Андрій Дещиця: «Які б «волинські» постанови не ухвалив Сейм, Варшава й надалі підтримуватиме Київ»  

На посту глави МЗС України Андрій Дещиця запам’ятався насамперед формулюванням, яке застосував щодо президента держави-агресора. Обстановка тоді біля посольства РФ у Києві склалася напружена, могло дійти до серйозного інциденту. Фраза “Путін - х...о” з вуст головного дипломата прозвучала не дуже дипломатично, але ситуацію “розрулила” - “заведений” народ розійшовся. Згадуючи ті свої слова, екс-міністр усміхається: “Дипломати деколи мусять говорити правду”... До Львова посол України в Польщі Андрій Дещиця приїжджав днями у супроводі двадцяти своїх колег - іноземних послів, які теж працюють у Варшаві. Щойно прибули, стало відомо - британці проголосували за вихід із ЄС. Тож дипломати мали про що дискутувати...       

- Усі погоджуються, що найближчим часом у Європі пануватиме непевність, невизначеність, - підсумував думки колег-дипломатів Андрій Дещиця. - Невідомо, яким чином відбудеться вихід Великої Британії з ЄС? І які наслідки матиме Brexit - не лише для Британії, а й для Євросою­зу? (У Варшаві, зокрема,  переживають, чи не ускладниться ситуація для  поляків, які працюють у Британії). Нарешті, чи не спричинить Brexit ланцюгову реакцію в інших країнах Європейського Союзу?  

- А як Brexit може вплинути на долю української євроінтеграції? Уже кажуть, що навіть безвізовий режим нам можуть затримати... 

- До безвізового режиму Brexit прямого стосунку не має. Але передбачаю, що інтеграція з Україною пріоритетом для ЄС тепер не буде. Матимуть “на голові” важливіші питання, ніж перспективи української євроінтеграції...  Дуже шкода, що так сталося. Схоже на те, як поступово зійшла з перших шпальт європейських і світових ЗМІ російська агресія в Україні. Спочатку через навалу біженців, потім через терористичні атаки у Франції і Бельгії... А зараз Brexit. Як наслідок, українське питання надалі важливе, але все ж відходить на другий план.   

- Незабаром 11 липня. У Польщі вважають, що 1943 року цього дня була “кульмінація” Волинської трагедії. У Сеймі зареєстровано кілька законопроектів, у яких сказано, що українські націоналісти вчинили тоді щодо поляків “геноцид”. Як ухвалення одного з цих законопроектів може вплинути на польсько-українські відносини?  

- Деякі політики, і навіть  партії можуть робити голослівні заяви, - але давайте почекаємо, що саме буде прийнято. Гадаю, політики у Польщі (принаймні на рівні уряду й президента, відповідальних за зовнішню політику) свідомі того,  що прийняття Сеймом будь-яких “волинських” законопроектів не повин­но відбитися на відносинах Варшави й Києва. Польща й надалі підтримуватиме Україну, зокрема наші євроінтеграційні прагнення. Польща й надалі виступатиме за продов­ження санкцій ЄС проти Росії, за надання Україні безвізового режиму. 

Юридичний термін “геноцид” мусить бути підтверджений фактами. Як стверджують українські історики, немає підстав для того, щоб вживати у контексті Волинської трагедії термін “геноцид”. Україна виступає за спільну роботу історичних комісій. Хай вони попрацюють кілька років, щоб історики на базі документів точно встановили, що ж саме сталося на Волині 1943 року. 

- Чи є шанс, що до 11 липня в оцінках Волинської трагедії буде досягнуто певного компромісу?  

-   Немає сумнівів у тому, що ми повинні вибачитися за вбивства мирного населення. За те, що  було зроблено проти мирних поляків на Волині. Але мусимо також пам’ятати, що тоді була війна. І що усі ті насильства, як із польського, так і з українського боку, спричинили насамперед Гітлер і Сталін. Під час війни, яку розпочали ці злочинці, деякі озброєні люди вбивали своїх мирних сусідів. Це робили і українці, і поляки...  

Українські уряд і парламент висунули пропозиції щодо спільних поєднювальних заяв - обох парламентів та урядів, українських і польських політиків. (Схожу пропозицію внесла до Сейму опозиційна “Громадянська платформа”). Ці спільні заяви передбачали б взаємне пробачення і взаємне прощення. І закликали би до спільного майбутнього. 

