«До жителів окупованих територій мають найперше «достукуватися» представники Донбасу, які зробили усвідомлений вибір на користь України»

Розмова з політологом про те, як нейтралізувати проросійські настрої на сході країни.

Це драматичне фото з окупованої російськими бойовиками Ясинуватої на Донеччині ілюструє ступінь ненависті до України, яку насаджує у шахтарському краї кремлівська пропаганда. Про пережиті жахіття жертва цього психозу — волонтер Ірина Довгань (прив’язана до стовпа) торік розповідала на сторінках “Високого Замку”.
Це драматичне фото з окупованої російськими бойовиками Ясинуватої на Донеччині ілюструє ступінь ненависті до України, яку насаджує у шахтарському краї кремлівська пропаганда. Про пережиті жахіття жертва цього психозу — волонтер Ірина Довгань (прив’язана до стовпа) торік розповідала на сторінках “Високого Замку”.

Тему до цієї розмови підказала свіжа новина із прифронтової зони. На окраїні  Маріуполя кілька нетверезих молодиків відмовилися пред’являти  документи на блокпосту, де чергували бійці спецпідрозділу “Івано-Франківськ”. Хулігани вдавали, що не розуміють української мови, єхидно запитували бійців: “Що ви забули на сході?”, наказували їм “валити” на “своє Прикарпаття”. Довелося воїнам згідно з інструкцією втихомирити порушників порядку: їх затримали, одягнули кайданки, склали протокол. Це не поодинокий випадок, коли жителі Донбасу, навіть з територій, які підконтрольні українській владі, вороже ставляться до тих, хто захищає їх від “русского міра”. Як з цим давати раду? Як навертати до України обдурених кремлівською пропагандою співвітчизників? По всій лінії розмежування на Донбасі випробувано спеціальну апаратуру, яка блокує російські телеканали (саме від них найбільше біди) і поширює сигнали українських мовників. А український ефір з телерадіокомунікаційної вежі, яка розміщена біля пункту пропуску Чонгар у Херсонській області, сягає передмістя Судака в анексованому Криму…

— Наскільки потрібна “інформаційна терапія” щодо людей, які нині одурманені Росією? Чи не запізнілою є спроба просвітлити їхні голови? — запитуємо в експерта Центру суспільних відносин Євгена МАГДИ, однією із спеціалізацій якого є гібридна війни Росії проти України.  

— Ця “терапія” дуже важлива. Можливо, запізніла, але нею треба активно займатися. Телебачення — один з найбільш доступних і ефективних способів донесення інформації. Але лише цим  вирішувати питання складно. Щоб досягти результату, треба застосовувати різні джерела інформації і способи її  поширення.

— Що маєте на увазі?

— Чому наша влада ігнорує таку елементарну річ, як SMS-інформування? При тому, що на Донбасі зараз працюють українські оператори мобільного зв’язку, є відповідна база номерів людей, які ним користуються. Слід інформувати не лише жителів неконтрольованих Україною територій, а й усього Донбасу. Треба створювати своєрідну агенцію хороших новин цього регіону, щоб на простих прикладах показувати, наскільки ситуація на окупованих територіях  у гірший бік відрізняється від стану справ  на території українського Донбасу. Варто було би розповісти про той промовистий факт, що більше двох тисяч абітурієнтів з

ОРДЛО (окремих районів Донецької та Луганської областей) і кілька десятків молодих людей з Криму цього літа подали документи до українських університетів.

— Дехто побоюється, що це можуть бути «заслані козачки»…

— «Заслані козачки» віком 16−17 років – надто несерйозно. Треба не відмежовуватися від цих молодих людей, а наближувати їх до себе, формувати їхній світогляд. Якщо вони вирішили вчитися в Україні, то у нас більше шансів змінити їхнє, можливо, насторожене ставлення до неї, ніж тоді, коли залишатимуться в окупації.

