Передплата 2024 «Добрий господар»

Надалі разом. Але кожен сам собі господар

20 років тому розпалася Чехословаччина. З того часу дружба словаків і чехів лише зміцніла

Братислава-Прага

Кругла річниця незалежності держави є значущою подією і великим святом. Однак 20-та річниця мирного розлучення чехів і словаків, яке відбулося 1 січня 1993 року, пройшла непомітно. І річ не в незручній даті словацького Дня незалежності (Новий рік — це й без того святковий і вихідний день). Попри розділення, Чехословаччина в певному сенсі надалі існує, хоча вже в новому, неформальному вигляді. Більшість чехів і словаків не вважають річниці незалежності Чехії і Словаччини нагодою для святкування. Радше для аналізу: що за цей час змінилося у двох країнах та відносинах між ними?

На ВІДМІНУ ВІД СРСР, Чехословаччина справді була спільною батьківщиною двох націй, а не окупантом. І більшість чехів та словаків і сьогодні вважають Чехословаччину вдалим проектом і тужать за нею, що не заважає їм водночас бути задоволеними з чеської та словацької незалежності.

В історичному контексті 1918 року єдиним шляхом визволення чехів від австрійської влади, а словаків — від мадярської, було створення спільної держави. (У Чехії головним святом досі є день заснування Чехословаччини — 28 жовтня). Потім, щоправда, словаки тяжіли до автономії, а згодом на вимогу Гітлера навіть створили окрему Словацьку державу (1939-1945). Фашистський характер словацької державності на довгі роки скомпрометував ідею незалежної Словаччини... За часів Чехословаччини відносини між двома народами були різними, часто наповненими взаємними претензіями. Однак увесь цей час у чехів та словаків було почуття, що це — їхня держава, спільна батьківщина. Заможніші чехи були невдоволені тим, що їм треба “доплачувати” до бідної Словаччини. З іншого боку, словаки мали почуття, що все крутиться довкола Праги і Брна, а східну частину країни дискримінують. Ці претензії мали не стільки етнічний, як міжрегіональний характер — як-от в Україні відносини Києва і Львова та невдоволення регіонів через фінансове домінування столиці.

Федеральна ВЛАДА Чехословаччини багато зробила для того (особливо після подій 1968 року), аби декларована рівноправність Чехії і Словаччини, двох рівних суб’єктів федерації, була фактом. Особливо це проявлялося у мовній площині, де ситуація була відмінна від мовного порядку СРСР. У Радянському Союзі російська мова була першою навіть в Україні чи Білорусі, а вже подумати не можна було про те, щоб українську чи білоруську широко використовувати в Росії. У Чехословаччині було по-іншому: в Словаччині все було словацькою, у Чехії чеською, проте в обох республіках без проблем можна було використовувати другу мову. У новинах на державному телебаченні інформацію подавали паритетно: один сюжет чеською, другий словацькою, третій чеською, четвертий словацькою... Оскільки чехів удвічі більше, ніж словаків, а федеральна столиця була в Празі, роль чеської мови та культури в спільній державі була більшою. Однак це аж ніяк не було домінування на зразок домінації російської мови у колишньому Радянському Союзі.

Чехословаччину поділив не народ (ні чехи, ні словаки тоді не хотіли незалежності), але політики, які піс-ля виборів 1992 року не змогли створити федерального уряду. Поділ Чехо-сло-ваччини був способом вирішення полі-тичної кризи, а не результатом далекосяжної мрії словаків та чехів про незалежність.

Ставлення до поділу Чехо-словаччини було б іншим і викликало б більше емоцій, якби словакам не вдалося успішно пройти трансформацію та інтегруватися з євроатлантичними структурами. Такий ризик тривалий час існував, особливо за часів авторитарного прем’єра Владіміра Мечіара (1992-1998), через якого Братислава на кілька років потрапила в міжнародну ізоляцію. Якби ситуація законсервувалася, це означало б розрив тісних чесько-словацьких зв’язків і появу між двома країнами шенгенського кордону... Однак врешті-решт Словаччина разом із Чехією ввійшла до ЄС і Шенгенської зони, стала членом НАТО і навіть запровадила євро. Тобто випередила “братів” за рівнем євроінтеграції (чехи ще не відмовилися від своєї крони).

Дехто каже, що разом із вступом Чехії та Словаччини до Шенгенської зони фактично відбулося відновлення... Чехословаччини. Але у новому форматі, у вигляді неформального партнерства двох дружніх держав у рамках ЄС. Кордон став тільки адміністративною лінією, автобусні та залізничні сполучення між чеськими та словацькими містами не відрізняються від внутрідержавних (ціна така сама, як на внутрішніх маршрутах). Словаки та чехи, як і за часів спільної держави, можуть вільно працювати та безкоштовно навчатися в сусідніх країнах, між ними немає мовного бар’єру. На вступних іспитах у чеських Празі чи Брні словаки відповідають чи пишуть словацькою — це дозволено.

Хоча Є НЮАНСИ. Словаки без проблем розуміють чеську мову, адже в словацьких книгарнях переважає чеськомовна книга, на телебаченні є чеськомовні фільми. Однак молоде покоління чехів (особливо з Праги) ставиться до словацької мови як до іноземної і погано її розуміє.

Переважно словаки виїжджають до праці й навчання у заможнішу Чехію, а не навпаки.

Як не парадоксально, але розділ Чехо-словаччини зміцнив дружбу словаків та чехів. Під час спільної державності між цими народами часто вибухали суперечки, а мирний поділ згасив взаємні претензії. Тепер кожен у себе господар...

Схожі новини