультеті. Розмовляємо у кав’ярні. Звертаю увагу, що усім офіціантам добряче за 40 років. “Офіціанти в Австрії — добре оплачувана професія, заробляють до двох тисяч євро, - пояснює Богдан. - Особливо у таких популярних закладах. Вони все життя працюють офіціантами. Австрія вважається країною фахівців. Тут кожен на своїй роботі професіонал. Цьому сприяє особлива система освіти”.

В австрійських компаніях студенти готові працювати безплатно

Минулого року у Львівському університеті Богдан отримав диплом бакалавра і подав документи у Віденський університет. Вступив на основі українського диплома бакалавра, без будь-яких вступних іспитів. Додатково здавав лише німецьку мову. Документами, яких зібрати треба чимало, займалася спеціальна людина. У Відні, де студентів-іноземців багато, є юридичні посередницькі фірми, які на цьому спеціалізуються. Паралельно закінчує магістратуру в українському університеті, але вже заочно.

Навчання у Німеччині та Австрії безплатне. Для австрійців цілковито, а іноземний студент платить символічні гроші за певні бюрократичні послуги. Богдан платить 380 євро за семестр. Це дешевше, ніж в Україні на юридичному!

Наступного року планує піти на програму LL.M - Міжнародну юридичну магістратуру. Таке навчання коштує від 11 до 16 тисяч. “Ого!” - дивуюсь. “Це не дорого порівняно з такою самою програмою у США. Там би заплатив у рази дорожче”, - пояснює. «А що тобі дасть той диплом?» - уточнюю. “Отримую перший науковий ступінь з практичними знаннями. Це дає можливість престижного працевлаштування у міжнародних компаніях”.

При цьому Богдан не планує залишатися в Австрії. Диплом і відповідні знання потрібні, щоб працювати в Україні у престижній міжнародній фірмі. Але попрацювати кілька років на австрійських підприємствах мусить, навіть паралельно з навчанням. Каже, освіта з досвідом роботи за кордоном відкриває значно ширші перспективи. Вже накинув оком на одну австрійську страхову компанію, яка має філію в Україні і потребує спеціалістів зі знанням української мови та національного права України. За словами хлопця, студенти готові працювати навіть безкоштовно. Головне - набути досвіду та мати хороше резюме.

Університети закінчує не більш ніж половина

На відміну від України, в Австрії немає культу вищої освіти. В Україні чи не усі випускники шкіл, незалежно від рівня знань, намагаються вступити у виш і здобути омріяний диплом. При цьому факультет, а відтак майбутній фах, часто обирають не свідомо, а під впливом різних обставин. Як наслідок, багато хто за фахом не працює. В Австрії підхід до навчання, здобуття професії, до роботи принципово інший.

Тут після закінчення початкової школи (від шести до десяти років), тобто наприкінці четвертого класу діти складають фінальні іспити. З того моменту визначають учнів за рівнем знань і відповідно до них обирають тип середньої школи. В результаті студентами університетів стають максимум 10 відсотків випускників шкіл. Більшість після обов’язкової загальноосвітньої школи йде або в коледжі, або в інститути. Тут вчаться і паралельно здобувають професію. Специфіка цього навчання полягає у тому, що наука поєднується з практикою. Наприклад, один день на тиждень студент вчиться, а чотири дні працює. І заробляє нехай невеликі, але власні гроші. Під час навчання студент практикується на тій фірмі, в якій потім буде працювати. Це дає гарантовану перспективу працевлаштування. Крім того, паралельно зі здобуттям професії молода людина, яка відчуває відповідний потенціал, має можливість відкрити власний бізнес у своїй сфері. Австрія - країна банків, тут усе на кредитах. Тобто вчишся, паралельно працюєш, маєш гарантоване робоче місце, а якщо бажаєш, то можеш відкрити власну фірму.