Нарівні протидіяти російській  пропаганді в нинішніх умовах Україна не може, бо і в Криму, і на неконтрольованому Донбасі Кремль має значну інформаційну перевагу. Треба навчитися, так би мовити, перестрибувати стиль сьогоднішній і формувати відповідний інформаційний порядок денний  завтрашнього і післязавтрашнього днів. Створювати образ «світлого майбутнього», а не розповідати про ті конфлікти, які створюють проблеми. Не зациклюватися лише на військовому протистоянні, на стражданнях. Слід говорити і про нові можливості, які у мешканців непідконтрольних територій відкриються, коли ці території  повернуться до України.

— Наскільки ефективно працює Міністерство інформаційної політики?

— Про це краще запитати у відповідних урядовців – чи вважають свою роботу достатньою? Я ж виходжу з відомої античної максими – «для перемоги зроблено недостатньо, якщо зроблено не все»…

— Хто мав би проникливо розмовляти з обманутими, дезорієнтованими кримчанами, жителями Донбасу? Наші спецпропагандисти чи, може, суспільні авторитети, які є виходцями з цих місць? Скажімо, той же Патріарх Філарет, відомі літератори, спортсмени. Кому швидше повірили б?

— У вашому запитанні я побачив ще одне упущення влади.  До жителів окупованих територій мають “достукуватися” найперше представники Донбасу, які знають реалії, які зробили усвідомлений вибір на користь України. Саме вони можуть розмовляти із земляками зрозумілою мовою.

Інший необхідний крок – створення кримського парламенту у вигнанні, а також Донецької і Луганської обласних рад, які будуть сформовані голосами переселенців, тимчасово переміщених осіб. Такі органи мали би працювати постійно. Їхня місія — “обкатувати” різноманітні рішення, які будуть необхідними після повернення Криму і Донбасу у лоно України.

— Питання про те, як навернути до України Донбас, гостро стояло у 2004-му, коли у президенти кандидував Віктор Ющенко. Політтехнологи пропонували тоді ідею, щоб жителі центральних, західних областей  написати лист родичам, знайомим, колегам з Донецька, Луганська і переконали їх не вірити у брехливу пропаганду Партії регіонів та комуністів. Щоб там не боялися «бандерівців».  Можливо, варто такі прийоми повторити зараз?

— Тоді ці методи не дуже то й вплинули на стан справ. Донбас залишався підконтрольним Партії регіонів, там мало хто наважувався відкрити рота. Не забувайте, що три роки війни суттєво змінили картину і настрої у цьому краї.

— Змінили в який бік?

— У ще гірший. Тому треба шукати неординарні, асиметричні підходи. І робити ці кроки, не шкодуючи на це коштів. Однак сьогодні не видно такого системного бачення  на державному рівні. Не можна казати, що геть нічого не робиться для того, щоб зняти дезорієнтованим жителям Донбасу полуду з очей, але з нашого боку відбуваються лише якісь тактичні дії. А потрібна більш зрозуміла стратегія…

— Є думка, що одна з бід Донбасу у тому, що його жителі все життя просиділи біля своїх телевізорів, замість того, щоб мандрувати Україною, їздити за кордон…

— Це проблема багатьох наших громадян. Статистика свідчить, що майже  половина українців (і не тільки на Донбасі) не виїжджали за межі своєї області. На “зшивання” країни має працювати чинник безвізового режиму з Європейським Союзом  — що б ті ж донеччани побачили, яким є життя у цивілізованому світі. На позитив має працювати чинник внутрішнього туризму. Щоб люди зі сходу могли побувати у тому ж Львові і  подивитися, чим і як живуть тамтешні українці. Щоб усвідомили, що всі ми – від Ужгорода до Харкова, Луганська, Донецька — громадяни єдиної України, яким нема що ділити. Потрібна пропаганда з людським обличчям, орієнтована на звичайні людські інтереси. А вже потім — на досягнення якихось державних цілей.

Фото з архіву “ВЗ”