Передплата 2024 ВЗ

Братислава: перлина на Дунаї

Журналіст «ВЗ» переконалася, що словацька столиця нагадує Львів

Якось піймала себе на думці, коли на Львівському залізничному вокзалі чекала свого поїзда і почула оголошення: “Поїзд “Москва-Братислава” прибуває на...”,

що у Москві була багато разів, а ось у Братиславі — ніколи.

Яка вона, столиця Словаччини? Бо ж назва у міста, заснованого у 907 році, — гарна і доброзичлива. Тому і втішилася, коли директор туристичної фірми “Карпатія-Галич-Тур” Любов-Теодозія Микитка запросила мене у подорож “Три столиці на Дунаї — Братислава, Відень і Будапешт”.

Дорога до Братислави далека і виснажлива, але подорож вартує того, бо лише ніч в автобусі, і ти вже милуєшся пам’ятками архітектури Словаччини. Родзинкою цієї маленької країни є Бойницький замок — найстаріша і найзнаменитіша пам’ятка архітектури. Перша письмова згадка про його існування датується 1113 роком. Попри те, що перша будівля була дерев’яною, а у ХІІІ столітті замок збудували з каменю і протягом віків його перебудовували-добудовували, він і досі зберігся. Можливо, через те, що за всю історію існування замку він не просто комусь належав, у ньому завжди вирувало життя. Останній його власник граф Ян Франтішек Палфі, який помер у Відні у 1908 році, у заповіті написав, щоб і після його смерті замок був відкритий для громадськості. У найбільшому саркофазі посеред усипальниці графа поховали, а замок і досі приймає туристів. Не буду описувати, яка там краса, бо усі ці меблі, розписи на стінах і стелях треба бачити на власні очі. Заплативши 7 євро, матимете змогу фотографувати і насолоджуватися розповіддю екскурсовода словацькою мовою. Дещо зрозумієте, а хто не зрозуміє, — той здогадається, бо мови у нас схожі.

У позолоченій залі замку одружують молодят.

Братислава — гостинна маленька столиця, єдина столиця у світі, що межує відразу з двома державами — Австрією і Угорщиною. Колись тут проходили пишні коронації, про які тепер на екскурсіях розповідають туристам. А у Братиславі є про що розповідати — там багато палаців, музеїв та інших пам’яток архітектури. На жаль, наша екскурсія у столиці припала на вечірній час, тому спов­на ми не мали можливості насолодитися усією красою “перлини на Дунаї”, як називають свою столицю словаки. Ще однією “незручністю” у цій подорожі була наша словацька екскурсовод. Старенька пані, котра зголосилася возити і водити нас містом, ламаною російською мовою намагалася нам розповісти про історію своєї країни, плутаючи значення слів і “з’їдаючи” закінчення фраз.

Найбільше мені хотілося дізнатися, де у цій країні засідає парламент і чи можна його побачити зблизька. Яким же було моє здивування, коли побачила невелику сучасну триповерхову будівлю з коричневими вікнами. І зовсім не у центрі міста, але й не на “гальорці”. Стоїть собі парламент на горі, перед входом у Братиславський град. Якби екскурсовод не наголосила на тому, яке призначення цієї будівлі, ми би й не здогадалися. Жодної охорони, загорожі. Та найбільше мені сподобалася цифра — 150 депутатів парламенту. Нехай Словаччина і маленька країна, але годує вона лише 150 осіб. Країна давно у Євросоюзі. Не можна сказати, що тут нема проблем і живуть словаки по-королівськи і ні в чому собі не відмовляють. 20 років тому, у 1993 році, словаки відділилися від Чехії і стали окремою країною.

Ворота у Братиславський град.

Центральна?частина Братислави нагадала мені Львів. Тут так само, як і у нас, можна побачити бідних людей з пластиковими стаканчиками, що просять милостиню. Вуличні музиканти заробляють на життя чесною працею, збираючи навколо себе тлуми шанувальників. Не бракує тут і кишенькових злодіїв. Коли закінчувалася екскурсія, гід привезла нас на центральну площу, де відбуває­ться передсвятковий ярмарок. Тут навколо прикрашеної ялинки, як грибочки повиростали кіоски, у яких торгували медовухою, глінтвейном, різними винами. Пластиковий стаканчик такого напою можна було придбати за 1.90 євро. На закуску пропонували гарячі пиріжки, булочки, пляцки, налисники з різними начинками. За один налисник треба заплатити 1.50 євро. Дорого? Для нас — так. А для словаків — ні. Тому що середня зарплата у них 600-700 євро. Літр молока у магазині коштує 80 євроцентів, стільки ж треба заплатити за хліб. За кілограм вирізки на відбивні — 30 євро. Дорого кош­тують комунальні послуги. За словами нашого гіда, за двокімнатну квартиру треба віддати за місяць 200-250 євро.

Хоч Словаччина і у Євросою­зі, але кишенькових злодіїв тут так багато, як у совдепівських країнах. Ще коли ми заходили на ярмарок, гід попередила нас, щоб дивилися за сумками і пильнували кишені, бо злодії о такій порі виходять на полювання. І справді, в однієї нашої туристки кишені в шубі вивернули за вечір аж два рази! Вона каже: “Спочатку мені здалося, що їх видуло вітром. А за хвилин десять дивлюся, а вони знову вивернуті”.

Нам дали вільний час, і ми ще довго гуляли вечірньою Братиславою. Народ тут ввічливий і толерантний. Щоб не заблукати, запитали у перехожих, як вийти на набережну. Пояснили доступно, чітко вимовляючи кожне слово, щоб ми могли все вловити. І нема у них на обличчях сірості і злобної ненависті — словаки усміхаються. Чи тому, що виховані так, чи, може, від ситого і задоволеного життя...

P. S. Автор завдячує в організації поїздки турфірмі “Карпатія-Галич-Тур”.