- У вас свого часу відбулася дискусія з главою МЗС Польщі Ващиковським. Той сказав, що Польща прийняла мільйон українських біженців, а ви наголосили: це не біженці, а люди, які чесно працюють у Польщі та збільшують її добробут. Тож уже є близько мільйона, а зацікавлення в українцях із польського боку зростає... 

- Справді, потреба в іноземній робочій силі, зокрема українській, у Польщі велика. Багато робочих місць звільнилося після того, як поляки поїхали працювати в інші країни ЄС. Я нині зустрічаю українців у Польщі практично всюди. Ось приклад: пішли у Варшаві дивитися футбол у фан-зону, а там працюють українські студенти, що навчаються у польських вишах. Ставлення до них дуже добре, і загалом, оцінка українських працівників у Польщі висока. По-перше, це висококваліфіковані спеціалісти, по-друге, легко інтегруються, бо знають польську мову. Поляки, які мають великий досвід заробітчанства за кордоном, прекрасно розуміють, чому українці їдуть на заробітки до Польщі. Поляки ставляться до цього толерантно.  

- А в Україні є й така думка: втрачаємо найкращих людей, які у Польщі асимілюються і будуть більше поляками, ніж українцями. І вже ніколи не повернуться додому... 

- Кожна держава повинна перейматися тим, щоб її громадяни не від’їжджали за кордон, а працювали вдома. І польська влада стурбована тим, що поляки їдуть на Захід... Але якщо говоримо, що хочемо у ЄC, що хочемо з ЄС зону вільної торгівлі, мусимо бути готовими до ринкових механізмів. А ринок - це конкуренція, також і ринок робочої сили. Аби наші високо­кваліфіковані працівники не їхали до Польщі, маємо створити для них відповідні умови в Україні. 

Загалом, не варто дивитися на цю проблему надто радикально, з крайніх позицій. По-перше, українці, які працюють у Польщі, набувають досвіду. По-друге, стають багатшими. І нарешті, мають уже іншу свідомість, більш європейську. Отже, після свого повернення в Україну (а я вірю, що вони повертатимуться) ці люди захочуть європейських правил гри тут. Тобто ці люди є потенціалом для змін в Україні. Коли зустрічаюся в Польщі з українськими студентами (офіційно їх нині в сусідній країні 28 тисяч), вони кажуть: хочемо повернутися в Україну, але не впевнені, що знайдемо роботу... Я їм кажу: “Звикайте жити за стандартами ринкової економіки. Тобто працюйте там, де вам краще, але завжди пам’ятайте, що ви українці. І де б ви не працювали, відстоюйте наш український інтерес”.

- Підозрюю, серед дипломатів, які разом із вами приїхали до Львова, посла Росії немає...

- Я його не запрошував. Перетинався з ним тільки на протокольних заходах, де присутні усі посли, які працюють у Варшаві. Поки в Україні перебувають російські війська, не бачу потреби у спілкуванні з послом Росії. 

- Як узагалі виникла ідея привезти до Львова з Варшави посольський “десант”? 

- Її ініціювала моя дружина. Подумали, якщо посли відчують ауру європейського міста Лева, це буде кращою промоцією України, ніж кількадесят циркулярів... Цей візит ми організували у співпраці з командами міського голови Львова Андрія Садового й голови ЛОДА Олега Синютки. Джазовий фестиваль, який цими днями відбувався у Львові, дав можливість включити до програми візиту прекрасний концерт. Але ще більше дипломатам сподобалася атмосфера, яка панує у Львові. Культурні, історичні, архітектурні пам’ятки, яких вони не сподівалися побачити...  Ми відвідали виставку сучасного українського мистецтва. Побували на “Фест-просторі”, де представлені українські фірми, які хочуть виходити на польський, європейський ринок. 

- А хто ці молоді люди, з якими ви щойно розмовляли перед готелем? 

- Це волонтери (студенти львівських вишів, які знають по кілька мов), а також українці й поляки з Варшави, які співпрацюють з Українським інформаційним центром. Ми заснували його у Варшаві, сподіваюся, знайдемо для нього фінансування. Завдання цього центру -  популяризувати Україну в Польщі та цілій Європі.