Бог створював світ шість днів, а на сьомий влаштував шабат

Ізраїль — країна унікальна, з неповторними традиціями і звичаями. А відпочинок у цій країні, на думку багатьох туристів, є одним із найкращих у світі. Чому? Насамперед через те, що в Ізраїлі аж три моря з пісочними пляжами: Червоне приваблює любителів дайвінгу і серфінгу, Середземне — стародавніми містами, а Мертве — цілющими властивостями. Хоча ізраїльтяни вважають, що мають ще одне море, — Галілейське (озеро Кінерет). Воно манить паломників з усіх куточків Земної кулі біблейською історією...

Ізраїль вважають колискою трьох світових релігій — іудаїзму, ісламу і християнства. Тут відзначають свята усіх трьох релігій. Офіційним календарем в Ізраїлі є єврейський, який діє в країні паралельно з Григоріанським. Єврейський календар — місячно-сонячний. У ньому кожна дата “підв’язана” до фази Місяця. І всі місяці в Ізраїлі, згідно з їхнім календарем, розпочинаються тільки за повного Місяця. Новий рік також випадає на повний Місяць. Інші свята також випадають на певну фазу Місяця. Скажімо, Песах, який святкують навесні при повному Місяці.

Але є одне свято, яке відзначають щотижня. Це — шабат, або священна субота. Це не просто вихідний, а справжнє свято, яке дуже відрізняється від інших важливих єврейських дат. Шабат не пов’язаний з якоюсь конкретною історичною подією. Бог створював світ протягом шести днів. І лише на сьомий вирішив, що заслуговує перепочинку. “Перепочив” чи “зупинився” — саме так перекладають слово “шабат”. А оскільки євреї вважають, що Бог почав створення світу з неділі, то день перепочинку — це субота. Серед заповідей, які Всевишній передав Моше (Мойсею) на горі Синай, була і заповідь дотримуватися суботи. Що це означає? У суботу не можна працювати. Мусиш не просто не ходити на роботу, а взагалі нічого не робити! Їсти можна, але готувати їжу категорично заборонено. Тому єврейські жінки готують страви у четвер і у п’ятницю до обіду. І готують щось таке, чого не треба буде у суботу розігрівати. Бо навіть запалити газ під каструлею вважається роботою. Є такі господарі, що не вимикають плиту з п’ятниці... Навіть туалетний папір не можна відривати з рулона. Його нарізають шматками заздалегідь і залишають у туалеті. Пачку зі серветками також треба розір­вати напередодні. Не можна відривати з рулона і пакет для зберігання сміття. Заборонено застібати блискавку на штанах, і у цей день одягають так звані шабатні брюки...

Ближче до вечора п’ятниці зачиняється більшість закладів у місті: магазини, ресторани, музеї. І відчинять вони двері для відвідувачів лише у суботу ввечері або у неділю. За словами нашої ізраїльської подруги Алли Кабанчик, не працює в Ізраїлі на шабат і транспорт. Не лише міський. Не ходять поїзди і не літають лайнери окремих авіаперевізників.

У висотних будинках працюють так звані шабатні ліфти, які їздять у цей день самостійно і зупиняються на кожному поверсі. Бо навіть натиснути кнопку потрібного поверху вважається роботою. У готелях на шабат працює і звичайний ліфт — для туристів-неєвреїв.

Ще один заборонений у суботу вид роботи — все, що пов’язано з одягом. І тут навіть не йдеться про те, що на вашому улюбленому пальті відірвався ґуд­зик. Ані шити, ані в’язати не можна. Не можна навіть відірвати кусочок нитки, що звисає з подолу сукні чи спідниці.

Заборонено у цей день стригти тварин. Людей також, тому що перукарні не працюють. Навіть не можна нічого писати ручкою чи олівцем. Зате можна читати. І не лише псалми, а й будь-яку іншу літературу. Аби тільки не переглядати сороміцькі журнали.

До речі, шабат починається не у суботу вранці, а у п’ятницю ввечері — відразу, як тільки зайде сонце. Тоді свято приходить у кожен дім. Старша господиня запалює суботні свічки і читає молитву. Потім, коли всі сядуть до святкового столу, тато чи дідусь промовляють кідуш — благословення над бокалом червоного виноградного вина чи соку. Після прочитання молитви ніхто не їсть, поки не прочитають молитву над хлібом. А хліб цього дня на столі не звичайний, а святковий — плетена золотиста хала, по-нашому “плетенка”. Її не ріжуть ножем, а ламають на шматки.

У суботу не можна працювати. Нічого не робити! Їсти можна, але готувати їжу категорично заборонено. Тому єврейські жінки готують страви у четвер і у п’ятницю до обіду. І готують щось таке, чого не треба буде у суботу розігрівати. Навіть туалетний папір не можна відривати з рулона. Його нарізають шматками заздалегідь і залишають у туалеті.

