Передплата 2024 «Добра кухня»

«Крута» зарплата і податки «круті»

У Дрездені – і найбагатша картинна галерея у світі, і якісне медичне обслуговування.

Флоренцією на Ельбі — так часто називають центр європейської культури і мистецтва німецьке місто Дрезден. Тепер уже важко повірити у те, що у лютому 1945 року майже усе місто було зруйноване. Те, що залишилося, збирали шматочками. Відбудова і реставрація тривала майже сорок років. Вкладаючи душу у своє місто, німці перетворили його на перлину архітектури.

Я була у Дрездені 30 років тому, коли Німеччина ще була розділена на Федеративну і Демократичну. Дрезден належав до Демократичної. За совєтів ми могли їздити за комсомольськими путівками лише у країни так званого соціалістичного табору. Але вже й тоді мене дивувала та незрівнянна розкіш, яку я побачила, виїхавши вперше за кордон. У радянський час суцільного дефіциту мене вражали магазини, завалені одягом і взуттям. На 330 рублів, які у той час було дозволено виміняти, досі пам’ятаю, що привезла вісім пар добротного взуття і багато одягу для своєї сім’ї. Попри те, що ми не розуміли мови (бо хто її тоді вчив?!), могли порозумітися і на вулиці, і у супермаркеті.

Зараз місто на Ельбі змінилося до невпізнання. Центральними вуличками їздять карети, запряжені святково прибраними кіньми. Чому місто на Ельбі? Бо через Дрезден протікає ріка Ельба, що відділяє Нойштадт від старого Альтштадту. Рікою ходять пароплави...

Дрезден нас зустрів колючим вітром і мерзенним дощем. Через дощ архітектура у центрі міста чорніє, що надає їй особливої драматичності, оскільки майже все тут збудовано з піщаника. Чого тільки вартує знаменитий Оперний театр Земпера! Красень займає просто площу Театральну. А перед входом шанувальників мистецтва зустрічає пам’ятник талановитому архітектору Готфріду Земперу. На жаль, нам не пощастило зайти в середину театру, але, судячи із зовнішнього вигляду, можна тільки здогадатися, яка всередині краса.

Серцем Дрездена є “Сикстинська Мадонна” Рафаеля. Ця картина заворожує! Перед нею хочеться стояти, стояти і стояти!
Серцем Дрездена є “Сикстинська Мадонна” Рафаеля. Ця картина заворожує! Перед нею хочеться стояти, стояти і стояти!

Історичний центр Дрездена дуже компактний, тож усі “род­зинки” можна обійти за день. Зате на архітектурний ансамбль Цвінгер у стилі бароко, що є одним із найгарніших у Європі, замало буде й тижня. Поняття “Цвінгер” взято з лексикону фортечних споруд. Це — чотири різні будівлі: Галерея, колекція фарфору, Музей зброї, а також фізико-математичний салон, виставка колекції годинників і зоологічний музей. Для побудови Цвінгера було зрівняно з землею бастіон, і на його місці на початку XVIII століття на замовлення Августа Сильного було збудовано оранжерею. Август Сильний велів збудувати Цвінгер, щоб зберігати у ньому усе своє багатство. Спочатку у Цвінгері проводили бали, різноманітні урочистості і турніри, а потім він став музеєм. Найвідоміший із музеїв — Дрезденська картинна галерея, в якій зібрані роботи видатних художників, таких, як Рафаель, Тиціан, Веласкес... За словами екскурсовода, за кількістю зібраних творів мистецтва з Дрезденською картинною галереєю не може зрівнятися жодна у світі. Серцем Дрездена і Галереї є, без сумніву, “Сикстинська Мадонна” Рафаеля. Ця картина заворожує! Перед нею хочеться стоя­ти, стояти і стояти! Від неї йде така сильна енергетика, якої не відчуєш, якщо дивитися на фото цього твору. Що мене здивувало, що “Сикстинську Мадонну” дозволяють фотографувати — можна ставати до знимки перед нею, робити селфі...

