«Те, що зробив міністр Ващиковський, було театральщиною, бажанням зробити саморекламу…»

Що спричинило дипломатичний інцидент у Львові.

Глава МЗС Польщі вклонився могилам бійців Української Галицької Армії на Личаківському цвинтарі, а от до Музею жертв окупаційних режимів не зайшов...
Глава МЗС Польщі вклонився могилам бійців Української Галицької Армії на Личаківському цвинтарі, а от до Музею жертв окупаційних режимів не зайшов...

Добросусідська атмосфера українсько-польських стосунків останнім часом все частіше проходить випробування на міцність. Без яких-небудь на те серйозних підстав стрілка на уявному барометрі, що визначає «погоду» у відносинах між Києвом і Варшавою, різко коливається від показника «ясно» до позначки «похмуро», завдаючи шкоди обом країнам. Граючи на користь третьої сторони, якій поперек горла як вільна Польща, так і незалежна Україна. Це стається щоразу, коли у делікатну сферу нашої минувшини втручаються недалекоглядні політики, які керуються вузькопартійними інтересами.

Свідчення того – інцидент, що стався минулої неділі, 5 листопада, під час дводенного візиту до Львова міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського. Урядовець, якому на його батьківщині через низьку ефективність пророкують близьку відставку, на рівному місці спровокував дипломатичний ексцес. Влаштував демарш під час передбаченого протоколом відвідання Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів, який у Львові називають колишньою «тюрмою на Лонцького» (у її застінках, крім українців, євреїв, загинуло і чимало поляків. – І. Ф.). За словами історика Олександра Зінченка, при вході у цей музей між його директором Русланом Забілим і гостем відбувся такий діалог:

— Вітаю, пане міністре, у цьому важливому для спільної історії місці!

На це пан Ващиковський, показуючи на меморіальну таблицю, відповів:

— А тут написано, що ми вас окупували….

— Так, пане міністре! – почулося з уст директора музею (Р. Забілий мав на увазі, що у 1918 році Польща захопила Західну Україну. – І. Ф.).

— Ходімо звідси! – вигукнув глава зовнішньополітичного відомства, так і не вшанувавши пам’ять сотень закатованих у цій в’язниці співвітчизників…

А кілька днів перед тим глава МЗС Польщі «відзначився» заявою про те, що у його відомстві запускають процедури, що заборонять в’їзд українцям, «які демонструють вкрай антипольські настрої, демонстративно носять мундири СС «Галичина», на адміністративному рівні  не дозволяють відновлювати польські місця пам’яті». Така скандальна риторика Ващиковського докорінно відрізняється від дружелюбного тону його інтерв’ю кількатижневої давності польській пресі. У ньому урядовець говорив про те, що»польський уряд діє у глибокому переконанні, що для безпеки нашого континенту необхідна європейська, політично й економічно стабільна Україна», що Варшаві потрібен міцний союз із Києвом, у тому числі військовий. «Союзницькою» поведінку одного з чільних міністрів аж ніяк не назвеш…

Про те, що стоїть за такою мінливістю у роботі пана Ващиковського та деяких інших представників політичної еліти Польщі, кореспондент «Високого Замку» розмовляв з директором Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем. Саме його окремі польські урядовці, як-от заступник міністра культури Ярослав Селлін, звинувачують в «антипольській політиці», приписують йому «антипольські нав’язливі ідеї».

— На жаль, у Польщі підхід до історії неймовірно політизований, – каже  пан В’ятрович. – Зважаючи на великий інтерес польського суспільства до своєї історії, тамтешні політики вважають за необхідне коментувати ті чи інші події. А як тепер стало зрозуміло – хочуть узалежнювати своє ставлення до тих чи інших країн залежно від їх минулого та колишніх стосунків з Польщею. Це деструктивна політика для теперішніх можновладців – бо в історії всіх сусідів-народів було чимало конфліктів. Треба розуміти, що завжди будуть певні події та особи в минулому, які ми будемо інтерпретувати по-різному. І це нормально. В останніх заявах пана Ващиковського, а перед тим – віце-прем’єра, міністра культури Польщі Глінського проглядається бажання скористатися з невирішених питань вшанування польських поховань на українській території –  для того, щоб отримати політичні бонуси у своїй країні. Замість того, щоб сідати за стіл переговорів і розв’язувати проблеми (не вважаю їх критичними), звучать заяви, які заводять ситуацію у глухий кут. Замість того, щоб думати, яким чином реалізовувати спільні інтереси, опираючись на чинне в Україні і Польщі законодавство, бачимо постійні спроби обійти український закон.

— Заступник одного з польських міністрів у понеділок сказав, що йому прикро, що питання історичного діалогу з боку України доручили В’ятровичу. Раніше звучали натяки про те, що вам заборонять в’їзд до Польщі…

— Окремі польські політики демонізують мене для того, щоб «викинути з процесу». Але у даному випадку важливий не В’ятрович, а позиція України. Вона полягає у тому, що у питаннях, пов’язаних з політикою пам’яті, будь-які наші партнери мають дотримуватися чинного в Україні законодавства. У цьому у нас немає проблем з жодною країною світу, крім Польщі, представники якої чомусь хочути порушувати українське законодавство.

— Прокоментуйте інцидент біля «тюрми на Лонцького»…

— Те, що зробив міністр Ващиковський, було театральщиною, бажанням зробити саморекламу. На жаль – на пам’яті загиблих у цьому страшному місці поляків. Замість того, щоб вшанувати їх, міністр вдався до кількахвилинного самопіару. Міністр знав, що передбачено відвідання цього музею. У МЗС Польщі, очевидно, знають офіційну назву цієї установи. Міністр, напевно, «в курсі» того, що у Польщі лунають застереження щодо неприпустимості використання щодо польської влади у міжвоєнний період на Західній Україні визначення «окупаційна». Знають, що українська сторона таки вважає її окупаційною, що нічого у цих оцінках не зміниться… Натомість міністр вирішив продемонструвати дивну позицію, коли підійшов до музею, запитав, чи справді поляки окупували Західну Україну, і, отримавши ствердну відповідь, розвернувся й пішов. Це не гідно міністра. Це було ще й наругою над пам’яттю тих поляків, які стали жертвами різних тоталітарних режимів у цій тюрмі.

— Як вийти з цього «клінчу»? З уст Ващиковського лунала заява, що він може не рекомендувати президенту Анджею Дуді їхати з візитом до України…

— Не бачу жодних підстав, які змушували б змінити українську позицію. Вона проста і зрозуміла: ми на своїй українській території вимагаємо дотримання українських законів. Готові на серйозні поступки, коли йдеться про легалізацію незаконно встановлених пам’ятників в Україні і Польщі. Пропонуємо узаконити їх за принципом «всі на всі» – попри те, що маємо понад 150 таких польських пам’ятників в Україні і близько 50 таких українських пам’ятників – у Польщі. Це великий крок назустріч з боку українців, щоб вирішити проблему. Натомість постійно чуємо від польської сторони, що в Польщі не можуть бути легалізовані пам’ятники, які встановлені бійцям Української повстанської армії. Дивно чути це від наших польських сусідів, адже їхня держава охороняє могили солдатів вермахту. Наприклад, на одному з цвинтарів Варшави впорядковано місце поховання тих німців, які зрівняли із землею польську столицю у 1944 році. Натомість чомусь вважається, що воїни УПА – чи не найбільші злочинці у світовій історії, які не заслуговують навіть хреста на своїй могилі. Такий підхід для нас є неприйнятним.

Фото «Радіо Свобода»