Сором’язливі трудоголіки, які технологічно «обскакали» цілий світ

Автомобіль “Кіа”, телефон “Самсунг”, пилосос LG, морква по-корейськи на найближчому базарчику, Олімпійські ігри в Сеулі... От, мабуть, і все, з чим у пересічного українця асоціюється Республіка Корея. Трохи подумавши, згадаємо, що після Другої світової війни Корея розділилася на Південну і Північну. У Північній, тобто КНДР, досі — комуністичний застій з усіма тоталітарними “принадами”. Натомість Республіка Корея — взірець економічного дива. Там, де ще 70 років тому люди жили під солом’яними стріхами, тепер царство хмарочосів, електроніки, глобалізації.

Європейців у Кореї називають «довгоносими»

Мало хто з наших співвітчизників може похвалитися тим, що побував у Кореї. Ця країна розташована на іншому кінці світу... Олександр Глеба (на фото) побував у Кореї 2013 року, під час піврічного стажування за програмою обміну між Київським нацуніверситетом ім. Т. Шевченка, де вчиться на корейській філології, і сеульським Університетом Коріо. Хлопець ще зі школи цікавився східною культурою. Вважає, що майбутнє світу — за Сходом. У 9-му класі просто так, для себе, почав вчити китайську мову. А корейську філологію обрав через перспективність цієї країни. Про те, що побачив та чого нав­чився у Кореї, Олександр розповів журналісту “ВЗ”.

У Сеулі Сашка з трьома однокурсниками поселили у студентському містечку, де влаштували для них вечірку. Одразу з’явилося багато друзів (корейці дуже товариські). Спочатку наші хлопці мали проблеми з розрізнянням облич корейців, бо всі вони здавалися їм однаковими. Перші 2-3 тижні плутали людей. Сашко намагався запам’ятовувати різні обличчя, орієнтуючись на особливі прикмети — родимки, шрами. Потім звик. Тепер легко розрізняє корейців, японців, китайців та представників інших східних народів.

“Ми називаємо східних людей “вузькоокими”, а вони нас “довгоносими”, — розповідає Олександр. — На кожному кроці вражала їхня, відмінна від нашої, культура. Починаючи зі студентських гуртожитків, які не до порівняння з нашими. Не нарікаю на свій київський гуртожиток, але в Сеулі — це величезний простір, нові меблі, постійно все оновлюється, прибирається. Інтернет — «літає». Корея славиться найшвидшим у світі Інтернетом. Студентське містечко Університету Коріо — величезне, за площею як центр Львова. Там вчиться близько 50 тисяч студентів. Крім гуртожитків, є футбольне поле, баскетбольні зали і навіть кіберспорт. Сам обираєш, які предмети тобі вивчати, навіть обираєш викладача.

У розвитку високих технологій корейці “обскакали” Європу і навіть Штати. Усе в них прив’язане до телефонів — банківські картки, різноманітні послуги. Людина виходить з дому і бере з собою лише телефон. На вулиці всі втуплені в телефони. Живого спілкування менше, ніж інтерактивного. Навіть у морі плавають з телефонами. Кладуть їх у спеціальні пакети, фотографуються у морі.

Корейці вже трохи звикли до іноземців. А раніше на них мало не пальцями показували. Загалом корейцям імпонують європейці. Коли ми з хлопцями йшли містом, нам завжди махали, намагалися познайомитися… На дискотеці біля нас створювався “міні-фан-клуб”. Ця постійна увага, чесно кажучи, трохи набридла. У них це вважається круто — товаришувати з іноземцем. А вийти заміж за іноземця — надзвичайно круто. Корейські дівчата зациклені на своїй зовнішності. Намагаються бути подібними на європейок. Поширена пластична хірургія. Дівчина у 18-19 років вже може мати три пластичні операції — підправляють ніс, вуха…

Ми були вражені тим, що корейські дівчата люблять випити. З балкончика нашого гуртожитку був вид на жіночий. У Сеулі — гориста місцевість, щоб дістатися гуртожитку, треба було подолати чималеньку гірку. Гуртожитки закриваються чітко о 12-й ночі (хоча нас, іноземців, пускали коли завгодно). І от у п’ятницю о пів на 12-ту ночі виходиш на балкончик покурити і спостерігаєш картину: маса п’яних дівчат-студенток дряпається на гірку — хто повзе, хто іде, хтось когось несе. Усі хочуть встигнути в гуртожиток до опівночі.

Якщо кореєць нап’ється, то йде в сауну

Є три професії, які в Кореї найбільш шановані й високооплачувані: вчитель (викладач), лікар і юрист. Вони заробляють 80-100 тисяч доларів на рік (в середньому 8 тис. дол. на місяць).

Переважно живуть в орендованих квартирах, бо купити свою захмарно дорого. Оренда квартири в Сеулі різниться залежно від району. Є елітний район Гангнам (він нам знайомий за хітом «Гангнам-стайл»). Якщо біля університету кава коштує 600 вон (3 долари), то в тій самій мережі ресторанів у Гангнамі — 3 тисячі вон. Оренда двокімнатної квартири з більш-менш хорошими умовами коштує тисячу доларів на місяць.

