Нічні пригоди Саакашвілі у Львові

У той час, як Саакашвілі з групою підтримки проривав український кордон, я збирала гриби у Карпатах. З повним кошиком білих і підберезників у неділю ввечері поверталася до Львова. Оскільки у тих місцях, де збираю гриби, Інтернет майже не тягне, останніх новин не знала. Тож, щойно виїхавши з лісу у «зону покриття», залізла в Інтернет, аби дізнатися, чим закінчилася ця клоунада на державному кордоні. Те, що це нічим добрим для України, насамперед для її іміджу, не закінчиться, було зрозуміло наперед. Ще за кілька днів до «часу Ч» з обох сторін ситуація неабияк нагніталася і виглядало на те, що ані Саакашвілі, ані влада не збираються діяти адекватно. Події, що розгорталися у неділю, лише підтверджували найгірші очікування: тітушки, замінування кордону, колючий дріт — усе це було поганою симптоматикою. Тож ближче до вечора неділі зі скупих недільних новин дізналася, що вирішити конфлікт у цивілізований спосіб таки не вдалося: був реалізований найгірший сценарій з усіх можливих. Саакашвілі з чималою групою підтримки таки «прорвав» кордон (недаремно в народі кажуть: там, де тонко, там і рветься) і з ейфорійними вигуками «Перемога!» та «Слава Україні!» у супроводі колони вирушив до Львова. По радіо почула, що у Львові, біля Ратуші, має намір провести мітинг.

Тому, приїхавши до Львова, замість того, аби вдома робити мачанку (підливку) з білих грибів, погнала на площу Ринок. Біля входу в Ратушу вже стояв невеличкий натовп — кілька десятків людей. До них вийшов міський голова Львова Андрій Садовий. Сказав, що Саакашвілі з хвилини на хвилину буде тут. Та наразі відповідав на запитання людей. Один хлопець запитав його, які функції на пропускному пункті «Краковець» сьогодні виконував нардеп Семен Семенченко (представник політичної сили «Самопоміч») та люди, яких він привіз? Андрій Іванович ледь помітно усміхнувся і відповів: «Стежив за дотриманням закону на пропускному пункті. А що вони поганого там робили? Наша політична сила вирішила делегувати ряд депутатів, щоб були на кордоні і стежили за порядком. Вони свою місію виконали. У міру своїх можливостей». Я також принагідно поставила запитання: «Андрію Івановичу, а вам за державу не прикро? Після подій на кордоні немає відчуття сорому за те, що з держави зробили посміховище?». «Мені соромно за те, що громадянина України позбавляють громадянства, — відповів після секундної паузи. — За те, що зупиняють поїзди, аби громадяни України не в’їхали на територію держави. Соромно за те, що мінують митні пости, щоб громадяни України не могли в’їхати на митну територію. Соромно, що дехто в країні вважає, що кордон — це приватна власність. Те, що державні люди доводять людей до відчаю, — це велика біда, трагедія. У той час, коли ешелони неконтро­льовано заходять на нашу територію. Маємо такі факти. А позбавлення громадянства — це не посміховище? Це приниження держави. Приниження статусу президента». «А те, що відбулося на кордоні, не є приниженням статусу держави?» — запитую. «Президент, прем’єр, голова Верховної Ради повинні зрозуміти, якщо вони у владі, якщо дали клятву, то повинні нести відповідальність. Якщо у Львові виникає якась проблема, то хто винен? Садовий. Бо я мер. Якщо в країні виникла проблема, то винна перша особа. Бо якби не було А (має на увазі позбавлення громадянства. — Авт.), не було б Б. Влада довела людей до певних дій, які насправді не треба було робити...». На цьому Андрій Садовий перервав розмову, бо на горизонті з’явився Міхеїл Саакашвілі з натовпом людей. Садовий поспішив назустріч. До Ратуші швидкою ходою йшов усміхнений Саакашвілі в оточенні Юлії Тимошенко, Дмитра Добродомова, Валентина Наливайченка та інших політиків. Люди, що чекали на Міхо на площі Ринок, зустріли його оплесками та вигуками «Ура!», «Україна!», скандували «Міхо!». Садовий обнявся з Саакашвілі та з Тимошенко і запропонував підійти до Ратуші, аби поспілкуватися з людьми. Поки йшли, натовп ледь не збив з ніг Юлію Тимо­шенко, бо в темряві через її малий зріст, в оточенні високих чоловіків її майже не було помітно. Тимошенко кілька разів спіткнулась на бруківці, ледь не впала і врешті-решт взяла під руку Наливайченка…

