Безкадрова політика,

В. о. голови Нацбанку. В. о. керівника Державної фіскальної служби. Т. в. о. голови Рахункової палати. Три в. о. міністра (аграрного, охорони здоров’я та інформаційної політики). Сім в. о. у керівництві парламентських комітетів, включно з Регламентним.

В. о. голови Фонду держмайна. Від такої кількості в. о. в очах рябить. Але і це ще не весь список. Додайте до комплекту прострочений до непристойності Центрвиборчком, парламентського омбудсмена, в якої ще у квітні закінчився термін на посаді, і Конституційний Суд, яким теж в. о. керує. Така кадрова, а точніше — безкадрова політика, на діагноз тягне. Хоча ні: це лише один зі симптомів невиліковної болячки, яка вразила так звану владну коаліцію. «Синдром торгашества і кидалова» називається. Наслідки хвороби можуть не лише остаточно поховати запеклий союз «БПП» і «Народного фронту», а й голосно гикнутися країні.

Якщо ще кілька місяців тому «порошенківці» і «фронтовики» вдавали, що ніяка чорна кішка між ними не пробігала, то тепер усе частіше чемних слів на адресу одне одного не добирають. Та й куди там до чемності, коли коаліціонери, сидячи за круглим столом, не домовляються, а гострі кути одне для одного випилюють.

Перший публічний гудок про серйозні негаразди між «БПП» і «НФ» пролунав на початку квітня — під час голосування у парламенті за новий склад Рахункової палати (РП), повноваження більшості членів якої закінчилися ще п’ять, а у декого — навіть шість (!) років тому. Після того??, як повноваження структури, яка контролює надходження і використання органами влади бюджетних коштів, суттєво розширили, з її вагою зросли й апетити охочих взяти цей важливий орган під каблук. Найбільше активізувалися на Банковій. Ще б пак: для неї допустити неконтрольованість Рахункової палати — собі ж дорожче. Контроль за освоєнням державних коштів — благодатний харч (з подальшими наслідками у вигляді кримінальних справ) для антикорупційних органів. Тож самодіяльність Рахункової палати Банковій ні до чого. А ось слухняні ревізори — те, що треба. Та й місця у Рахунковій палаті для своїх кадрів — хлібні, зважаючи хоча б на тутешні зарплати (40 тисяч гривень для рядового члена, 48 тисяч — для голови).

Дев’ятьох членів РП мали призначити шляхом голосування у Верховній Раді. Коли дев’ятку найдостойніших визначали рейтинговим голосуванням, нічого підозрілого не намічалося. «Фронтовики» підтримали кандидатури від «порошенківців», а «БПП» голосувала за делегованих у ревізори від «НФ». Але наступне голосування (за усіх дев’ятьох — пакетом) розставило крапки над «і». У «Народному фронті» дали лише сім «за». Зая­ва очільника фракції Максима Бурбака про те, що у Рахунковій палаті має бути представництво усіх фракцій і груп, аби цей орган не перетворився на внутріпартійний для однієї політичної сили, виглядала щонайменше дивною. Під час рейтингового голосування кількісна перевага висуванців (гласних і негласних) від «БПП» «фронтовиків» не хвилювала. А тут раптом схаменулися. Те, що прочитувалося між рядків, озвучили «порошенківці». Натякнули: у «НФ» вирішили валити голосування за Рахункову палату після того, як у «БПП» озвучили претензії на свого голову у цій «конторі» (про намір «порошенківців» підтримати на посаду очільника РП нардепа Валерія Пацкана заявив сірий кардинал фракції Ігор Кононенко). Навіть якщо розмови про прицілювання «фронтовиків» до крісла головного ревізора для свого кандидата — Руслана Лук’янчука, не перебільшення, очевидно, що поведінка «НФ» була продиктована не лише розумінням, що апетити доведеться приборкати. Підтримати вигідну для Банкової комбінацію у складі РП для «фронтовиків» — все одно, що власноруч віддати у руки запеклих союзників гак для підвішування. Хтозна, чи зі збільшенням колекції розбитих у коаліції горщиків не зростатиме інтерес контрольованих ревізорів з РП до діяльності екс-прем’єра Яценюка і ставлеників «НФ» у владних структурах.

