Тепер і заробітчани матимуть де захист шукати!

Поки українці в Україні заздрісно поглядають на європейські профспілки, українці у Польщі створили... свою. Заручившись підтримкою Загальнопольського об’єднання профспілок, подали документи до Національного судового реєстру. Кажуть, якщо зауважень не буде, організацію зареєструють упродовж одного-трьох місяців. Офіс профспілки розташовуватиметься у Варшаві. Представництво буде у Києві. Обговорюється можливість створення ще одного у Львові.

Сьогодні складно передбачити, скільки українців увійде до новоствореної профспілки. Українські заробітчани розкидані по цілій країні, багато з них взагалі ніде не числяться, тож їм важко буде згуртуватися. За словами секретаря Крайової ради Загальнопольського об’єднання профспілок «Конфедерація праці» Пьотра Островського, навіть якщо 1% від загальної кількості українських працівників у Польщі вступить до профспілки, це буде хорошим показником. 1% — це від 5 до 10 тис. працівників. За різними підрахунками, у Польщі працює від 500 тис. до 1 млн. українців.

Поляки за членство в їхній профспілці платять у середньому 0,5-1% від зарплати. «Пропонуємо платити по 5-10 злотих щомісяця. За ці гроші людина отримає гарантію безкоштовної правової допомоги, допомогу в адаптації, у працевлаштуванні, зможе навчатися на курсах підвищення кваліфікації тощо, — розповів «ВЗ» голова оргкомітету Профспілки українських працівників у Польщі Юрій Карягін. — Заручилися підтримкою Загальнопольського об’єднання профспілок та польської Інспекції праці, які допомагатимуть вирішувати проблемні питання. Наша організація обстоюватиме також інтереси і тих українців, які працюють нелегально».

«Саме вони найбільше потребують створення профспілки. Ці люди не знають своїх прав, через те їх нещадно експлуатують, — каже заробітчанка Олена Жуковська. Жінка два літа провела «на плантаціях» — спершу збирала яблука, потім — шампіньйони. Цього літа ніде не поїде — крім злотих, заробила грижу. — Господарі, до яких українці наймаються на роботу, забирають у них паспорти. Кажуть, це потрібно для реєстрації, але зазвичай ніхто нікого не реєструє. Документи тримають у себе на випадок, якщо працівник надумає втекти до іншого пана. Жінка, яка збирала зі мною яблука, на третій день після приїзду зателефонувала фермеру, у якого працювала попередні роки, і попросилася до нього на роботу. Той за нею приїхав, а господар рахунок виставив — за воду, яку використала, світло, яке «накрутила». Каже, не заплатиш — паспорт не віддам. З нашої групи я єдина вимагала від господаря віддати мені документи. Інші цим не переймалися. На сезонні роботи до Польщі виїжджають переважно люди з провінцій. У них занижена самооцінка, вони стерплять все. Зараз стартує сезон полуниць. Наші жінки будуть по 40 осіб спати у підвалах і сараях на соломі. По них будуть бігати щури, а у сумки залазити жаби. Думаєте, хоч одна пожаліється? Хлопець зі сусіднього села найнявся поле обробляти. Йому нічого не заплатили — дали 100 злотих на дорогу і випхали за двері. Він повернувся в Україну, подумав, що так не має бути, що треба боротися за свої права. Поїхав знову до Польщі зароблене вимагати. Його так побили, що в реанімації лежав. Знайома мала необережність до польських циган у Варшаві на роботу найнятися. Їй теж нічого не заплатили — дали лише 150 злотих. І от ця дівчина зі села, яка вперше опинилася за кордоном, та ще й у великому місті, яка не знає мови, поплакавши на лавці, вирішує додому попутками добиратися. Чому вона не звернулася хоча би у поліцію? Польща — європейська країна. Там працює закон. Навіть якщо ти — нелегал, маєш право вимагати захисту». «Найнялася разом із трьома односельцями яблука дорогими робити (яблука, вартістю один злотий, натирають воском, клеять на них етикетки, і потім по шість злотих продають). Влаштувалося нас на роботу 100 чоловік. Поселили нас у металеві фургончики. А біотуалет — один на всіх! Поскаржилися у відповідні інстанції — і власника оштрафували. Змушений був поставити більше туалетів. Чорнороби — комахи, з якими польські роботодавці не рахуються, — каже заробітчанка Світлана Стоянюк. Жінка торік уперше поїхала на заробітки. Тепер, каже, шукатиме офіційну роботу. — Хочеш почуватися людиною — мусиш укласти контракт. Наші хлопці, які офіційно влаштувалися на будову чи кладуть бруківку, живуть у гуртожитках. У них нормований робочий день — то тільки нелегали по 20 годин працюють. Молоді вже не хочуть бути рабами. Це — «прерогатива» старшого покоління: як впряглися, так роками і гарують. А головне — їх усе влаштовує. Познайомилася нещодавно з нашим заробітчанином, який уже 20 років за кордоном працює. Каже, втомився в Україну гроші вкладати. А хіба в Україну вкладає? Висилає дітям гроші на кафе і модні лашки, євроремонт зробив у помешканні, в якому не живе і жити не буде, лікує стареньких батьків. Але йому навіть у голову не прийде, що можна розпочати власну справу. Скільки наших людей полуниці у Польщі збирає? Але жоден ще не додумався свій бізнес створити, кооператив якийсь. Гибають у Польщі, а у цей час їхні три гектари землі бур’янами заростають. Та посадіть свою полуницю, продайте її на базарі або запропонуйте співпрацю виробнику йогуртів. Скиньтеся всім селом — купіть морозильні камери. Будете взимку тисячі заробляти! Знайома полька вийшла заміж і за ті гроші, які їм з чоловіком подарували на весілля, накупили саджанці полуниці. Бізнес у них помаленьку йде. Скоро почнуть запрошувати українців на роботу».

P.S. Контакти профспілки шукайте на сайті Товариства «Україна-Польща», Інституту українсько-польської співпраці www.inukrpol.kit-sleuth.in.ua.