Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Дівчата на велосипедах – у шубах, на підборах, з пляшкою шампанського...

У Данії щасливими почуваються і молодь, і пенсіонери, і люди з обмеженими можливостями.

Ми зустрілися з Олександром Скакуновим у кафе в центрі міста. Олександр — зі Севастополя. Чотири роки жив і працював у найщасливішій країні світу — Данії. А тепер разом з дружиною, сином та 2,5-річною донькою Жасмін, яка народилася у Данії, перебрався до Львова. Він проводить безкоштовні відеокурси з програмування. Деякі виші включають їх у свою навчальну програму. Співпрацює з Ужгородським університетом та чотирма загальноосвітніми школами. Має власний освітній проект. Олександр розповів журналісту “ВЗ”, що його найбільше вразило у Данії.

Данія, зі слів Олександра, — найкраща країна у світі. Він багато подорожує і бував у багатьох країнах ЄС, має з чим порівняти. Україна, каже, відстає у розвитку від Данії років на 200. Вони живуть у майбутньому, а ми залишаємося у XIX столітті. Данія - рай для людей з обмеженими можливостями та для пенсіонерів. Якщо в Україні ти нормально навіть не проїдеш по тротуару з дитячим візочком, то там все продумано до дрібниць. На тротуарах є спеціальні доріжки для людей з обмеженими можливостями, які пересуваються на інвалідних візках, зручні з’їзди-підйоми. Спуститися у метро можна на спеціальному ліфті. До речі, підземка — особлива тема. Олександр, коли вперше побачив метро без водія, був вражений. Ти сідаєш у вагон, перед тобою лобове скло і підземний тунель...

“Велодоріжки у Данії почали з’являтися у 70-х рр., - розповідає із захопленням про країну Олександр. — Був вражений, коли побачив дівчат на підборах і в шубах, які їхали на велосипедах. Видно, щось святкували. Реготали і тримали у руках шампанське. Для нас це якийсь ди­сонанс: якщо у тебе є шуба, то де твоя машина?”.

Олександр працював деякий час у Києві на данського замовника. Спершу данці запросили його у гості на декілька днів, подивитись країну, потім запропонували роботу. Працював в одній фірмі, потім — в іншій (на телебаченні). До речі, програмістам Данія дає візу без питань, але потрібно весь час працювати, інакше — відправлять додому.

У Данії не прийнято сварити дітей у громадському місці. Цей татко мовчки потягнув сина за собою...
У Данії не прийнято сварити дітей у громадському місці. Цей татко мовчки потягнув сина за собою...

Ця невелика країна, в якій близько 5 млн. жителів, суперрозвинута! Данці, “полюють” за мізками по усьому світу. Вкладають величезні кошти у науку. Наприклад, винахід данців - Google Chrome. Розвивається семимильними кроками медицина (виробляють величезні партії інсуліну). У Копенгагені сильна школа кондитерів. Олександр згадував своє улюблене заварне тістечко, надзвичайно ніжне і легке. А полуничний торт — з мигдального тіста (там його називають марципановим) — пальчики оближеш. У 70-х роках до Данії переїхало багато емігрантів з Туреччини, тож турецьку страву дурум-кебаб (або шаурма) там готують краще, ніж у самій Туреччині. Ювелірні прикраси Pandora також знають у всьому світі.

Але життя тут дороге. Квартира, яку орендував Олександр, обходилася родині у 1700 доларів на місяць. На оплату житла йшла третина зарплати. Але держава допомагає людям, які там працюють. Наприклад, ви можете безкоштовно відвідувати мовні курси (держава все оплачує, хоча такі заняття коштують щонайменше 5 тисяч доларів за курс). “Мій 10-річний син Ілля ходив на підготовку в інтернаціональну школу, де протягом року вчать мову, - веде далі Олександр. - У школу і назад додому його, як і інших іноземних дітей, безкоштовно возило таксі (так безпечніше). Навчання у початковій школі — нескладне. Моя дружина Любов займалася зі сином вдома математикою за українськими підручниками, але наші завдання були складніші, ніж данські. Педагоги зауважили, що мій син не надто комунікабельний, бавиться наодинці, тож до нього прикріпили психолога. І тільки після спеціальних занять на підготовці його перевели до звичайної школи”. Олександр розповів, як одного разу прийшов з малим на спортивний майданчик. Там весь час наказував сину: “Стій! Обережно! Тримайся!”. Побачив, що данські діти здивовано на нього дивляться. “У Данії не прийнято, по-перше, кричати на дітей у громадських місцях, - каже “айтішник”. - По-друге, батьки довіряють своїм дітям. Вважають, що ті мають вчитися на своїх помилках. Набивати власні ґулі! Тому їхні діти у 14 років значно доросліші, ніж українські”.