Попри ризик загострення конфлікту з «фронтовиками», відмовлятися від своїх планів на Рахункову палату у «БПП», схоже, не збираються. Ось тільки без домовленостей з «Народним фронтом» задовольнити власні апетити «порошенківцям» не вдасться — голосів бракує. Є версія, що для задобрювання «НФ» пообіцяли крісло Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Й усе нібито складалося — вакансія є (повноваження Валерії Лутковської, яка була обрана на посаду ще за часів Януковича, закінчилися наприкінці квітня), «фронтовики» висунули свого кандидата — нардепа Людмилу Денісову. Але коли питання переобрання омбудсмена вже вимальовувалося у порядку денному, знову великий пшик вийшов. За день до голосування спікер оголосив, що процедуру доведеться відкласти, оскільки Нацагентство з питань запобігання корупції (НАЗК) не встигло провести перевірку всіх поданих кандидатів на посаду омбудсмена.

Та кивання на заминку зі спецперевіркою виявилося лише ширмою, за якою намагалися приховати чергові «розбірки» між коаліціонерами. Першим ширму продірявив заступник голови НАЗК Руслан Радецький — постом у Facebook, в якому стверджував, що Нац­агентство впоралося з перевіркою кандидатів в Уповноважені ВР вчасно. На підтвердження своїх слів Радецький навіть вказав вихідні дані офіційних листів-відповідей, в яких НАЗК відзвітувала про результати перевірки. Але це не виключає, що звернення від НАЗК, про яке заявляв спікер і яким виправдали відтермінування виборів омбудсмена, було. З підписом голови Наталії Корчак, яка встигла наразитися на серйозні претензії (пов’язані з «завалами» щодо е-декларування), не лише від підлеглих, а й від прем’єра. Навіщо, спитаєте, і без того скандальній очільниці НАЗК так підставлятися? Що веліли, те і робить. Звідки надійшли «цеу», здогадатися неважко. Може, Корчак і була креатурою «НФ» (мовляв, Яценюк і його соратник, міністр юстиції Петренко, працевлаштували свою колишню вузівську викладачку), але тепер вона точно не «фронтовий» побратим. Інакше у Мін’юсті не ініціювали б законопроект, після ухвалення якого нинішній склад НАЗК, з головою включно, достроково відправили б у відставку, що за нинішнім законодавством зробити практично неможливо. Законопроект, який внесли до ВР за підписом прем’єра Гройсмана, шість разів намагалися внести до порядку денного. І щоразу — безрезультатно. До цього успішно доклалися у «БПП», підігрівши розмови про те, що пані Корчак цілком влаштовує Банкову у кріслі голови НАЗК. А що — слухняна виконавиця, яка непогоджених тілорухів щодо перевірки е-декларацій не робить (чи не за ці «заслуги» Корчак зійшли з рук захмарні премії у 200 тисяч гривень?).

Гальмувальний лист від НАЗК дозволив відтягнути вибори омбудсмена щонайменше до осені. Передбачений законом термін для розгляду у сесійній залі заявлених кандидатур (крім Денісової, були внесені ще два претенденти — нардеп від «БПП» Сергій Алєксєєв та адвокат Андрій Мамалига, який є креа­турою «ляшковців») закінчився 6 червня. До літніх канікул Верховна Рада навряд чи повернеться до цього питання. А у вересні, коли парламент знову збереться під куполом, процес вкотре може затягнутися. Якщо до цього часу «БПП» і «фронтовики» не домовляться про «мах за мах» і жодна з поданих в омбудсмени кандидатур не пройде, процедуру доведеться починати спочатку: знову висунення кандидатів, спецпере­вірка... А це означає, що Лутковська і далі залишатиметься у своєму кріслі, що цілком влаштовує Банкову (там уже й забули, як п’ять років тому Лутковська складала присягу ледь не на задвірках заблокованої тодішніми опозиціонерами сесійної зали і під вигуки «Ганьба!»).