Перед входом у Ратушу Садовий, Саакашвілі і Тимошенко вишикувались у передову шеренгу. За ними стали Добродомов, Дерев’янко та інші політики з групи підтримки. Говорили без мегафона.

Першим слово взяв господар. «Ми домовлялися, що будемо у Львові пити чай, тому для мене велика приємність, що пан президент є разом з нами. Він сьогодні пережив непростий день у своєму житті, але з Божою ласкою усе гаразд», — сказав Андрій Садовий. Саакашвілі усім подякував, а особливо «моєму другу Андрію Садовому». «Я сьогодні зранку усім доказував, що хочу встигнути на каву до свого друга. Він дуже нетерплячий, нас чекає, тому треба встигнути. Що вони тільки не робили, аби ми не випили кави. Зупинили потяги, замінували митний пункт. Вони знущались над людьми, створили багаточасові черги на кордоні. Але нічого не спрацювало, люди не витримали... Вдячний поліцейським, які не виконали злочинного наказу, не пішли проти людей. Я дуже щасливий, що серед вас», — після цих слів Саакашвілі передав «естафету» Тимошенко. Та щойно вона почала говорити, що в «країну прийшла нова корумпована диктатура», почувся свист, і люди з натовпу почали вигукувати запитання Саакашвілі. Зокрема, запитували про подальші кроки. Саакашвілі сказав, що усі питання пізніше, розвернувся і вже мав намір заходити в Ратушу, але у цей момент хтось із натовпу з явним грузинським акцентом крикнув «Міхо, ми тебе любимо!». Саакашвілі розвернувся у той бік, звідки почув цей вигук, і попрямував туди. Підійшов до людей, які кричали «Грузия навсегда!» та скандували «Міша!», почав з ними обніматися (можливо, це була грузинська громада Львова. — Авт.). Я скористалася моментом і таки задала йому кілька запитань. Зокрема, запитала, чи не вважає він, що Україна сьогодні була зганьблена? «Не Україна, а влада, — відповів емоційно. — На нашу владу поляки сьогодні дивились як на дикунів, бо вони поводилися як дикуни... Вони боягузи. Соромно має бути їм. А люди показали, що вони сміливі». Тоді я запитала: «А ваш перетин кордону був незаконний?». «Чому незаконний? Я йшов з паспортом, хотів віддати паспорт, звернутися з заявою. Вони не дозволили нічого робити. А після цього вони змусили людей... Вони сказали, що там вибухівка, міни. Змусили прорвати... чи пройти, тому, що їм сказали, що то небезпечно. Ми діяли згідно з законами, а вони все робили навпаки, щоб їх порушити. То хто тут правий, на чиєму боці закон?» — плутано відповідав. Після цього розвернувся і пішов у бік Ратуші.

