«Хто окупував Чехословаччину? Українці»

З початком російського втручання у Сирії сталося те, що здавалося нереальним: налаштовані на кремлівську хвилю «зомбоящики» нарешті змінили «українську» пластинку, яку останні два роки безперестанку крутили. Сюжети про Україну, якщо і проскакують, то поодинокими пострілами, а не звичними автоматними чергами. Через таку зміну інформорієнтації навіть «доблестные защитники Донбасса», кажуть, не на жарт розхвилювалися. Раз, мовляв, кисельови і соловйови більше не висвітлюють хроніки «героїчного протистояння захарченків і плотницьких київській хунті і кровожерливим «правосекам», значить, кремлівські «папіки» відвернулися від «ДНР» і «ЛНР», зрадили проект «Новоросія», промінявши його на інтереси у сирійському конфлікті. Не читають захарченки і плотницькі «буржуйських» газет. А то б знали, що раптовий дефіцит антиукраїнської істерії на російському ТБ з подвійною силою компенсують прикормлені Кремлем західні ЗМІ. Виступати на пропагандистській підтанцьовці у Russia Today не гидують ні провінційна преса, ні тиражні видання з іменем.

«Таких, як Путін, більше не роблять»

Про відведення інформаційної зброї у Мінських домовленостях нічого не сказано. Ось Путін і нарощує цей арсенал, витрачаючи на нього дев’ятизначні суми. Торішній бюджет лише Russia Today перевищив 440 мільйонів доларів. На «прозріння» західних ЗМІ щодо «правильної і праведної політики Росії» - окремі бюджетні статті. Є тут щедрі російські пряники для німецьких, французьких, італійських, чеських, угорських ЗМІ...

Франція відмовила Росії у «Містралях», але не відмовляється гатити по опонентах Кремля з «пропагандоносців», які розривають мозок хвалебними статтями про Путіна-альфа-самця, Путіна-лідера, якого «імпотентні» західні політики цькують через те, що заздрять його рішучості і силі. Видання Le Figaro поставило російського президента в один ряд зі сирійським правителем Асадом, з підписом «Лідер — вимираючий вид». До блювоти хвалебна присвята Путіну на тлі діагнозу західним лідерам, які, мовляв, поряд з очільником Кремля усе більше тюхтіями виглядають. «Ми пишаємося тим, що у нас «нормальні» лідери, - пише Le Figaro. - Але насправді у нас лише звичайні політики. Наше керівництво терпіти не може тих іноземних колег, які користуються (а іноді і зловживають) владою й авторитетом. Треба пошвидше рознести у пух і прах автократів й освічених деспотів, охрестити їх тиранами. Але у цьому жалюгідному сплеску обурення і безглуздих анафемах криється чимало заздрості... Час задуматися про якості хорошого лідера». І нарешті висновок: Путіна треба не засуджувати, а зрозуміти.

А може, і французькому парламенту разом з Раша-думою долучитися до порятунку вимираючого путінського виду? Ухвалити закон, який російська депутатка Мізуліна пропонувала: про масове поширення живчиків Путіна, щоб жінкам було від кого «майбутню військову і політичну еліту» народжувати.

Кількасот порцій елітного «соку» можна й італійським «путіноманам» переслати. Вони теж хочуть такого, як Путін. Бо він - «втілення ідеального політика, який бореться з тероризмом, протистоїть спробам Заходу диктувати свої закони (наприклад, в Україні), підтримує традиційні цінності» (цитата з італійської інтернет-газети Quotidiano.net).

Заголовок «Щодо заздрості Путіну» в американському виданні Foreign Affairs сам за себе говорить. Тут кремлівського карлика до політичного гризлі возвеличили. «Хоча західні лідери занепокоєні діями Путіна, - пише Foreign Affairs, - консервативні політики у США до певної міри заздрять Путіну. Так, наприклад, виражаючи жаль щодо слабкості президента США, Сара Пейлін, схоже, сумує за таким президентом, котрий, як Путін, вступає у двобій з ведмедями і займається бурінням свердловин у пошуках нафти». Далі — милування захмарними рейтингами очільника Кремля. А на закуску — кілька абзаців про популярні у Росії наліпки на авто, які втілюють «порівняння російської мужності і західної слабкості». Автор статті захоплено розповідає про малюнки і написи на цих стікерах з репертуару «триколорний» чоловічок ґвалтує іншого, розмальованого у кольори американського прапора. До повного маразму не вистачає лише захопленого хіхікання з кисельовського «шедевра» про Росію як єдину країну, яка здатна перетворити США на ядерний попіл.

Про несправедливу демонізацію Росії і кровожерливість клятих хохлів

Активісти-противники проросійських замашок чеського президента Мілоша Земана недопрацювали, вивісивши ганебні червоні труси лише над президентською резиденцією. Такі «стяги» пасували б і над редакціями «запутінських» видань, які пудрять чехам мізки путінською пропагандою.

Лише у заголовки вчитайтеся: «Російський здоровий глузд проти політкоректності заходу», «Русофобський Євросоюз хоче поширювати ненависть», «Ведмідь дозволу не питає»...

«Захід створює неправдиві міфи про Росію, бо не знає і не хоче знати російського менталітету», - пише Сeskа Pozice. Чи: «Росія повертається на світову арену, Володимир Путін стає усе популярнішим. Це важливий фактор у ситуації, коли Європа переживає серйозну моральну кризу».

