День міста у Цюріху святкують раз на три роки

Дороговизна — візитна картка Швейцарії. І Цюріх не став винятком. Це розкішне місто називають фінансовим серцем Швейцарії. Саме Цюріх — батьківщина швейцарських годинників та банків. Хоча ще 150 років цей кантон,

як і загалом уся країна, належав до бідних.

від головного входу вокзалу до центру міста тягнеться найбагатша вулиця Цюріха — Бангофштрассе (Вокзальна). Тут, під землею, заховані усі багатства не лише цієї країни, а й світу — банки. Щоб мати власну “ячейку” у банку, достатньо бути просто мільйонером і показати документ, на якому засвідчено, що ваші статки не менші, ніж півмільйона франків. За користування “ячейкою” її власник має заплатити 160 швейцарських франків на рік (приблизно 160 євро).

Місцеве населення називає цю вулицю “милею магазинів”. Скрізь — стерильна чистота, ніхто не паркує на тротуарах машин. Зате на Бангофштрассе “припаркувалися” найкрутіші брендові магазини — Chanel, Bvlgari, Vuitton... Тут ціни не просто високі, а космічно високі. Але у Швейцарії — дорого все і всюди! Придбати житло на Бангофштрассе — неможливо. Там залишилося лише дві житлові квартири, затятих власників яких місцева влада не може вмовити переселитися.

Мені пощастило приїхати до Цюріха на День міста, який святкують лише раз на три роки. Попри те, що випадає на будень, ніхто у той день не працює. Всюди грає музика, смачно лоскочуть ніздрі ковбаски, які смажать просто неба, навіть під стінами лютеранської церкви. Хоча у церкві йшла Служба, музики ніхто не стишував. Ніхто нікому не вказував, хто як має святкувати.

За усі дні перебування у Швейцарії не бачила жодного п’яного. Можливо, через те, що алкоголь дуже дорогий... За 20 грамів горілки у барі чи ресторані треба заплатити 6 франків (близько 6 євро). Вартість закусок стартує від 10 євро, а перші гарячі страви — від 20. Середній обід чи вечеря на одну особу обійдеться 100-120 швейцарських франків. Швейцарці при зарплатах у розмірі 5-6 тисяч франків собі це можуть дозволити.

Туристи залюбки поїдають смажені ковбаски на вулиці. За 7,5 євро вам дадуть одну гарячу ковбаску з булочкою і кетчупом-гірчицею. Скажу відразу: однією такою ковбаскою наїстися неможливо. Треба брати дві. Любителі жирніших страв можуть посмакувати шматком гарячої свинячої голяшки за 12 євро.

Якщо ви приїхали на кілька днів і маєте можливість самі готувати, найкраще купувати продукти у супермаркеті після 20-ї години. Там діє система знижок на всі продукти харчування, а окремі магазини роблять знижки навіть до 75 відсотків.

Окрема стаття видатків у Цюріху — відвідування історичних і архітектурних пам’яток. Тут їх не так вже й багато. За вхід у музей треба віддати 30 євро, за екскурсію для групи “знімуть” до 300 євро. Серед пам’яток, які показують туристам, є дім, у якому колись жив Ленін. Вечорами, за словами гіда, Ленін ходив у “Кабаре Вольтер”, що на Шпігельгассе. У цьому кабаре грала музика, народ танцював і слухав вірші. У 1917 році Ленін з Крупською покинули Цюріх, коли дізналися, що в Росії почалася революція.

Окремо розповім про міські біотуалети. Вони безкоштовні. Всередині — чисто. Є рідке мило і якісний білосніжний туалетний папір, освіжувач повітря, умивальник і сушарка для рук. А збоку — спеціальна дірочка для шприців. Це для наркоманів. Людина не ховається по кущах, а заходить у такий біотуалет, вколює собі дозу і кидає шприц у спеціальне віконечко.

За словами гіда, у Швейцарії з 1942 року легалізована проституція. Тому при виїзді з міста, на так званих “окружних” путани не стоять. Нема їх і у фойє готелів... Мають своє “робоче” місце.

За увесь час я не побачила жодного поліцейського. Вони не снують містом. Тут кожен громадянин живе за принципом порядності і чесності — чітко і точно. Як швейцарські годинники...

Редакція “Високого Замку” дякує туристичній фірмі “Карпатія-Галич-Тур” за організацію цікавої подорожі.

Фото автора. Швейцарія