Весільні гості у Чехії частування замовляють за свій кошт

За совєтів, коли давали оцінку якомусь фільму, жартували: кіно буває гарне, погане, а буває чехословацьке. Та коли я вперше подивилася чеський фільм “Три горішки для Попелюшки”, знятий на кіностудії “Баррандов”, думку змінила. Чехи вміють не лише знімати кіно, а й свою столицю Прагу перетворити на місто-казку.

Чарівність цього казкового міста неможливо передати словами. Її можна лише відчути усіма нотками своєї душі. А як тільки відчуєте, — все, ви пропали! Бо полюбили її назавжди...

Я полюбила це казкове місто кілька років тому, ще у першу свою поїздку, бо воно нагадує мій рідний Львів з його вузенькими вуличками, бруківкою і старовинною історією, оповитою легендами і казками, барами і ресторанчиками, що заполонили увесь центр. Єдине, чого у нас нема, - ріки Влтави, через яку простягнувся величезний Карлів міст, — найстаріший у Європі. Життя тут не завмирає ані на хвилину. Щодня на Карловому мосту можна побачити художників, які за 10 євро намалюють ваш портрет, і музикантів, які виграють не лише сучасну, а й класичну музику, а за ваші гроші і на ваше замовлення “збацають” будь-яку “гопанку”.

Коли мені директор туристичної фірми “Карпатія-Галич-Тур” Любов-Теодозія Микитка знову запропонувала поїхати у Прагу, одна моя знайома скривилася, мовляв, ти вже там була, що нового побачиш.

Але у Прагу можна їздити щотижня, і кожного разу відкривати для себе щось нове і цікаве.

Два роки тому я загадала на Карловому мосту бажання. І воно здійснилося! Тому найперше, що я зробила цього разу, — пішла на Карлів міст попросити в Яна Непомуцького виконати ще одну мою мрію.

Ян Непомуцький був католицьким священиком. Одного разу до нього на сповідь прийшла дружина короля Вацлава ІV. Наступного дня король-ревнивець, підозрюючи дружину у невірності, захотів вивідати у священика таємницю сповіді. Ян відмовився, і король наказав стратити отця і скинути в мішку з Карлового моста. За легендою, після цього над водою з’явилося освітлення у вигляді п’ятьох зірок, з якими почали зображувати святого Яна.

Бронзову фігурку священика Яна Непомуцького туристи натерли до блиску. До п’ятьох зірок, що є навколо голови, треба прикласти пальці правої руки, а ліву руку — на ноги святого. Щоб бажання здійснилося, воно має бути тільки одне і нематеріального характеру. За словами гіда, дівчата, які хочуть вийти заміж, просять у Яна Непомуцького допомоги, і до року йдуть під вінець.

За два роки у Празі нічого не змінилося. Як і колись, тут виграють вуличні музиканти — хто на скрипці, хто на саксофоні, хто на гітарі. Особливо на Карловому мосту, де щодня найбільше туристів. Складається враження, що потрапляєш у класи музичної школи чи консерваторії.

Попри те, що Чехія вже давно не належить до бідних країн, бо середня зарплата тут 35 тисяч крон (близько 1200 євро), на вулицях багато жебраків. От тільки милостиню вони просять не так, як у нас.

Стоять у дивній позі: на колінах і зігнутих ліктях з простягнутими вперед долонями. Голова опущена до землі. Гід пояснила, що це вони так ховають від сорому обличчя, бо кожен непрацюючий отримує від держави непогану допомогу, тож жебракувати цим людям не треба. Хіба що заробити кілька крон на зайвий бокал пива.

Про чеське пиво знають усі. Пиво тут — не просто улюблений напій, а щоденний ритуал і національна традиція. Сказати, скільки у Чехії сортів пива, не може ніхто. Бо у кожному маленькому селі варять свій сорт пива. І п’ють його не лише чоловіки, а й жінки. У середньому бурштинового напою чехи випивають за день по 3-5 літрів. І не п’яніють! Це не у нас, коли хлепнули стограмівку горіляки і запили пивом, щоб гроші не викидати на вітер. У чехів особлива культура споживання пива. Для них пивна — не смердюча забігайлівка, а центр спілкування. У них посидіти за гальбою пива, що у нас за філіжанкою кави. У пивних, звичайно, пиво дорожче, ніж у магазинах. 45-75 крон (це приблизно стільки ж у гривневій масі) доведеться заплатити за 0,5 літра у барі. Хоча таке саме пиво у магазині можна придбати за 16-20 крон (16-20 гривень). Але пити пиво вдома — це вже не та насолода. А ще якщо до того пива взяти щось смачненьке, тоді свято живота гарантоване.

Ми спробували різні празькі смаколики. Коли йшли вулицею, ніздрі лоскотав запах не грильованих ковбасок, як у Німеччині, а солодкої випічки, яку готують при покупцях. На спеціальне веретено накручують листкове тісто і печуть, як на мангалі шашлик, постійно перевертаючи. За дві-три хвилини у таку рульку з діркою наливають гарячий шоколад або фруктове варення і паличкою розмащують по всій серединці. Смакота — словами не передати. Кош­тує такий кренделик від 70 до 120 крон (70-120 грн.). Усе залежить від начинки.