Університети принципово відрізняються від інститутів тим, що надають перевагу теоретичним знанням. В університетах система освіти вибудувана так, що студент, образно кажучи, сам собі режисер. В українських вишах є розклад пар, семінарів тощо. По суті, за студента все вирішили, його справа - дотримуватися графіка навчання. В австрійських університетах студент сам собі складає програму, сам формує свій розклад. Вибирає курс, предмети, викладача, до якого ходитиме на лекції.

Після чотирьох років навчання на юридичному факультеті в Україні зорієнтуватися, а потім звикнути до специфіки Віденського університету Богданові було надзвичайно важко.

«Уявіть собі, - каже, - я живу сам, тата-мами немає, ніхто мене не контролює. О 10.00 маю йти на лекцію, на яку зареєструвався (більше двох лекцій на день не буває). Зранку хочеться спати, тож і думаю собі: «А воно мені треба, туди їхати? Півгодини збиратися, хвилин сорок їхати, півтори години лекція. А потім що робити? Повертатися додому? Чи є сенс? Викладач відвідування не перевіряє, презентацію лекції скине на свою сторінку у соцмережі. Зрештою, усе, що він сказав на лекції, є у підручнику. Тобто, здавалось би, мотивації ходити на пари жодної». Але, попри це, студенти тут свідомі і дисципліновані. Розуміють, що не ти потрібен викладачеві, а він тобі. Студент може взагалі не ходити на лекції і семінари, зрештою, викладач нікого по імені не знає, не перевіряє, хто прийшов, кого немає, не ставить оцінок. Він дає знання, а вже справа студента, як він цим скористається. Головне - іспити. На іспиті сидить комісія, яка тебе в очі не бачила, і ти мусиш предмет успішно скласти. Якщо не складеш, теж не трагедія - можна перенести іспит на наступний семестр.

Тож студенти в Австрії не сачкують. Богдан каже, якщо прийдеш за п’ять хвилин до початку лекції, то вільного місця в аудиторії не знайдеш. Студенти сидять у проходах, на підлозі, на сходах... Ще більші аншлаги на семінарах. Семінари, як і лекції з певного предмета, відбуваються раз на тиждень. У семестр Богдан більше чотирьох предметів не бере. Щоб отримати диплом, має скласти 12 предметів. Наразі склав три. Цього семестру, якщо пощастить, планує скласти чотири предмети.

80 відсотків знань здобувають у бібліотеках

В Україні студенти готуються до сесії зазвичай в останню ніч. В Австрії це немислимо. За спостереженнями Богдана, 80 відсотків знань австрійські студенти здобувають у бібліотеках, які завжди переповнені. У них традиція вчитися саме в бібліотеці. Там відповідна атмосфера і, звісно, усі умови.

Коли Богдан розповідав, що в Україні готувався до екзамену два дні, австрійці повірити не могли. Тут до одного екзамену готуються мінімум три-чотири тижні. Якщо почав готуватися пізніше, ніж за місяць, то вже і не починає, бо розуміє, що не встигне як слід підготуватися. Переносить цей предмет на наступний семестр. Концентрується на інших предметах. Обсяг інформації, яку треба вивчити на іспит, величезний. Тому деякі студенти вчаться по шість, сім чи навіть більше років. Знайомий адвокат Богдана вчився на юридичному десять років. Наприклад, нинішній міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц отримав високу посаду в уряді, коли вчився у Віденському університеті. Та навіть попри можливість «розтягувати задоволення» не всі дістаються фінішу. Дай Боже, щоб половина студентів успішно закінчила університет. А на юридичному факультеті Віденського університету щасливчиків ще менше.