А ще у Данії не прийнято виставляти напоказ своє багатство. Не “понтуються” новеньким «Айфоном». Знають, як створити затишну атмосферу для спілкування. “Керівник нашої компанії був мультимільйонером, - веде далі Олександр. - Банкрутував і знову піднімався. Але був дуже простий. Ви сідаєте пити пиво на підвіконні, і він “стріляє” у вас сигарету. Розповідав, що у дитинстві батько не давав йому грошей, про те як заробив свій перший мільйон. Однак якщо данці побачать, що ви порушує­те правила, відверто вкажуть на помилки. Можуть з вас посміятися прямо при вас, а не за спиною. Це напружує, але ти розумієш, наскільки вони відкриті”. У компанії, де працював “айтішник”, була традиція: щоп’ятниці, після роботи, колеги збиралися за столом. Купували фірмові булочки і спілкувалися. Щоб атмосфера у колективі була приятельською (смаколики купували по черзі). У Данії популярні комуни (на кшталт наших ОСББ). Самі данці управляють своїми будинками. Але, на відміну від нас, довіряють владі та один одному.

Чи є у Данії корупція? Чи дозволяють собі данські чиновники розкошувати як українські? “Не можна сказати, що вони ангели, - вважає Олександр. - Але корупція у них зовсім іншого рівня. Чиновник може піти у відставку, якщо за приватний обід чи поїздку розрахувався службовою карткою, а не власною. Було таке, що через 10 тисяч доларів, які посадовець використав неналежним чином, поплатився роботою”.

Водій автобуса у Данії заробляє не набагато менше, ніж програміст. Зарплата “айтішника” стартує від 3,500-4,000 доларів (майже так само, як в Україні). Працюючи у Данії, кожен може відкладати заощад­ження “на пенсію”. З зарплати, за бажання, вкладаєте кошти у комерційні фонди та отримуєте прибуток. Пенсіонери у Данії дуже багаті. Подорожують скільки хочуть. А тривалість життя на 12 років більша, ніж в Україні. Проте побут у них скромний. Суцільний мінімалізм в інтер’єрі. Біла стеля, без люстри. Світлі стіни і “родзинка” - яскрава картина. Немає у данців і по кілька машин у гаражі (податок на купівлю авто дуже високий).

Чимало данських чоловіків, за спостереженням Олександра, одружуються з тайками. Вони покірніші, ніж данки, добре готують, красиві. У данських жінок на першому місці кар’єра. А ось своїй зовнішності не приділяють багато уваги. «Помітив, що їхні жінки холодніші, ніж українки, — розповідає Олександр. — Наші ходять з макіяжем, кожен день одягаються як на весілля. А ті: брудне волосся зібрала, перше-ліпше одягнула. У Данії — понад усе особистість. Тебе ніхто не осуджує. Навіть якщо у тебе ірокез чи тату, ти куриш травку (у деяких районах це дозволено)».

“Коли ми приїхали до Львова, я вирішив, що треба познайомитися з нашими сусідами, - усміхається Олександр. - Мені порадив це зробити мій друг, журналіст з Данії. Я повісив на Сихові оголошення: “Пікнік зі сусідами! 50 пляшок безкоштовного пива”. Знайшов у «ФБ» групу “Сусіди Сихова”. Відстежував, якою буде реакція на мою ідею. Батьки прислали на розвідку своїх дітей. Вони розповіли, що все по-справжньому. Зібралося близько сорока осіб (хтось прийшов зі своїми продуктами). Ми смажили шашлики. Усі перезнайомилися. Разом співали. Тепер зі мною усі сусіди вітаються, бо я ще не усіх запам’ятав...”.

Схожі новини