Основа чеської кухні — м’ясо. І його на тарілці має бути багато. Це можуть бути печена і смажена свинина, яловичина, качка, фарширована гречкою або буряком, тушкована квашена капуста та гарячі борошняні і картопляні хлібці-кнедлики. Усі страви — великі. Мої подруги замовили одну свинячу голяшку, мариновану у пиві, за 375 крон. Я — кнедлики з телятиною за 269 крон. Коли принесли, здивувалася. На тарілці лежали три величезні шматки теплого білого хліба і два кружальця телятини у соусі. Одній таку порцію важко подужати.

У чехів прийнято у барах і ресторанах платити кожному за себе. Навіть якщо вас запросили на день народження чи весілля, ви приходите і замовляєте собі те, що любите, і те, на що вам вистачить грошей. Найбільше, що вам можуть зафундувати, — один бокал пива. Якщо захочете більше — прошу дуже. Але за свої гроші. Плюс 10 відсотків чайових від вартості замовленого. Є, правда, ресторани, які включають чайові відразу у чек.

Ніхто тут не влаштовує пишних весіль. Чехи — люди ощадливі. За бажання можуть щось подарувати на весілля молодятам, а можуть і усно привітати. На такі “застілля” запрошують не більше 10-12 осіб. Найближчі друзі, іноді батьки вип’ють по бокалу пива, а далі — кожен своє. Тисячі євро, які би мали витратити на весільну забаву, воліють заплатити за весільну подорож.

По всій Чехії не побачила жодного кладовища з височенними і дорожезними пам’ятниками, як у нас. Навіть з похорону чехи не роблять помпезної події. Якщо людина помирає, її забирає спеціальна служба. Коли тіло буде готове до кремації, а це може минути і два-три тижні, телефонують родичам. Призначають певну годину і день, коли можна попрощатися з... урною. Священик відправляє коротку молитву, ще кілька слів можуть сказати родичі або близькі померлої людини. Ніяких поминальних обідів ніхто не готує. Не прийнято тут поминати небіжчика на дев’ятий і сороковий день.

Зате багато уваги приділяють навчанню. Ще з дитячого садочка діти вивчають іноземні мови. І не просто окремі слова за картинками. Трирічну дитину, яка вже розмовляє чеською, віддають на півроку у, скажімо, французьку групу. Там її вчить не випускниця факультету іноземних мов, а справжня француженка, яка спілкується тільки французькою. За півроку дитина чудово володіє цією мовою. Тоді її переводять у німецьку групу, і за шість місяців вона вже знає німецьку. До шести років чеські діти вільно спілкуються шістьма мовами!

Все у Празі просто і максимально зручно для людей. Трамваї і метро працюють від 4-ї ранку до 24-ї. Курсує транспорт і вночі, але з більшим інтервалом. Чехи вважають своїм головним видом транспорту трамваї. Поїздка оплачується залежно від часу їзди. Скажімо, ваша подорож має тривати не більше 30 хвилин, то треба придбати квиток за 24 крони і можна проїхати, якщо встигнете двома чи трьома різними трамваями з пересадками. За проїзд тривалістю півтори години доведеться викласти 32 крони. Можна придбати талончик за 110 крон на добу. Ми вже звикли ризикувати і їздити за кордоном “зайцями”. Однак, за словами гіда, у Чехії контролери працюють так само чітко, як і транспорт. Штрафи тут дуже високі, а якщо не мати при собі грошей, можуть і депортувати. Тож вирішили не ризикувати і придбали квиток, який тут називається “єзденка”, за 24 крони.

Приїхати до Праги і не побувати на території президентського палацу, те саме, що не випити чеського пива. Про те, що він дуже гарний, - годі й казати. Головне його достоїнство - він доступний і чехам, і гостям. Зараз, щоб потрапити на його територію, треба перейти через металеву рамку. Тож доводиться вистоювати довжелезну чергу.

Новий Королівський палац — офіційна резиденція президента Чеської республіки, розташований на території Празького Граду. Перед воротами стоїть президентська варта, з якою можна сфотографуватися. Ще два роки тому до знимки з охоронцем можна було стати поруч. Але туристи - народ нахабнуватий. Хтось хотів потриматися за руку, деякі жіночки намагалися обняти вартового і навіть перед камерою поцілувати його у щічку. Вояки терпіли. Але коли за руку почали хапати чоловіки, охоронці поскаржилися. І навколо них встановили турнікети.

Можна підійти і до дверей, якими заходить у свій палац президент, і навіть потриматися за ручку. Коли президент їде зі свого заміського будинку на роботу, ніхто не перекриває вулиць і не супроводжує його машину з мигалками. За президентською машиною їде лише одна поліцейська. Про всяк випадок. Перед собором Святого Віта, на території якого президентський палац, є невеличке кафе. Одного разу, за словами гіда, її група, щоб зігрітися, зайшла на горнятко кави у це кафе. За хвилину у залі “зашушукали”: “президент, президент”. У цю мить на порозі з’явився чеський президент. На зустріч вийшов офіціант і, сором’язливо опустивши очі, сказав: “Пробачте, але вільних місць нема”. Президент не образився і офіціанта ніхто з роботи не звільнив!

У Празі добре відпочивати, пізнавати культуру. Сюди хочеться повертатися знову і знову, щоб, не поспішаючи, посмакувати чеським пивом, загадати бажання на Карловому мосту і кинути монетку на щастя у Влтаву. Щоб повернутися ще раз...

Редакція газети “Високий Замок” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.