Той, хто переміг апартеїд

У четвер, 18 липня, виповнилося 95 років першому чорношкірому президенту Південно-Африканської Республіки (ПАР) Нельсону Манделі. Ось уже місяць він лежить у критичному стані в лікарні столиці країни Преторії. На початку червня Манделу госпіталізували через рецидив легеневої інфекції, він підключений до апарата штучного життєзабезпечення. Територія біля лікарні, де лежить Мандела, перетворилася на імпровізований меморіал — зі свічками, квітами і портретами... Мандела — борець проти режиму апартеїду. Провів у в’язниці 27 років, із яких 18 — в одиночній камері на острові Роббен. У 1993-му Мандела став лауреатом Нобелівської премії миру. У 1994-му — першим в історії чорношкірим президентом ПАР. Керував державою до червня 1999-го.

Роліхлахла Мандела (англійське ім’я Нельсон отримав за тодішньої традиції у школі) народився 18 липня 1918-го в селі, за 100 км від узбережжя Індійського океану. Попри те, що предки Мандели були вождями племені, а батько — главою села, Нельсон був першим із 13 дітей у родині, хто пішов до школи. Потім він вступив у єдиний доступний для чорних університет країни Форт-Гер, де хотів отримати ступінь бакалавра гуманітарних наук. Не склалося, — Мандела відразу включився у студентський протестний рух. «Ні разу не впасти — не велика заслуга у житті. Головне, щоразу підніматися», — казав Мандела. Згодом він вступив в університет Вітватерсранда, де вчив право. Єдиний чорношкірий студент у виші часто стикався з расизмом білих колег. Але дипломованим юристом Мандела знову не став. Диплом він отримає вже сидячи у тюрмі.

1948 рік став поворотним у історії тоді ще британського Південноафриканського союзу. В Преторії до влади прийшла ультраправа Національна партія (НП), метою якої було створення Південної Африки для білих. Чорних пропонували позбавити громадянства (виборчого права вони не мали і до того). НП ввела закони, що обмежили пересування чорних по країні: виїхати за межі резервацій можна було лише за наявності дозволу і гарантій працевлаштування. Білі та чорні лікувалися в різних лікарнях, вчилися в різних школах, були заборонені змішані шлюби.

Вступивши ще у 1944-му в Африканський національний конгрес (АНК), Мандела став членом його національної ради. Перейнявшись ідеями Махатми Ганді, він ратував за ненасильницький опір. Із однокурсником Олівером Тамбо Мандела відкрив юридичну фірму, яка дешево, а іноді безкоштовно допомагала чорношкірим. У 1956-му Манделу арештували. Слідство і суд тривали п’ять років. По його завершенні Манделу і 150 інших членів АНК виправдали. Це не завадило руху радикалізуватися — Мандела очолив його збройне формування. У планах була партизанська війна заради повалення режиму апартеїду — планували підривати поліцейські дільниці та муніципалітети, — «але так, аби без жертв». У 1962-му Манделу знову арештовували з іншими лідерами АНК і засудили — спочатку до п’яти років, а потім, через два роки, до довічного терміну.

Попри те, що вийти на свободу у Мандели надії не було, він вирішив не гаяти часу — вступив на заочне відділення Лондонського університету.

27 років, поки він сидів за ґратами, його послідовники боролися з апартеїдом, їх арештовували, саджали в тюрми, на їхньому місці з’являлися нові... У 1961-му країна отримала незалежність від Великої Британії. Тоді у боротьбу за права чорного населення ПАР включилася світова спільнота. У 1973-му ООН прийняла «Міжнародну конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього», спортсменів ПАР не допускали на міжнародні змагання, західні корпорації відмовлялися співпрацювати з ПАР. Економічна криза і міграція білих до Європи (якщо в 1940-му в ПАР жили 21% білих, то в 1990-му — 11%), а також небезпека введення економічних санкцій з боку США та країн Європи змусили останнього білого президента ПАР Фредеріка де Клерка легалізувати АНК і звільнити Манделу.

На зміну білому прийшов чорний расизм. «Один білий — одна куля», — казали колишні жителі резервацій... Але Манделі вдалося утримати країну від громадянської війни і вмовити білу еліту призначити у 1994-му перші загальні парламентські вибори. Вони принесли АНК 62% голосів, а Манделі — президентське крісло. Рік перед цим, разом із де Клерком, Мандела отримав Нобелівську премію миру.

27 років ув’язнення не вбили в Манделі волю до життя. Півстоліття боротьби не зробили його чорним расистом, а п’ять років президентства не прищепили смаку до влади. У сусідньому Зімбабве громадянська війна призвела до масової еміграції білих і економічного колапсу. Мандела ж умовив білих і чорних залишити минуле у минулому і разом будувати нову Південну Африку.