Передплата 2024 ВЗ

«Масаї ніколи не були рабами»

У гостях у представників цього народу, що живе в Танзанії і Кенії, побувала журналіст Лана Вєтрова.

Керівник Національного реєстру рекордів України, журналіст Лана Вєтрова побувала в Танзанії. Про свої враження написала на сторінці у «Фейсбуці»: «Знайшла жіноче обличчя Африки, не можу не поділитись, - пише Лана. - Жінки з племені масаїв дуже гарні. Еталоном їхньої краси є поголена голова, багато великих дірок у вухах і видалені два передні зуби...

У них досі існує звичай обрізання (причому без анестезії та в антисанітарних умовах) - як у чоловіків, так і у жінок. Тримати горду поставу дівчаток вчать змалечку. Схоже, що мені вдалося з ними навести контакт». Я розпитала у Лани Вєтрової, що надихнуло її на подорож до екзотичної африканської країни.

«Завжди мріяла побачити Африку, - зізнається мандрівниця. - Адже це саме те місце на земній кулі, звідки люди розселилися по всіх континентах. Африканці самобутні, відкриті і дуже доброзичливі. Трепетно ставляться до своїх традицій, ревно їх бережуть. Ми познайомилися з найдавнішим африканським плем’ям — масаїв. А загалом я люблю подорожувати. Торік, приміром, ми їздили на Камчатку, в ту її частину, де немає цивілізації».

- Добиралася до Танзанії літаками (з пересадками) близько шістнадцяти годин. Маршрут такий: Київ-Дубаї-острів Занзібар-материкова Танзанія. (Мандрує Лана завжди зі своїм чоловіком Дмитром Єсипчуком). Східна Африка, — каже Лана, — яскрава і життєствердна. У національному одязі масаїв лише яскраві кольори — червоний та синій. Є давнє повір’я, що такий одяг відлякує хижих звірів. Коли ми були в Танзанії, там було плюс 28 градусів. Місцеві говорили, це для них холодно. А один молодий хлопець зізнався, що має мрію — побачити сніг.

“Масаї — титульна нація, яка живе у Танзанії і Кенії. Влада дозволила їм не мати паспортів і вільно перетинати кордон між двома країнами. Натомість масаї дозволяють туристам бути у них гостями, - веде далі Лана. - Вони ніколи не були рабами, а тому з давніх віків почуваються вільними і гордими. У жінок, до прикладу, дуже струнка статура, вони рівно тримають спину, коли ходять. Неможливо відвести погляду. Це справді королівська постава. Їхні рухи — гармонійні. Колись вони носили кільце у нижній губі, зараз цього не роблять. Ця традиція відходить. Але на шиї та у вухах прикрас багато. Роблять їх в основному з бісеру (золота і срібла не визнають). Саморобні прикраси з яскравого бісеру, каменю та чорного дерева продають туристам. Хоча читати уміють не всі, але гроші добре рахують... Люблять торгуватися”.

Так виглядають будинки, в яких живуть масаї.
Так виглядають будинки, в яких живуть масаї.

Живуть масаї у саморобних будинках. Радше хижках. Їх роблять з гілок дерев, які обмащують коров’ячим послідом, змішаним з попелом. Дах - з трави і листя. Попри те, що масаї - високорослі, будинки у них низенькі, замість вікон - невеликі отвори, через які виходить дим з багаття, на якому готують їжу (м’ясо їдять лише по святах або на весіллі). Хижки всередині дуже маленькі, в одному кутку на підлозі в сухій траві сплять діти, в іншому — дорослі... “Каo, воїн з племені масаїв, запросив нас у свою хижку, оголосивши всім, що ми - його гості, - каже Лана. - Жодних меблів у них немає. Коли кочують на інше місце, каркас будинку забирають, а глину з нього оббивають (потім обмащують її послідом знову). Свою половинку обирає жінка. Але чоловікам дозволено мати кілька дружин. Коли з’являються діти, кожна з жінок доглядає за ними, як за власними. Чоловік може ночувати в однієї дружини, а діти можуть піти до іншої... У них такого немає, що ця дитина — чужа. Живуть наче одна родина. Діти разом бавляться”.

“Попри те, що вони дуже бідні, справляють враження щасливих людей, - каже Лана. - Мабуть, щасливі від того, що не знають проблем цивілізації. Живуть у гармонії зі собою та природою. Ми знімали їхнє поселення на квадрокоптер. Місцеві дуже тішилися, коли побачили свої будиночки з висоти пташиного польоту на екрані монітора...”.

Мандруючи Африкою, побувала Лана і у будинку, де до восьми років разом з мамою жив відомий співак Фреді Меркюрі. Це на острові Занзібар (належить Танзанії). Аборигени пишаються своїм знаменитим земляком. Зараз там - найдорожчий на Занзібарі готель. Недалеко звідти - острів, який після обіду занурюється під воду, а зранку з’являється. І так щодня! Білосніжний пісок на березі океану. Вода бурштинового кольору, дуже тепла. Побачити підводний світ можна з маскою. Краса неймовірна. Але є місця в океані, де планктон - пекучий. Обпікає тіло, тож треба бути обережним.

“На дерев’яному човні ми вирушили на захід від Занзібару, до острова Прізон, - розповідає далі мандрівниця. - Уже за назвою можна здогадатися про його минуле призначення (острів-в’язниця для найбільш небезпечних злочинців). Утекти звідси неможливо - острів серед океану. Кажуть, вартові в’язниці спеціально підгодовували довкола острова акул. Зараз тут - рай для туристів, які шукають чогось гостренького для вражень: є готель у тюремному стилі (на диво комфортабельний), тюремний ресторан і навіть басейн”.

«Індійський океан - один із найзагадковіших, - каже Лана. - З ним пов’язано безліч містичних історій, деякі його природні явища й досі залишаються незбагненними. Саме тут найбільші комплекси морських коралів, величезна кількість небезпечних для людини морських істот: отруйних змій і медуз, восьминогів, і, звичайно ж, акул, яких в Індійському океані велика кількість. Напад акул на людей біля узбережжя Індійського океану — не рідкість. Тут можна побачити макрелову, довгоплавникову, океанічну, синю і сіру акулу. Найбільш небезпечною є велика біла акула».

На острів Прізон, каже мандрівниця, вони вирушили спеціально на побачення із гігантськими сейшельськими черепахами. Важко навіть уявити, що їхні предки ще жили з динозаврами! Без їжі сейшельська черепаха може обходитись до 18 місяців! Люди ледь не винищили їх повністю. Був час, коли вони були на межі зникнення. На Прізоні найстаріша черепаха має 192 роки! Цікаво, що коли до черепахи починаєш ласкаво говорити, вона тягне шийку вгору, а коли цю шийку ще й почухаєш - вона просто мліє від задоволення. До слова, на черепах заборонено сідати, бо можна пошкодити їхні внутрішні органи...

“Мене вразило, що танзанійці зуміли зберегти природу. Розуміють, що без неї не можуть існувати. Ми бачили зебр, левів, які прогулюються по савані, африканських буйволів, слонів, антилоп. На відміну від європейців, не закінчували університетів, але свідомість у цьому плані у них вища”, - резюмує мандрівниця.