«Довкола – нафта, газ і мільярди доларів. А люди в наші дні живуть у «времянках»…

Будівельник, який 10 років працював у Сибіру, розповів про російську глибинку: алкоголізм, наркоманія, національна нетерпимість і проституція

Нахабство путінського режиму, який окуповує землі країн-сусідів, фінансується з нафтогазових доларів, на які живе Росія… «ВЗ» поспілкувався з українцем Володимиром Івахненком, який багато років жив і працював у російських нафтодобувних районах Західного Сибіру. Там видобувають 70% російських нафти і газу.

— Я працював у Росії у будівельній компанії з 1996-го по 2003 рік, – розповів Володимир. – Почав їздити туди на заробітки ще 1994-го, коли вчився у Львівській політехніці. Починав з майстра, а завершив начальником будівельно-монтажного управління. Ця компанія надалі працює в Західному Сибіру. 95% робітників у компанії – вихідці з України.

— Як живе місцеве населення в Західному Сибіру?

— Дії Росії щодо корінного населення Сибіру, хантів і мансів, – це геноцид. Їхні організми, як і в індіанців Північної Америки, погано розкладають алкоголь. Тому швидко спиваються. Із 1960-х років до сьогодні спирт їх знищив. Залишилося близько 20 тисяч хантів і тисячі мансів. За 300 км від міста Сургута є містечко Сартим. За 25 км від нього починає­ться хантська резервація. На дорогах там стоять пости з міліцією. Між дорогами – безкраї болота. Якщо в’їжджаєте на землю хантів, повинні мати спеціальний пропуск. Коли в’їжджаєте, то вашу машину перевіряють на наявність спиртного. Коли виїжджаєте, ваше авто перевіряють на наявність хутра, м’яса, риби, грибів, ягід… Оскільки нам потрібно було працювати із росія­нами, підписувати з ними угоди, то ми під машинами робили металевий ящик, в який закладали пляшки. Росіяни без горілки не підписують жодної угоди.

Опишу звичайну ситуацію в черзі в місцевому магазині. Заходить чоловік і запитує продавця: «Машенька, у тебя водка вкусная?». А та відповідає: «Сама вчера выкушала две бутылочки, и ни в одном глазу». Для них обід без горілки – не обід. Дарма прожитий день. Побачити людину, яка сидить в екскаваторі, довкола люди, небезпека, а у цій людині літр горілки, – звична справа.

— Наскільки суворе життя серед тайги в Сибіру?

— Дуже суворе. Це різко континентальний клімат. Літо триває від кінця травня до кінця серпня. Ближче до Полярного кола півроку – ніч, півроку – день. У липні вдень може бути плюс 200 тепла, вночі – мінус 100 морозу. Сніг у липні – нормально. Буває літо дуже спекотне, коли два тижні – плюс 470 спеки. Найнижча температура, яку відчував, – мінус 540 морозу. Якщо взимку менше місяця температура тримається нижче за мінус 400, то це вважається теплою зимою. У цих умовах постійно живуть люди. Там хороші зарплати через нафту і газ. Водій автобуса, який вранці привозить людей, а ввечері забирає, може заробляти дві тисячі доларів на місяць.

— Найгірший момент, який вам запам’ятався?

— Зима, а в нас зламалася машина серед тундри. Температура – мінус 35 градусів. Сонце востаннє бачили три місяці тому. Нас четверо. До найближчого людського поселення – 60 км. Аби зігрітися, почали палити колеса. Коли вже палили саму машину, побачили фари авто. Більшої радості в моєму житті годі уявити, як ті фари! Ще б трошки, і ми б замерзли.

— Там багато українців?

— Там живуть десятки тисяч українців. До середини 2000-х років українською мовило телебачення, видавали газети, книги. Із 2006-го ФСБ почала перекривати усе, репресувати всі прояви українськості. Попри це, українці продовжують жити за своїми традиціями, спілкуються між собою українською. Ви завжди зможете відрізнити дім, де живе українець, а де – росіянин. Українці – господарі.

Тамтешній адміністративний центр – Сургут. Такий собі Сихів із 9-поверхівок. Бюджет Сургута – другий у Росії, після Москви. І все б там було прекрасно, якби самі люди не спаскудили. Ми будували школу в селищі Білий Яр під Сургутом. Деякі хати – чотири дерев’яні стовпи, обтягнуті руберойдом. І там жили люди. Для нас це було шоком. Довкола нафта, газ і мільярди доларів. А люди живуть первісним ладом. У Сургуті є район Чорний мис. Там люди в наші дні живуть у «времянках» – два металеві гаражі, зварені докупи, і обшиті мінеральною ватою. Люди так живуть роками.

