«Саакашвілігейт» чи «Порошенкогеть»?

На Банковій пішли ва-банк. Якщо висунуті Саакашвілі звинувачення не доведуть, «самоімпічмент» для влади буде найменшим злом.

Стаття, яку інкримінують Саакашвілі («сприяння учасникам злочинних організацій»), передбачає від трьох до п’яти років позбавлення волі.
Стаття, яку інкримінують Саакашвілі («сприяння учасникам злочинних організацій»), передбачає від трьох до п’яти років позбавлення волі.

Після звістки про те, що Державна міграційна служба продовжила Міхеїлу Саакашвілі дозвіл на перебування в Україні, здавалося, що перші снігопади нарешті охолодили гарячі голови на Банковій. Надто вже довгим видавався ланцюг владних помилок у спецоперації «Нейтралізувати нерядового Міхо» — від позбавлення громадянства до масок-шоу на кордоні. Складалося враження, що «нейтралізатори» керувалися не холодним розрахунком і продуманим до дрібниць планом, а жагою помсти Саакашвілі, який «геть страх і відчуття, хто у домі господар, втратив». Операція дедалі більше нагадувала сценку з недолугими спробами розчавити дикобраза голим задом. Голконосцю хоч би що, а у горе-мисливців з п’ятих точок — решето. Та на Банковій, схоже, так і не зрозуміли, що дражнити дикобраза собі ж дорожче. Мало того, що загнали його у глухий кут, то ще й палицею взялися розмахувати.

Коли 29 листопада Саакашвілі заявив, що за президентською командою «фас» його збираються заарештувати за спробу державного перевороту, хотілося вірити, що це лише «бе-бе-бе», яке використовують для мобілізації обурених під  анонсований на

3 грудня «Марш за народний імпічмент». Яким же був шок, коли стрічки новин зачервоніли заголовками про затримання Саакашвілі в орендованому ним київському помешканні. Я не з тих, хто зачисляє Міхо до лику святих, вважаючи, що він безгрішний і що будь-які звинувачення проти нього апріорі брехливі. Але у цій ситуації здавалося, що на Банковій перейшли червону лінію глупоти. Це ж які козирні докази треба мати у рукаві, щоб обрати для затримання Саакашвілі момент, коли він  — у переконливому образі жертви владного свавілля?

В очікуванні відповіді на це запитання нудьгувати не довелося. Події розгорталися так, що з кожним наступним епізодом від «як?» і «чому?» у голові аж паморочилося. Перше, що викликало «заворот мізків», — чому затримання Саакашвілі не організували по-тихому? Що заважало провести операцію пізно ввечері чи вночі, щоб мінімізувати можливості Саакашвілі оперативно зібрати масову підмогу? Чому дали Міхо виграти час і сценкою на даху створити мобілізаційну картинку для заклику «Києве, вставай!»? А головне — як і навіщо допустили визволення Саа­кашвілі з СБУшного буса? Після перемотки кадрів з «утечею» Міхо складається враження, що у цьому сценарії йому майстерно підіграли. Версія про те, що силовики отримали наказ відступити під тиском натовпу, виглядає правдоподібно лише на перший погляд. Наївно було би вірити, що СБУ не знайшла б способів доправити Саакашвілі на допит без шуму і перешкод. Якщо Міхо опинився на волі — значить, комусь це було потрібно. Значить, не випадково його припнули кайданками не до когось із СБУшного супроводу, а до підголовника в авто, який легко витягнути зі сидіння (що і зробили визволителі Саакашвілі).

Тут напрошуються дві версії. Перша: прихильникам дали визволити Саакашвілі, щоб подати це як ганебну втечу Міхо. Раз, мовляв, утік — значить, винен. Саме цю версію тиражували ті, кого називають «порохоботами». Друге припущення з розряду конспірології: СБУ задіяли у грі не на боці президента, щоб показати — Банкова не контролює ситуацію і безсила навіть перед кількатисячним натовпом. Але у таку роль СБУ мало віриться. Якщо гру на два фронти міністра внутрішніх справ Авакова ще можна припустити (зважаючи на його тили й амбіції), то навіщо верхівці СБУ так ризикувати, не зрозуміло.

Що не викликає сумнівів, то це наявність у Саакашвілі інформаторів, які попереджають про небезпечні для нього тілорухи у владних кабінетах. Міхо напевне знав не лише про плани позбавити його громадянства, а й про підготовку арешту. Поінформований Саакашвілі — озброєний Саакашвілі. Він спрацював на випередження, зробивши 29 листопада публічну заяву про плани щодо його арешту. «На 100 відсотків відомо, що Служба безпеки України запросила зразки мого голосу, щоб фальсифікувати аудіозаписи з моїми  розмовами, які збираються опублікувати у день арешту», — заявив тоді Саакашвілі.

Прогнози про плівки справдилися. Спершу на брифінгу, а потім і у сесійній залі парламенту генпрокурор Юрій Луценко оприлюднив серію телефонних розмов, які у ГПУ подають як доказ зв’язків Саакашвілі з «младоолігархом»-утікачем Сергієм Курченком. Курченко, мовляв, фінансував протестні акції Саакашвілі з розрахунком, що шляхом повалення влади в Україні зможе повернути собі не лише активи, а й вплив. «Метою цих дій було захоплення державної влади, зупинення переслідувань оточення Януковича та відновлення контролю над активами, які вони набули в Україні незаконним шляхом», — заявив Луценко, коментуючи оприлюднені записи. На одних плівках — діалог між помічником Курченка й очільником Київського обласного осередку «Руху нових сил» Северіоном Дангазде, який, за версією ГПУ, виступав переговорником від Саакашвілі у домовленостях з Курченком. На іншому записі — нібито розмова самого Саакашвілі з Курченком, в якій останній говорить про свою зацікавленість побудувати зі Саакашвілі «якусь довгу історію».