Та на цьому нічні пригоди не закінчились. Я пішла у кафе на вулиці Лесі Українки, аби перекинути на наш сайт відео з цим інтерв’ю. Коли приблизно через півгодини (було вже по одинадцятій годині вечора) виходила з кав’ярні, вулицею Лесі Українки, від Преображенської церкви, рушила колона людей (приблизно 60 осіб) у військовій формі, на чолі якої йшов Семен Семенченко та ще якийсь чоловік, який командував російською мовою. Я оторопіла. Видовище, скажу вам, моторошне. Ніч, майже безлюдна вулиця, і по ній стрункими рядами марширують військові. Придивилась і за нашивками зрозуміла, що чоловіки одягнуті у форму батальйону «Донбас». З вулиці Лесі Українки вони повернули у провулок до Вірменського дворика. Там зупинилися і вишикувались у шеренгу. Командир російською мовою почав проводити інструктаж. «Альо, гараж, напрягите уши. Значит так. Люди прорвали этот кордон, вывели его... Дали задание его арестовать за нарушение государственного кордона. Но людей было много. Поэтому менты остались стоять в сторонке. Все понятно. Да? Я только удивляюсь, почему вокруг дома Парасюка было столько ментов? Вы не знаете? Нет?.. Задача остается прежняя: в случае провокации (тут він зробив помітний наголос. — Авт.), мы защищаем гражданское население». Потім почав говорити ще якийсь чоловік у формі батальйону «Донбас», але через сильний грузинський акцент зрозуміти, що він каже, я не змогла.

Все це мені нагадало події 2014 року на Донбасі, коли Стрєлков так само вишикував тодішніх ментів і проводив інструктаж. Тоді також говорили про захист «гражданского населения». Вирішила запитати у представника батальйону «Донбас», хто їм дав повноваження «захищати у Львові цивільне населення». Моє запитання дуже не сподобалось хлопцям у формі. Вони почали поводитись щодо мене агресивно і вимагати, аби я припинила їх знімати на телефон. Коли відмовилась це робити, один з них сказав, що просить мене «по-хорошему». Було видно, що йому аж руки сверблять попросити і не «по-хорошему». Тоді до мене підійшла дівчина, представилася прес-секретарем батальйону і сказала, що готова мені пояснити дії бійців добровольчого батальйону. «Вони прибули сюди з кордону в Краковці для охорони громадського порядку та забезпечення спокою, щоб не було ніяких провокацій. Бо під кордон було завезено близько трьохсот тітушок, яких поліція начебто заарештувала, вилучила зброю, однак, коли ми колоною їхали до Львова, ці люди йшли собі пішки. Поліція їх відпустила. Вони можуть прийти сюди і вчинити незаконні дії. І поліція цьому заважати не буде. Тому громадська організація Внутрішній корпус батальйону «Донбас» буде здійснювати охорону громадського порядку, оскільки поліція цього не робить». Я уточнила, які повноваження на такі дії вони мають? «Це їхній громадянський обов’язок», — відповіла. Тоді я нагадала, що в країні є законна поліція, яка має повноваження здійснювати охорону громадського порядку, а добровольчі батальйони не повинні підміняти собою поліцію. Це страшенно рознервувало пані прес-секретаря. далі розмова, по суті, переросла у перепалку, бо пані заявила, що поліція працює на користь «продажної влади». А якщо, мовляв, мені подобається робота такої поліції, то я також працюю на користь «продажної влади». Не знаю, чим би ця розмова закінчилась, бо нас вже оточили знервовані хлопці у формі батальйону «Донбас», які дивились на мене, як на ворога народу, але у цей момент з ресторану Mons Pius вийшли Садовий і Саакашвілі. Вони попрямували до хлопців, які, як стало зрозуміло, охороняли їхню вечерю, і почали дякувати за службу. «Ви просто молодці», — сказав їм Саакашвілі, вітаючись за руку. Після цього провели коротку прес-конференцію. «Кордон належить народу, не президенту, не баригам, не Авакову. Сьогодні народ України вирішив, що має взяти під контроль цей кордон», - заявив Саакашвілі.

Невже Міхо не знає, що кордон називається державним, а не народним? Бо за такою логікою будь-хто, хто назве себе народом, може витворяти що завгодно. До речі, у 2008 році російські «миротворці» також назвали себе народом, точніше, захисниками народу, і відрізали частину території Грузії. За таким же сценарієм Путін анексував Крим і окупував частину Донбасу. Дивно, що у Саакашвілі, Садового, Тимошенко і групи товаришів ці асоціації не виникають…

Потім у супроводі «Донбасу» Саакашвілі пішов відпочивати у готель «Леополіс».

Фото автора