Гуртожиток як люксусовий готель

Запитую хлопця про умови проживання. Каже, знайти пристойне житло тут непросто. В Австрії виші не мають своїх гуртожитків. Житло для студентів надає або неприбуткова організація OEAD, яка працює під егідою міністерств освіти і фінансів, або приватні компанії. Причому вартість гуртожитку від OEAD не набагато нижча, ніж у приватників. Та й гуртожитками це назвати язик не повертається. Це радше апартаменти, що нагадують номери в готелі. Півроку Богдан жив у гуртожитку, що належав OEAD. Він побудований за принципом двокімнатної квартири, де студент має свою кімнату зі спільною кухнею і санвузлом. Це обходилось йому в 470 євро (плюс 30 євро прибирання). Зараз переїхав у більш елітний, вже приватний, гуртожиток. Це закритий комплекс, де мешканці мають окремі апартаменти з двох кімнат (спальня і кухня-їдальня). Кімната Богдана має 50 метрів. На першому поверсі житлового комплексу - спільний лаунж, де є більярд, кавова машина з безкоштовною кавою. Є окреме приміщення бібліотеки з розкішними шкіряними диванами. На території комплексу своя пекарня, тож зранку студенти можуть купити свіжі круа­сани. Є безкоштовна пральня (у попередньому гуртожитку за прання платив 2 євро). На території можна пограти в теніс, футбол. Усе це задоволення коштує 690 євро на місяць (прибирання входить у вартість проживання). Не дешево, звичайно, але орендувати квартиру іноземцю у Відні вкрай важко.

Усі оголошення про оренду житла власники подають через маклерів. Маклеру, за законом, треба заплатити суму у розмірі двомісячної оплати і 20 відсотків його податку з цієї суми. Плюс дати заставу за квартиру - це три місячні плати (якщо щось пошкодив, то з застави будуть компенсовуватися збитки). Крім того, 90 відсотків квартир для винаймання без меблів, голі стіни. Їх треба обставити. Деякі власники вимагають, щоб за тебе хтось з австрійців поручився. В гуртожитку усього цього немає.

Запитую Богдана, які ще має витрати, скільки грошей йде на харчування? Каже, що до студентів країна дуже лояльна. Наприклад, він, як студент, має пільговий абонемент на проїзд. Оформляє на своє ім’я спеціальну картку за 75 євро на семестр і може користуватися будь-яким видом громадського транспорту (трамвай, автобус, метро, електрички в ме­жах Відня). Це майже безплатно, оскільки лише один проїзд у метро коштує 2,20 євро (денний абонемент - понад 7 євро, а штраф — 110 євро).

Попри те, що Австрія - дорога країна, на харчування Богдан також витрачає небагато. Оскільки любить готувати, то часто харчується вдома. Але обідати доводиться у місті. У кафе чи ресторанах середній чек - 15-20 євро. Але біля університетів є їдальні. Там дешевше. Комплексні обіди (8 варіантів, включаючи кілька вегетаріанських) коштують 8-10 євро. На харчування витрачає максимум 300-350 євро на місяць.

Австрійці доброзичливі, але не поспішають заводити друзів

Цікавлюся, як проводить дозвілля, чи подружився з місцевими? Майже ні з ким зі своїх однокурсників-австрійців не потоваришував. По-перше, рідко коли їх бачить. Тут студенти - як пасажири у трамваї, проїхали зупинку (побували на лекції чи семінарі) і розійшлися.

По-друге, австрійці хоч і привітні та доброзичливі люди, як, втім, і усі європейці (тут є негласне правило: якщо незнайомі люди в магазині чи громадському транспорті випадково зустрілися очима, то одне одному усміхаються), але заводити близьких друзів не поспішають, тим паче, серед іноземців. Наплив мігрантів змушує австрійців все більше ізольовуватися.

Богдан займається боротьбою. У клуб разом з ним ходять албанці, хорвати, серби (австрійці їх узагальнюють одним словом - югос), турки, іракці, іранці. А самі австрійці туди не ходять. За останні 10-15 років приїхало багато українців. Богдан чув у церкві, що мінімум 40 тисяч. Він товаришує з хлопцями зі Львова та Києва, які вчаться в інших вишах. Разом грають у футбол, ввечері ходять у клуби. Відень - дуже комфортне місто, в якому приємно і жити, і вчитися.