У нас працював росіянин. Зварювальник найвищої категорії. Зарплата – 2,5−3 тисячі доларів. Людина отримувала зарплату, роздавала борги, купувала кілька ящиків горілки і все пропивала та «спускала» на оргії з повіями. Усі гроші. Потім пив «Тройной» одеколон. І це в масовому порядку таке відбувається.

Що ви знаєте про Росію? Москва, наф­та і Путін. Ніхто не бачить рівня їхньої деградації – алкоголізм, наркоманія, проституція, національна нетерпимість. Це колос на глиняних ногах. Якщо ще 10 років тому їхній ВВП залежав від нафти на 50%, тобто вони ще щось виробляли, то зараз ця залежність – 80%. Населення скорочується на мільйон людей на рік. На їхнє місце приїжджають вихідці з Цент­ральної Азії і Кавказу. Самі росіяни – спиті та сколоті. Ті, хто народжується, – діти алкоголіків і наркоманів. Очікувати, що вони стануть новими ломоносовими, не варто.

— Звучить як вирок…

— У Росії сприймаються як норма практично чи повністю покинуті міста. Наприклад, Воркута. Це мертве місто 9-поверхівок. Там доживають бабці та дідусі. У середній полосі Росії безліч населених пунктів, в яких нема магазинів. Два рази на місяць через такий пункт проїде поїзд, стоїть у цьому селищі 10 хвилин. У вас є телефон провідника поїзда. Ви замовляєте те, що хочете купити. Коли поїзд підходить на перон – відчиняються двері, і тлум людей обмінює гроші на ящики з продуктами. Це вагони-магазини такі. Одна машина «швидкої» на 20 населених пунктів, доріг – нема. Телефонує людина на «швидку», а її питають, скільки їй років. Вам 60 років і болить серце? І так здох­неш, тому не приїдемо, а раптом зателефонує породілля. Краще її врятувати…

Сургут – місто невелике, а транспортних засобів дуже багато. Щодня в місті реєструють в середньому 200 нових авто. Гроші там не проблема. Люди ставлять машини біля дому. Але цього місця менше, ніж машин. На моїх очах чоловіки двох будинків вирішували суперечку щодо парковки: чоловіки одного дому билися з чоловіками іншого – монтировками, сокирами, ножами. Міліція стояла збоку і не втручалася. Потім забрала потерпілих. Побутові злочини – найпоширеніша причина смертей.

— Ви згадали про національну нетерпимість…

— У Росії діють неонацистські праві організації, які фінансує, зокрема, Володимир Жириновський. Діють відкрито. На день народження Гітлера, 20 квітня, роз’їжджаються по всій Росії і ріжуть азіа­тів. Міліція не втручається. У нас були дружні стосунки з місцевою міліцією в селищі Федорівка, під Сургутом. Напередодні кривавої розправи підходить місцевий командир міліції і каже: «Азіатів, які будуть просити захисту, до себе не пускайте, бо вас теж поріжуть». Петербурзьким потягом наступного дня приїхали 40 скінхедів. У той день у Федорівці загинули понад 20 азіатів…

А знаєте, що буде, якщо зупинитеся біля магазину в селищі під Сургутом? Через дві хвилини до вас підійде особа кавказької національності і запитає: «Чого вам – хлопчика, дівчинку чи наркотики?». Міліція це «дахує».

Селище Щасливе. Будуємо дім. За 10 метрів – «времянка». У ній живе сім’я рецидивістів. Двоє дітей: дівчинці –13 років, хлопчику – 7 років. Хлопчик продає сестру за пляшку горілки…

Сидимо на автостанції в Сургуті. Підходить жінка. Нормально вбрана. Трохи п’яна. Сідає на коліна одному з наших працівників і каже: «Що, хлопчики, беремо пляшку горілки і до мене». Підбігає її син і кричить: «Мамо, пішли додому».

Це розповідаю про багаті нафтові райони. А якщо говорити про середню полосу Росії, то це просто жах. Зупиняємося в Пензі. Стою на пероні. Купую кросворди. Хтось шарпає за руку. Стоїть дівчинка 12 років і каже: «Кооператив «Сосулька» – 20 рублів». У перерахунку це було 5 гривень…