Передплата 2024 «Добрий господар»

Залізна леді, яка знову зробила Британію Великою

Маргарет Тетчер поховають 17 квітня з військовими почестями

У Лондоні на минулому тижні на 88-му році життя померла Залізна леді, баронеса Маргарет Тетчер — перша і єдина жінка-прем’єр Великої Британії, яка займала цей пост найдовше у XX ст. (1979-1990). Сьогодні, 17 квітня, Тетчер організують церемоніальний похорон з військовими почестями. Розпорядження щодо власного похорону Тетчер віддала ще минулого року. Масштаб жалобних заходів буде лише трохи поступатися державному похорону, які влаштовують у разі смерті членів королівської сім’ї. На заупокійну, за проханням Тетчер, запрошено ряд знаних персон періоду її правління. Зокрема, першого і останнього президента СРСР Михайла Горбачова. Після панахиди відбудеться кремація, куди допустять лише близьких. Прем’єр Британії Девід Кемерон назвав її «великою британкою», а президент США Барак Обама сказав, що вона була «великим чемпіоном свободи і волелюбності». Канцлер ФРН Анґела Меркель наголосила, що ніколи не забуде ролі Тетчер у подоланні розколу в Європі наприкінці Холодної війни. «Тетчер належала до найяскравіших політиків сучасності. Вона завжди справляла дуже сильне враження», — сказав російський президент Володимир Путін.

«Викрадачка молока»

Маргарет Робертс народилася 1925-го в англійському містечку Грентем в сім’ї бакалійника, який за сумісництвом був пастором. Коли Маргарет було 20 років, її батько Альфред став мером Грентема. Дівчина з дитинства виявляла лідерські якості — стала старійшиною у школі. За першою освітою Тетчер — хімік. На початку 1950-х вона отримала ще й юридичну освіту. Тетчер навчалася хімії в Оксфорді, де 1946-го вперше зайнялася політикою — стала главою асоціації Консервативної партії (торі) університету. Найбільший вплив на політичні погляди Тетчер справила робота нобелівського лауреата, австрійця Фрідріха Августа фон Гайєка «Дорога до рабства», в якій втручання держави в економіку показано як шлях до авторитаризму.

У 1948-му Тетчер виступила на партійній конференції торі. Депутати настільки були вражені промовою молодої міс Робертс, що умовили її піти на вибори. Коли у 1951-му її затвердили кандидатом у депутати, на обіді, організованому після церемонії, вона зустріла розлученого юриста-бізнесмена Деніса Тетчера, який у грудні того ж року запропонував їй руку, серце і власне прізвище. За урізання витрат на освіту Тетчер пізніше стала першим в історії британським прем’єром, яка не одержала ступеня почесного доктора Оксфорда.

Свої перші і другі вибори Тетчер програла. Але у 1959-му її таки обрали до Палати громад. На конференції торі в 1966-му Тетчер розкритикувала лейбористську політику високих податків, в якій вона побачила «не просто крок до соціалізму, а крок до комунізму». Тетчер була одним з небагатьох членів Палати громад, які виступали за звільнення геїв від кримінальної відповідальності і за легалізацію абортів. За підсумками виборів 1970-го Тетчер зайняла пост міністра освіти. На цьому посту вона скасувала безкоштовну видачу молока в школах дітям віком від 7 до 11 років, за що лейбористи назвали її «Тетчер — викрадачка молока».

У 1974-му торі програли вибори, а Тетчер вступила в боротьбу за пост лідера партії, який посіла наступного року. Так Тетчер стала першою в історії жінкою, яка очолила одну з основних британських партій. А через чотири роки, у 1979-му, торі під її керівництвом домоглися свого — уряду лейбористів оголосили вотум недовіри і призначили позачергові вибори, на яких консерватори перемогли. У 1979-му Тетчер стала 71-м британським прем’єром — і не просто першою жінкою на цій посаді, а першою в історії жінкою, яка очолила уряд європейської держави. У 2007-му Тетчер стане першим британським прем’єром, якому за життя поставлять пам’ятник в будівлі британського парламенту.

«Леді не розвертаються!»

Через рік після вступу на пост прем’єра Тетчер виступила з промовою, в якій розкритикувала СРСР. У відповідь на критику радянська газета «Червона зірка» назвала її Залізною леді, що назавжди закріпилося за нею. Тетчер виступала тоді проти об’єднання Німеччини і говорила, що це «призведе до зміни післявоєнних кордонів». Наприкінці 1980-х вона стала першим західним лідером, який за рік до падіння Берлінської стіни оголосив про кінець Холодної війни, похваливши зусилля Михайла Горбачова.

Економічна політика Тетчер була настільки жорсткою, що в 1981-му у Британії почалися заворушення. Коли в британських медіа заговорили про потребу «розвороту» економічного курсу, Тетчер відповіла: «Розвертайтеся самі, якщо хочете. Леді не розвертаються». У 1980-му рейтинг Тетчер впав до найнижчого показника, який коли-небудь мали британські прем’єри, — 23%. Ситуацію врятувала переможна війна проти Аргентини за Фолклендські острови у 1982-му, що дозволило Тетчер переобратися на пост прем’єра у 1984-му.

Початок правління Тетчер ознаменувався голодуванням. Члени Ірландської республіканської армії (ІРА) вимагали повернути їм статус політв’язнів. Тетчер відмовилася. Для десяти в’язнів голодування закінчилося смертю... У 1984-му ІРА підірвала бомбу в готелі в Брайтоні, де відбувалася конференція торі, — загинули п’ятеро осіб, зокрема дружина одного з міністрів уряду Тетчер. Сама прем’єр не постраждала і наступного дня відкрила партійну конференцію.