Не буду описувати всієї краси, яку побачила у Цвінгері. Це неможливо описати. Такі речі треба бачити на власні очі. Розкажу про зворотний бік медалі цього красивого європейського міста. Життя тут дуже дороге. Після об’єднання з Федеративною Німеччиною Демократична зрівнялася і з рівнем проживання, і з рівнем освіти. Початкова школа, середня освіта, навчання у державних вищих навчальних закладах цілком безкоштовні. Держава повністю забезпечує учнів усім, що потрібно їм для навчання з першого дня і до закінчення останнього класу. Студенти за навчання не платять. Навпаки, отримують стипендію. Розмір стипендії залежить від заробітку батьків студента. За проживання у гуртожитку студенти також платять по-різному, хоча й живуть в однакових умовах. А хто хоче винайняти собі квартиру, доведеться платити по 10 євро за метр квадратний. Вартість оплати залежатиме від винайнятих квадратів. За словами екскурсовода, молодь після навчання тікає у Західну Європу, бо у Дрездені важко знайти високооплачувану роботу.

Особливу увагу тут приділяють охороні здоров’я. Німецькі лікарі не сидять у кабінетах, чекаючи хворих, як в українських поліклініках. Зрештою, й такого явища, як поліклініка з усім переліком лікарів та безліччю хворих у чергах, у Німеччині не існує. Лікарі різних напрямів приймають в особистих відокремлених приміщеннях. Там можуть працювати кілька медиків, але всі за однією вузькою спеціальністю. По-нашому — сімейні, а по-німецьки — домашні лікарі обслуговують пацієнтів здебільшого від їхнього повноліття. Дітьми опікуються педіатри. Кожен німець має медичне страхування, що покриває всі витрати на лікування. Пологи, медичний догляд до і після народження дитини за матір’ю та немовлям — також безкоштовні. Діти, щойно з’явившись на світ, автоматично отримують медичне страхування за рахунок одного з батьків.

Зарплати тут високі. Найменша сума, яку у Дрездені можна заробити за місяць, — 400 євро. До речі, з цієї суми податки не стягують. Такі гроші платять за епізодичну роботу людині, з частковою зайнятістю. Стільки можуть платити студентам чи домогосподаркам, які працюють кілька годин на тиждень. Розмір зарплати залежить від багатьох чинників: галузі, досвіду і стажу роботи, її обсягу, обов’язків, сімейного стану, кількості дітей, і навіть — чи є в сім’ї непрацюючі. Наприклад, середня місячна зарплата молодого неодруженого спеціа­ліста, який щойно закінчив навчання і не має дітей, може становити від 1800 до 2500 євро.

Хтось може подумати — яка крута зарплата. Справді, крута. Але тут дуже “круті” податки. І їх сплачують усі. Зокрема, на медичне страхування, на безробіття, на немічну старість, окремо на пенсію, «депозитний» податок, окремий податок на заробітну плату. А ще: за землю — раз у квартал, за автомобіль — екологічний податок (наприклад, за авто з дизельним двигуном більшої потужності та вищого класу сплачують більше)... Загалом, майже половина зароблених коштів іде на податки. Причому кожен працівник отримує звіт про те, куди і скільки із заробітку пішло на податки. Суми податків залежать від багатьох обставин. Наприклад, неодружений чоловік чи той, хто не має дітей, сплачує більше, ніж сім’янин.

Німці дуже серйозно ставляться до екології. Їздять здебільшого на максимально безпечних для довкілля автомобілях — маленьких, маневрених, непоказних. Тут з екологією ніхто не жартує. Якщо є можливість пройти пішки, авто не беруть. Де можна проїхати велосипедом, так і роблять. Хоча і вчителі, і лікарі добре заробляють і можуть дозволити собі придбати дорогий автомобіль, ніхто не демонструє свою заможність автомобілем екстра-класу...

Редакція газети “Високий Замок” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.

Фото автора і Теодозії МИКИТКИ. Німеччина