«Ми зафіксували отримання з російської сторони (йдеться про «спонсорство» Курченка, який переховується у Москві. — «ВЗ») близько 0,5 мільйона доларів США. Приблизно половину суми вилучили у Дангадзе під контролем спецслужб», — заявив генпрокурор, оприлюднивши відео, нібито зняте під час передачі Дангадзе одного з «траншів» від помічника Курченка. Зі слів Луценка, з грошима переговорник від Міхо отримав також телефон для прямого зв’язку Саа­кашвілі з Курченком. З цього телефону, мовляв, через прослушку українськими спецслужбами і «списали» оприлюднений діалог Саакашвілі з Курченком.

Тут виникають запитання до Генпрокуратури і СБУ. Як вдалося провернути «фокус» із телефоном і передачею мічених (!) грошей без відома принаймні того, кого називають помічником Курченка? Тут два варіанти. Перший — анекдотичний: до «гінця» Курченка у Росії непомітно приставили новітнього майора Мельниченка, який заклав у призначену для передачі Дангадзе мобілку СБУшний «жучок» і позначив «спонсорські» купюри. Другий варіант: операцію  «Гроші для Міхо» спланували за домовленістю й у співпраці з Курченком. Якщо  розглядати цю версію, напрошується ще більше запитань. Перше: що пообіцяли утікачу Курченку за таку тісну співпрацю? Друге: яким боком у цій історії російська ФСБ, без погодження із якою Курченко (якого, звісно ж, не з гуманних міркувань у Білокам’яній прихистили) і на крок не рипнувся б?

У припущення про самодіяльність Курченка, який міг використати «протестанта» Саакашвілі, аби помститися Банковій і Ко за віджаті в Україні  активи, мало віриться. Навіть якщо повірити у розрахунок младоолігарха на успішний «переворот імені Міхо», на які гарантії від Саакашвілі міг розраховувати Курченко? Хіба увірував, що після зміни влади Україна стане одноосібною монархією з Міхо на троні.

Чи міг Саакашвілі отримувати гроші від Курченка? Думки тих, хто допускає відповідь «так», розходяться. Одні вважають, що Саакашвілі у цій схемі могли використати «у темну». Не знати, мовляв, з чиєї подачі у його команді Дангадзе взявся, й у чиїх інтересах він міг працювати. Інші припускають, що, керуючись сліпою жагою особистої помсти Порошенкові, Саакашвілі міг і грошима Курченка не погребувати. Он, мовляв, союзниками у протестних акціях проти Банкової не перебирав, навіть із заплямованими персонажами скооперувався. Але якщо Саакашвілі прийняв спонсорську пропозицію з Москви, чому, знаючи, що в Україні він під ковпаком, дозволив собі чи Дангадзе обговорювати такі питання телефоном? Це, щонайменше, безглуздя!

Оприлюднені генпрокурором плівки, які нібито підтверджують зв’язок Саакашвілі з Курченком, на роль беззаперечних доказів наразі не тягнуть. По-перше, щоб довести нефейковість записів, знадобиться експертиза. І точно не одна, проведена в Україні. Українські правоохоронні органи настільки скомпрометували себе своєю діяльністю, що результати експертизи з подачі ГПУ чи СБУ апріорі викликатимуть сумніви. Тож не в інтересах ні ГПУ, ні СБУ  «стопорити» проведення додаткової, незалежної експертизи за кордоном.

І на Банковій, і на Різницькій, очевидно, розуміють наслідки для себе у випадку, якщо висунуті Саакашвілі звинувачення не вдасться довести. З репутацією Міхо на Заході шиту білими нитками справу проти нього Україні точно не пробачать. Зрештою, в Україні — теж. Пішовши ва-банк, не лише генпрокурор, а й президент власноруч підвісили над своїми головами дамоклів меч. І з кожним необережним кроком він опускатиметься все нижче. Справа Саакашвілі  може вивести на вулиці не лише тих, хто за Міхо, а й інших опонентів влади. За такого розвитку подій «народні марші» Саакашвілі і наметове містечко під Верховною Радою здаватимуться навіть не квіточками, а пелюстками. І кивати на гроші Курченка, руку Кремля та реалізацію ним плану «русской зіми», про який заявляв Луценко, не вдасться. За вибухонебезпечну ситуацію, в очікуванні якої Путін потиратиме руки, не з Москви, а з Києва спитають.

А тим часом…

На анонсований генпрокурором Луценком допит у Службі безпеки 6 грудня Міхеїл Саакашвілі, якого ще у вівторок ввечері оголосили у розшук (хоча після звільнення з «конвойного» бусика СБУ Саакашвілі не переховувався), не прийшов. Повідомлення про підозру йому і його адвокату надіслали поштою, заявив у парламенті очільник ГПУ. Додавши: «До кінця дня Саакашвілі буде вважатися таким, що отримав підозру, і його статус зміниться на підозрюваний». На заяву генпрокурора відреа­гував адвокат Саакашвілі Павло Богомазов. Заявив, що звертався до Генпрокуратури, але там повідомлення про підозру не надали. «Чому, всупереч закону, надсилають поштою, замість того, щоб зі мною зустрітися, не зрозуміло. Для чого затягувати час?»  – обурився Богомазов.

Фото EPA