У 1984-1985-му Тетчер, яка впродовж всього прем’єрства вела запеклу боротьбу з профспілками, зіткнулася з найбільшим за історію свого правління страйком. Його оголосили шахтарі, металурги і транспортники. Тетчер закрила шахти, через що роботу втратили 250 тис. осіб. Закінчилося усе тим, що через рік протистояння шахтарі та металурги відступили, не добившись свого.

Коли у 1989-му Тетчер ввела в країні так званий комунальний податок, на демонстрацію в Лондоні вийшли 70 тис. осіб. Мітинг на Трафальгарській площі переріс у сутички, під час яких поранили 113 осіб. Консервативна партія зажадала відставки Тетчер (наступник на посаді прем’єра Джон Мейджор, ледь зайнявши пост у 1990-му, скасував цей податок). Третій і останній раз Тетчер переобрали главою уряду в 1987-му, але на той момент її погляди на податкове законодавство, а також скептицизм щодо ЄС не поділяли навіть члени її власного уряду. Бізнесмен-торі Майкл Гезелтайн оскаржив лідерство Тетчер у партії — вона подала у відставку, назвавши однопартійців зрадниками.

Тетчер удостоїлася особистого напрямку в політиці — тетчеризму. Основними його пунктами були приватизація націоналізованих раніше галузей економіки і згортання соціальних програм у сферах охорони здоров’я та освіти. Про тетчеризм говорять як про політику «шокової терапії». Після відходу з поста прем’єра Тетчер ще протягом двох років була членом Палати громад. У 1992-му, коли їй було 66 років, вона покинула Палату громад, але як баронеса зберегла місце у Палаті лордів.

Вольова в політиці, лагідна вдома

Маргарет Робертс не страждала від браку чоловічої уваги. Її перший роман був з графом — молодим, красивим і дуже багатим. Закохані вже мріяли про весілля, але батьки графа заборонили йому одружуватися з дочкою бакалійника. Тоді Маргарет вперше задумалася про соціальну нерівність і наступного разу закохалася у рівню — фермера-шотландця. Але до вінця не дійшло. Фермер кинув оком на… її сестру Мюріел — дівчину, яка не цікавилася політикою, пекла смачні пиріжки і готова була прати чоловікові сорочки.

Амбіції Маргарет зрозумів лише чоловік, старший за неї на 10 років. Для заможного адвоката Деніса це був другий шлюб. Між ним та Маргарет було мало спільного. Деніс мало тямив у політиці, а Маргарет не цікавилася його улюбленим хобі — спортом. Він любив мандрувати, вона — не покидала місто без крайньої потреби. Їхній союз вважали шлюбом за розрахунком, адже саме грошима Деніса Маргарет оплатила свою першу передвиборну кампанію.

Вольова у політиці, у сім’ї Маргарет поступилася місцем лідера. За сімейним обідом головну роль завжди грав Деніс. Він керував бесідами, а Маргарет мовчала і слухала. Лише Деніс міг «ніжно» змусити дружину о третій ночі встати з-за робочого столу і лягти у ліжко. У 1953-му, у 28 років, Маргарет народила хлопців-близнюків. Шлюб Маргарет і Деніса тривав понад 50 років. У 2003-му Деніс помер.

«Врятувала Британію від банкрутства»

«Тетчер була найвизначнішим британським прем’єром мирної епохи, з кінця XIX ст. Апологети вільного ринку бачать у ній Жанну Д’Арк, прихильну до згортання ролі держави. Її спадщина — суттєве скорочення ставок податку на прибуток і лібералізація ринків праці. На жаль, після Тетчер міцне британське економічне відродження здається ілюзорним», — пише The Financial Times.

«У неї був талант ставити під сумнів те, що не обговорювалося, і знаходити нестандартні відповіді. Деякі з них були геніальні, деякі — катастрофічні, а найчастіше вони були і тим, і іншим, залежно від погляду спостерігача. Майже ніхто не сприймав 49-річну жінку серйозно, коли вона стала лідером опозиції в 1975-му. Жінка-політик — нечувано. Донька крамаря — смішно. Вчений-хімік — абсурдно. У середині

1970-х торі були знекровлені. Тетчер на посаді глави партії була декорацією, трояндою на торті, клоуном, що заповнює час в очікуванні на важчі часи... Тетчер сприяла розвитку нового прошарку дрібної буржуазії. Традиційна еліта джентльменів і великих династій втратила блиск. Тетчер позбавила британську політичну культуру станового мислення», — пише німецька Tageszeitung.

«Тетчер врятувала Британію від банкрутства й повернула їй велич, виграла війну і разом з Рейганом допомогла поховати СРСР. Вона ненавиділа бюджетні дефіцити, чого і слід очікувати від доньки бакалійника, котрий ненавидить борги. У 1979-му вона успадкувала економіку на межі катастрофи, а на момент її відставки британський рівень зростання наздогнав показники США. Щодо ЄС, то всі її застереження про небезпеки валютного союзу збулися. Британцям варто дякувати Тетчер за те, що вона кричала в парламенті: «Ні! Ні! Ні!», коли обговорювалася ідея перейти з фунта на євро. Захід потребує політиків, що, як і Тетчер, вважають особисту популярність малозначущим побічним продуктом важливіших битв. Вона повернула Британії епітет Велика», — пише американська The Wall Street Journal.