«Зовні Іван Андрійович нагадував священика. Його жартома називали владикою…»

У Львові відкрили меморіальну таблицю дисиденту й політику Івану Гелю.

У понеділок, 17 липня, на фасаді будівлі на вул. Кастелівка, 16, урочисто відкрили меморіальну таблицю на честь дисидента, політика, публіциста, одного із засновників Української Гельсінської спілки Івана Геля (на фото). У цей день йому мало би виповнитися 80 років (помер 16 березня 2011 року). Таблицю відкрили у будинку, де мешкав Іван Гель. На урочистості прийшли близько сотні людей, серед них дружина Марія та донька Оксана, колишні дисиденти Мирослав Маринович, Любов Маринович, Ігор Калинець. Були також викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка, працівники Музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». З квітами прийшли голова Львівської ОДА Олег Синютка і заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко.

За традицією меморіальну дошку освятили під час молебню. Підходжу до вдови покійного дисидента – пані Марії. Жінка одягнена у красиву вишиванку. “Ініціатор встановлення меморіальної таблиці – покійний кандидат мистецтвознавства Василь Откович, який мешкав на вул. Котляревського, – розповіла Марія Гель. – Дружив з моїм чоловіком, часто ходив по нашій вуличці. Откович сказав мені: “Якщо не я зроблю таблицю – то хто?”. Проект безкоштовно виготовив вихованець Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша Дмитро Ткаченко. Це його дипломна робота. Бронзову таблицю виготовила скульптурна фабрика. Таблиця обійшлася у 57 тисяч гривень, заплатила Львівська ОДА”.

Пані Марія каже, іноді чоловік їй сниться, щось радить… “Приходить у снах, як живий, – каже вдова Івана Геля. – Був дуже добрий! Колоритний, любив жартувати. Був спокійним, любив мене заспокоювати, розраджувати… Приносив мені гарні квіти”.

Колишні дисиденти під час своїх виступів зазначали, що життєвий шлях Івана Геля не був легким. 1952 року публічно відмовився вступити у комсомол, за що його вигнали зі школи. Згодом вступив на заочне відділення історичного факультету Львівського державного університету. На другому курсі перевівся на вечірнє відділення, працював слюсарем на заводі. Потім познайомився з Миколою Горинем, з яким спільно займався виданням праць про український визвольний рух. За це був арештований: три роки суворого режиму в таборах. 1972 року Івана Геля заарештували вдруге. Вирок – десять років таборів особливого (камерного) режиму, п’ять років заслання. У таборах Гель голодував сто діб… Вимагав статусу політв’язня.

Іван Гель був депутатом, заступником голови Львівської облради першого демократичного скликання, очолював Львівську обласну комісію відновлення прав реабілітованих. Ветеран журналістики Борис Козловський пригадав часи, коли на першій сесії (навесні 1990 року) Івана Геля обирали заступником голови облради. “Була запальна дискусія – чи може голова комітету захисту УГКЦ бути об’єктивним до віруючих різних конфесій, – розповів пан Козловський. – Я виступив на сесії. Сказав, що Іван Андрійович – демократична особа, не буде зловживати своєю владою. Так воно й сталося. Іван Гель, як і Микола Горинь, гасив пожежу міжконфесійних воєн. Гель був протилежністю імпульсивному Чорноволу. Зважений, спокійний, розсудливий. Зовні Іван Андрійович нагадував священика. Деякі депутати жартома називали його владикою. Був і слюсарем, і пастухом. Але був людиною енциклопедичних знань. У доволі поважному віці поновився на історичному факультеті, захистив диплом. Ще одна річ про Івана Андрійовича. Одного разу почув у його кабінеті, як він спілкується… російською. Дивно, як для галичанина. Виявилося, спілкувався з людьми, представниками місцевого населення, які добре до нього ставилися на засланні. Здається, у телефонній розмові йшлося про ліки”…

Як розповів “ВЗ” колишній дисидент, публіцист, віце-ректор УКУ Мирослав Маринович, він особисто знав Івана Геля. Перебували в сусідніх концтаборах. Мирослав мав суворий режим, Іван – трохи полегшений (особливий). “Знаю його як хорошу людину, – розповів пан Мирослав. – Згодом наші шляхи зійшлися у Львові, на волі. Його ім’я прогриміло, як голови комітету захисту УГКЦ… Жертовно працював. Відкриття меморіальної таблиці – свідчення того, що Бог не забуває тих, хто ревно служив своєму народу”.

Фото автора