Офісний працівник, який прийшов одразу після університету, у великих компаніях, як «Самсунг», «Хюндаї», «Кіа», отримує від 4 тисяч доларів на місяць. Робота ненормована, від 8-ї ранку і навіть до 11-ї вечора. Влаштуватися в таку фірму непросто. Менеджери з персоналу відбирають штат ще серед студентів. Переманюють одне в одного. Такого поняття, як «навчатися на бюджеті», в них немає, навчання платне. На магістра йдуть, якщо хочуть мати науковий ступінь. У вуз важко вступити. Школярі закінчують одинадцятий клас і цілий рік готуються до вступу. Усі хочуть вступити в університети з найвищим рейтингом, це автоматично забезпечує хороше робоче місце.

Та коли вже вступив на перший курс, тоді — «лафа»! Бо після такої інтенсивної підготовки всі матеріали першого курсу і половини другого вже знають. Студенти відокремлюються від батьків, живуть у гуртожитках — свобода! Звичайно ж, люблять випити (наркотики там не поширені). Корейська «горілка» — соджу, має 22-23 градуси міцності. П’ють рисове вино — макколлі. Воно молочного кольору з солодким смаком. Є там своєрідні витверезники — чім-чілпан. Це цілодобові громадські сауни з чоловічими та жіночими відділеннями. Якщо кореєць нап’ється, то йде туди, а не додому, де жінка буде “пиляти”. У сауні париться, ночує, поки не витверезіє. Вхідний квиток — 10-15 доларів, часових обмежень немає.

Ненормований робочий день, постійні відрядження компенсуються фінансово, компанія виплачує страховку, дає службову машину. Певний час я працював менеджером з регіонального розвитку в штаб-квартирі “Кіа” по Східній Європі. Ввечері менеджеру можуть сказати, що через чотири дні він переїжджає в Україну на чотири роки. Має оперативно зібратися з родиною і виїхати. В Україні для них дешеве життя, до того ж майже нічого не витрачають, бо на повному забезпеченні фірми. За цей час можуть відкласти гроші на купівлю квартири у Кореї.

Машина там коштує так само, як і у нас. Середнього класу «Хюндаї» або «Кіа» — 20-25 тисяч доларів. Ринок вживаних автомобілів дешевший. Переганяти машину з іншого кінця світу немає сенсу. Те саме й телефон: новий коштує так само, як і в нас, ну, може, доларів на 30 дешевше, а беушний — набагато дешевше. На той час вже вийшов Samsung Galaxy S4, то вони продавали вживану модель S2 по 25 доларів. А у нас вона коштувала 100 доларів.

Собачатина — «замануха» для туристів

Відпочивати ми їздили на море, у портове місто Пусан. Корейці купаються у морі, вдягнені у футболки й довгі плавки. Причому не тільки дівчата, а й хлопці. Без футболок були хіба ті, хто підкачався, мав гарну фігуру. Загалом корейці сором’язливі. Ми роздягнулися до трусів, пішли плавати. Помічаємо, на нас дивно поглядають...

Їдять корейці в одному кафе, а випивають — в іншому. Основний продукт корейської кухні — рис. І якщо в японській кухні переважає риба, то корейці люблять м’ясо (курятину). Собак не їдять. Хоча їли ще 70 років тому. Собачатина залишилася в меню лише як туристична «замануха». Ми знайшли одне кафе, де подають собачатину. Суп виявився дорогим (5-6 доларів), але смачним, нагадував телятину.

У корейських кафешках можна за 3 долари добре поїсти. Зазвичай ми брали суп, рис. Корейці сервірують великий стіл, на якому багато різних тарілочок — з овочами, м’ясом чи морепродукти. Усе добряче приправлено гострим соусом — влітку там страшенна спека, і їжа швидко псується. Ще одна національна страва — кімчі. Це маринована пекінська капуста в гострому соусі. А от з хлібом там проблеми, його немає ніде. Ми, звичайно, хотіли чорного хліба, ковбаски, борщику...

Що здивувало — сміття там викидають просто на вулицю. Навіть сміття з ресторанів, кафе. Урн немає. Сміття згрібається на вулицях у купки, і його забирають великі машини о 4-5-й ранку. Заодно миють водою вулиці.

...З корейськими друзями підтримую стосунки досі. Мій друг Хьону зі своїм армійським другом Паком декілька років тому зібралися подорожувати Європою. Почали з Києва, потім до мене у Львів, потім у Польщу. Разом з ними ми переходили українсько-польський кордон на пішому переході. Корейці були вражені: не розуміли, куди потрапили, чому стільки людей і навіщо треба стояти 4 години у черзі. У Кореї з ЄС і Америкою — безвізовий режим. Вони не могли зрозуміти, навіщо потрібна віза...”.

Фото з архіву Олександра Глеби