Видання Nova Republika пішло ще далі: на повідку у російської пропаганди взялося насаджувати пропаганду антиукраїнську. Договорилися до того, що першими каятися за радянську окупацію Чехословаччини у 68-му повинні саме українці. «Більшість наших громадян, - пише Nova Republika, - відчуває антипатію до Росії з часів окупації. Що парадоксально — саме до Росії, а не до України. Незважаючи на те, що наказ про окупацію віддав українець Брежнєв, а серед окупантів, з-поміж інших народностей, було більше українців, ніж росіян. Але останнім часом неймовірна абсурдність російської антипропаганди змусила багатьох замислитися і звернутися до інформації з інших джерел».

Може, при редакції Nova Republika власну бібліотеку «правдивої історії» відкрили? І просвітляють чехів про праведність Росії та фашизм в Україні. Читають лекції про «масові вбивства в Одесі (йдеться про події 2 травня 2014 року. - «ВЗ»), які, як і звірства фашистських загонів, числяться на совісті не росіян, а українців». Розповідають про те, як «українці, на відміну від росіян, відкрито заявляють про симпатії до історичної спадщини фашистських українських героїв».

Таких прикормлених з путінської руки «тарганів» вистачає не лише серед журналістів, а й серед чеських політиків, бізнесменів. Це про них розповідав екс-міністр фінансів Мирослав Калоусек. «Те, що у Чехії, - каже, на путінську пропаганду працює багато людей, видно неозброєним оком. Видно з того, що пишуть у газетах. Бачу це й у парламенті. Йде, скажімо, обговорення гострої теми, наприклад, ситуації в Україні. Після голосування депутати виходять у кулуари, комусь телефонують і розмовляють по-російськи. Звичайно, не можна недооцінювати і російські спецслужби. Вони представлені в усіх прошарках суспільства — від низів до еліти. Немає жодних сумнівів, що один з головних союзників путінського режиму — наш президент. Думаю, Кремль дуже його цінує».

Цінують (у газово-валютному еквіваленті) у Білокам’яній й іншого друга Путіна — прем’єра Угорщини Віктора Орбана. Те, про що недоговорює в офіційних компліментах Кремлю Орбан, дописують «чесні» угорські ЗМІ. Як-от видання, яке розсекретило «американську гру в Україні», заявивши, що дестабілізація в країні і підтримання в ній затяжного конфлікту вигідне зовсім не Кремлю, а Білому дому. Росії ж роль агресора незаслужено приписали. Обурилися у Magyar Nemzet й американською неперебірливістю у наданні фінансової допомоги. Як не соромно, мовляв, підтримувати Україну, знаючи, що це — підтримка і для «українських нацистів, які зневажають євреїв і всіх навколо».

І взагалі: Україна підписала собі вирок, спаливши мости з Росією і позбавивши себе «життєво важливого» російського ринку. «Україна наближається до свого краху, - пише Magyar Nemzet. - Економічні труднощі і безнадійне протистояння з проросійськими ополченцями на сході рано чи пізно призведуть до повного розвалу. Становище «європейських демократів», які опинилися при владі в результаті путчу, погіршується ще й початком швидкого псування стосунків між Києвом і Варшавою після підписання Порошенком законів, які юридично реабілітують діяння прогітлерівської УПА. У березні 2014 року польська інтелігенція засуджувала російську агресію. «Таке відбувається вперше в історії: громадяни тримають європейський прапор, а їх розстрілюють», - йшлося у листі представників польської інтелігенції. Але вони не замислювалися про те, що було написано на іншому боці цього прапора: «На святій українській землі немає місця для росіян, поляків і євреїв». Є люди, які не виносять уроків з історії. Але Анджей Дуда — не з таких. Нинішній президент Польщі, відчуваючи невдоволення польського суспільства, бачить головного ворога вже не тільки у росіянах, але й в українському шовінізмі»...

Історія, Донбас, торішні криваві події в Одесі, Крим, Євромайдан. Як тільки не вправляються на ці теми «завербовані» російською пропагандою західні ЗМІ. Французька Boulevard Voltaire закликає «покінчити з західними хибами про Крим». За України кримчани, мовляв, жили «просто в якійсь країні», а тепер живуть в країні, яку люблять і якою пишаються.

Інше французьке видання, Atlantico, «доводить» безглуздість українського Майдану та «кольорових революцій» взагалі. І робить висновок: «Якби українська опозиція дочекалася закінчення терміну Януковича, на нього, швидше за все, чекала б нищівна поразка на наступних виборах, а в країні був би мир замість громадянської війни на сході і підйому ультраправого неонацизму за підтримки Європи і ЦРУ».

Німецька Der Spiegel дорікає Україні «одеською ганьбою». Мовляв, події 2 травня досі не розслідувані. Ось тільки за претензіями автора статті на об’єктивність російські вуха сховати не вдалося. Змальовуючи торішні події в Одесі, Der Spiegel розділяє її учасників на «антимайданівців» та хуліганів і націоналістів з Києва і Харкова. А завершальні акорди матеріалу — просто «пісня». Україна, бачите, доклала замало зусиль, аби спростувати аргументи російських ЗМІ і сепаратистів на Донбасі про «цілеспрямоване полювання на друзів Росії», доказом якого, мовляв, стали і криваві одеські події.