Під час суботнього святкового застілля розмовляють не про те, у кого які проблеми на роботі, чи як з мамою посварилася “сусідка Сара”... Хтось із членів родини переповідає щось цікаве про священну книгу Тору. А ще єврейські родини за столом співають.

У п’ятницю ввечері і вранці у суботу всі чоловіки йдуть у синагогу. Ввечері того ж дня, коли зійдуть три зірки, шабат закінчується. А це означає, що розпочинається робочий тиждень. З неділі. Тоді євреї прибирають, шиють, в’яжуть...

У Шабат єврЕям заборонено ходити на кладовище. Не можна і ховати у цей день померлих. Загалом, ставлення до поховання і прощання з померлими в Ізраїлі не таке, як, скажімо, в Україні.

Як тільки лікар засвідчив смерть, працівники ритуальної служби готують тіло до поховання. Тіло чоловіка омивають чоловіки, а жінки — жінки. І не просто змивають ганчіркою, а мають вилити щонайменше 20 літрів води під час омивання. Потім тіло (і голову також) загортають у простий лляний саван. Тоді тіло кладуть у простий нелакований ящик без металевих ручок і внутрішньої оббивки. За словами Алли Кабанчик, звичай одягати померлих у простий білий одяг запровадили дуже давно — “за царя Гороха”, щоб підкреслити рівність між багатими і бідними перед смертю.

У жодному випадку не дозволяють бальзамувати труп. А виставляти померлого на загальні оглядини у відкритій домовині вважається образливим. Це пояснюється тим, що можуть прийти вороги і потішитися з його смерті.

Кремація суперечить єврейським законам. Як і не можна робити розтину. Є, щоправда, винятки, якщо розтин допоможе врятувати життя іншій людині.

Ніхто не тримає небіжчика у хаті, як це прийнято у нас, одну чи дві ночі. Ховають померлого у день смерті. Алла розповідала, що батько їхнього товариша помер близько 5-ї ранку, а поховали його об 11.30. Це останній допустимий час для поховання перед шабатом. Відтермінування може бути лише у тому випадку, якщо кончина випала на шабат або інше велике релігійне свято. І ховають єврея лише на єврейському кладовищі. Якщо це неможливо з різних причин, рідні роблять все для того, щоб його поховали на іншому, але не поруч з неєвреями.

Простою є і церемонія поховання. За кількома псалмами читають коротку молитву. Рабин може сказати кілька слів про померлу людину. Жодні сторонні розмови на кладовищі недопустимі — це вважається виявом неповаги. Ніяких ресторанів, щоб відзначити поминки, ніхто не замовляє. Після повернення з кладовища рідні можуть з’їсти їжу, приготовлену з варених яєць. Поховати єврея можна за 2-2,5 тисячі шекелів (520-650 доларів). Але через десять днів отримають компенсацію. Додатково треба заплатити за місце на кладовищі — понад 12 тисяч шекелів (понад 3 тис. доларів) у місті і понад п’ять (1300 дол.) — за поховання у селі.

Нема у євреїв і таких гучних, як у нас, поминок на дев’ятий чи сороковий день. Жалоба за рідною людиною (шива) триває сім днів після поховання. Вдома завішують усі дзеркала і запалюють свічки. Рідні не виходять з дому і не працюють! Сидять на підлозі або низьких табуретках. Коли приходять родичі чи друзі, не вітаються і не прощаються. На сьомий день усі йдуть на кладовище.

А потім починається жалоба — ще на 30 днів. Це ніби другий етап. У цей час найближчим родичам не можна відвідувати сауни і басейни, стригтися і голитися, їздити у туристичні подорожі, слухати музику і розважатися.

Жити і померти в Ізраїлі для єврея — велика честь. А для неєврея — почесно і дуже дорого. Тому й підшукують собі місця для переходу в інший світ ще при житті. І готові заради цього розлучатися з чималими статками. Багато хто мріє бути похованим на Оливковій горі, на легендарному найстарішому кладовищі в Єрусалимі. Адже тут поховані пророки Малахія, Аггей і Захарія. За легендою, саме з найстарішого єврейського кладовища почнеться Страшний суд. Більшість багатих людей вважає, що це священне кладовище наділене “пільговими” перевагами, і всі, хто на ньому похований, потраплять до раю. Однак туди “потрапити” навіть за великим блатом неможливо. І байки про те, що російська співачка Алла Пугачова і наш Йоська Кобзон собі давно там викупили “морґи поля”, за словами екскурсовода Бориса, ніщо інше, як фейкові новини жовтої преси…

Фото автора, Ізраїль

Редакція газети “Високий Замок” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.