Не виключено, що, крім Рахункової палати для «БПП» в обмін на посаду Уповноваженого ВР для «Народного фронту», пакет для коаліційних торгів поповниться й іншими пропозиціями, включно з міністерськими вакансіями і посадою голови Нацбанку. Крісло головного банкіра фігурувало у списку можливих «відступних» для «НФ» ще до того, як Гонтарева офіційно оголосила про відставку. Якби Яценюкові запропонували цей куш до Гонтаревої, він навряд чи відмовився б. А тепер пропозиція серйозним ризиком попахує. «Гонтарева — один із архітекторів тієї плачевної ситуації, в якій опинилися і гривня, і банківський сектор, — заявив у коментарі для «ВЗ» політичний експерт Андрій Золотарьов. — Люди, які могли б працювати на посаді голови НБУ, прямо кажуть: «Після того, що зробила Гонтарева, її крісло може перетворитися на електричний стілець. Той, хто сяде у нього, може згоріти. Яценюк прекрасно розуміє наслідки такого призначення. Йому потрібна політична перспектива, а не ризик сісти на електричний стілець».

Схоже, прояснення у ситуації з наступником Гонтаревої теж не раніше осені намітиться. Відпустити «геніальну банкіршу» займатися бізнесом, квантовою фізикою і худнути (такі плани Гонтарева озвучила в унісон із заявою про відставку) не проблема — голоси у Верховній Раді знайдуться. Проблема — знайти їй таку заміну, яку вдасться провести через парламент. Тож хтозна, скільки ще часу Нацбанк залишатиметься без повноцінного керівника — з виконувачем обов’язків на чолі.

У Мінздоров’я скоро рік, як замість міністра — в. о., бо для затвердження Уляни Супрун депутатських голосів бракує, а про іншу кандидатуру так і не домовилися. З Центрвиборчкомом — взагалі апокаліпсис: таке враження, що нинішньому складу ЦВК «пожиттєвку» виписали. Найменше зацікавлена у заміні комісії Банкова. Навіщо їй ризикувати, відмовляючись від «перевірених кадрів», якщо ризик дострокових парламентських виборів залишається, та й президентські перегони не так уже й далеко? Судячи з того, що голова ЦВК Охендовський вийшов сухим зі справи щодо «чорної бухгалтерії» Партії регіонів, протекція у нього надійна. А кримінальна справа, призупинене слідство в якій можна поновити, — тверда гарантія надійності самого Охендовського.

Те саме — і зі суддями Конституційного Суду, які, відслуживши вірою і правдою «папєрєднікам», тепер іншому господарю служать. У лютому 2014 року, після втечі Януковича, Верховна Рада ухвалила постанову, якою за порушення присяги відправила у відставку п’ятьох суддів КС, призначених за парламентською квотою, і рекомендувала тодішньому в. о. президента та з’їзду суддів звільнити з таким же формулюванням своїх призначенців. Порошенко був серед нардепів, які проголосували «за». Коли ж став президентом, услід за в. о. Турчиновим «помилував» тих, кого мав би без роздумів відправити у відставку. Двоє «фемідівців» з президентської квоти, чиї прізвища були у згаданій постанові (йдеться про суддів КС Бауліна і Вдовіченка), так і залишилися у своїх мантіях. Баулін донедавна очолював КС, поки термін його повноважень не закінчився. Тепер для Банкової дилема: як провернути схему, аби у кріслі голови Конституційного Суду знову отримати «правильного» кандидата.

Керівники з приставкою «в. о.» — зручна альтернатива: з їхнім призначенням — жодної мороки, бо ж ні домовлятися ні з ким не треба, ні голоси у Верховній Раді шукати. Ось тільки з такою кадровою політикою далеко не заїдеш — можна у таку політичну кризу впертися, що мало нікому не здасться. Першою на кону — і без того скалічіла коаліція. Після її кончини дострокові парламентські вибори, які президент так грозився не допустити, стануть доконаним фактом.

А тим часом...

На Банковій так зайняті внутріполітичними торгами, що кадрових дірок у зовнішній політиці наче й не помічають. Чимало посольств у ключових для нас країнах роками «простоювали» без послів. А у 18-ти (включаючи Росію, Латвію, Казахстан, Швейцарію, Вірменію, Грецію, Данію, Хорватію, Чорногорію, Македонію, Ірландію) їх і досі немає.

Фото fdlx.com