Чи спечуть паску уряду Гройсмана?

Пригадуєте коронну фразу Володимира Гройсмана у день, коли він став наймолодшим за всю історію України прем'єром? «Я вам покажу, як країною керувати!» - виголосив той у парламенті. Після такої «заявочки» у ревнивого до влади президента було все на обличчі написано. Петро Порошенко вручав щойно затвердженому прем'єру букет з такою гримасою, наче відкрив для себе зовсім іншого Вову. Не того слухняного і відданого «кадра», яким Гройсмана ще з часів його мерства у Вінниці називали. А політика з амбіціями і претензіями на далеко нескромне місце під владно-політичним сонцем. Дехто списав тодішній норовливий дебют Гройсмана на емоції: таке, мовляв, буває, коли пишний лавровий вінок на голову одягають. Але помилилися. Вже у перші місяці прем'єрства у поведінці нового очільника уряду почали прокльовуватися натяки на те, що роль хлопчика на побігеньках — не для нього. А за рік на прем'єрській посаді претензії Гройсмана якщо не на самостійну гру, то принаймні на широку автономію стали очевидними навіть для тих, хто свято вірив: прем'єр - олов'яний солдатик президента. В оточенні Порошенка не приховують: норовливість Гройсмана дратує і непокоїть Банкову. На цій хвилі розмови про навислу над прем'єром відставку не видавалися пустопорожніми. Та хоч дамоклів меч і колишеться над прем'єрською головою, Банковій доведеться сім разів подумати, перш ніж пустити його у хід.

Ще місяць тому здавалося, що у у Страсну п'ятницю, коли закінчується річний імунітет нинішнього уряду, пристрасті під куполом Верховної Ради будуть такими, що куди там до великоднього умиротворення. Мало того, що парламентська опозиція усе більшими в'язками хмиз у вогнище для Гройсмана підкидає, то ще й цілком імовірним видавався сценарій з масовкою від «БПП», яка, схвалюючи невтішний для прем'єра вирок, тицятиме додолу великим пальцем. Чого-чого, а самостійницьких замашок Порошенко, мовляв, Гройсману не пробачить. Вже й з потенційними кандидатами до списку наступників примірялися. Озвучували прізвища і першого віце-прем'єра Степана Кубіва, і віце-прем'єра Геннадія Зубка, і секретаря Раднацбезу Олександра Турчинова, і навіть генпрокурора Юрія Луценка (його, мовляв, збираються у прем'єри просувати, а у кріслі очільника ГПУ через суд поновлять зручного для Банкової Віктора Шокіна).

Та з наближенням «часу Ч» прогнози про квітневу відставку Гройсмана ставали усе хиткішими. Одні кивали на те, що президент не ризикне підставити підніжку прем'єрові, зважаючи на ризиковані наслідки відставки уряду. Перший і головний: зняти Гройсмана буде легше, ніж знайти у Верховній Раді голоси за призначення його наступника. І тут на користь нинішнього прем'єра грає саме його успішна кампанія з автономії. Навіть запеклі противника Гройсмана у парламенті розуміють: у разі його відставки Банкова будь-що намагатиметься підсадити у прем'єрське крісло «прирученого» кандидата. Така перспектива (говоримо «прем'єр» - розуміємо «Банкова») не задовольняє ні частину «БПП», ні «Народний фронт», ні «Волю народу» з «Відродженням», голосами яких рік тому вдалося доштукувати коаліційну нестачу для призначення уряду Гройсмана.

Більше того, на Банковій усвідомлюють, чим може «аукнутися» провал з голосуванням за новий Кабмін. Спровокована конфліктами урядова і парламентська кризи — прямий шлях до дострокових виборів у ВР і найкращий подарунок для «Батьківщини» й «Опозиційного блоку», які чекають, не дочекаються, позачергових перегонів.

Зваживши усі «за» і «проти», у президента, схоже, визначилися з долею уряду. Принаймні, на найближчі півроку. Судячи з заяв новопризначених президентських рупорів Артура Герасимова (очолив фракцію «БПП») та Ірини Луценко (замінила Герасимова у ролі представника президента у парламенті), страсного суду над Гройсманом у річницю Кабміну не намічається. А оскільки нинішній пленарний тиждень — останній перед затяжними позасесійними трудами депутатів (наступного разу ВР збереться на пленарне засідання аж 16 травня), їсти паску прем'єр і міністри можуть зі спокійною душею — не переймаючись тим, що їх попросять з портфелями на вихід. Якщо ж до середини травня опозиції таки вдасться зібрати 150 підписів за розгляд питання про недовіру уряду, мобілізувати 226 штиків за відставку Кабміну — швидше, нездійсненна місія. А це означає, що наступного разу винести на розгляд ВР питання про зміну уряду можна буде лише на наступній сесії — аж восени (така норма у Конституції прописана).

Так що імунітет у Гройсмана — з запасом. І прем'єр це усім своїм єством демонструє. Чого вартий лише його брифінг, приурочений до урядової річниці. Гройсман перед камерами аж пашів бадьорістю й оптимізмом, нахвалюючи себе за «євроремонт країни» й анонсуючи чергове «пакращення» (з реформами в освіті, медицині та осіннім підвищенням пенсій).

Коментар для «ВЗ»

Денис БОГУШ, політтехнолог:

«Гройсман примудряється не стати абсолютним злом, як це було з Яценюком»

- Судячи з поведінки Гройсмана і з того, що він вже представив довгострокову програму уряду (до 2020 року. - «ВЗ»), прем’єр почувається впевнено - наче знімати його не збираються. Усім своїм виглядом Гройсман демонструє, що Кабмін продовжує працювати. Чи дійде до голосування за відставку уряду? Тут одразу виникає питання щодо коаліції. По факту, у ній є лише 222 депутати — чотирьох бракує. У керівництві Верховної Ради ніхто не бере на себе відповідальність офіційно заявити про це. Спікер Парубій відхрестився: мовляв, це не його повноваження. Зайвий раз демонструвати відсутність коаліції не вигідно. Бо якщо її немає, і це буде офіційно підтверджено, тоді потрібно заново розпочинати коаліціаду, формувати Кабмін. Швидше за все буде спроба «пропетляти»: обмежаться лише звітом уряду, і ніякого голосування не буде. Зрештою, попри зацікавленість «Опозиційного блоку», «Батьківщини», «Самопомочі» і Ляшка у тому, щоб валити уряд, голосів для реалізації цього у них немає.

Запобіжником проти відставки Кабміну є і незацікавленість переважної частини нинішнього парламенту у дострокових виборах, механізм яких може запустити спровокована відставкою уряду політична криза. Оскільки у Верховній Раді 60-70 відсотків депутатів мають усі шанси не потрапити у наступний парламент, вони робитимуть усе, аби якнайдовше залишитися з мандатом. На 90% дострокових парламентських виборів не буде. Те, що відбувається в економіці, — реальний жах! Корупція, податки, скандальні нововведення — це пекло для підприємців, знищення середнього класу і «виштовхування» молоді за кордон. Але навіть у цій ситуації Гройсман примудряється не стати абсолютним злом, як це було з Яценюком. У прем’єра — імідж такого собі плюшевого ведмедика. Він вміє так лавірувати, що швидко не потоне.

- Чи можливі точкові кадрові перестановки в уряді?

- Звичайно. З Мінінфраструктури не все гладко. Є маса запитань до МВС, Міноборони…

- Наскільки далеко Гройсман може зайти у своїй самостійній грі?

- Думаю, не дуже далеко. Зважаючи хоча б на те, що у нього немає політичної сили, яка мала б вагу у парламенті. Коли у тебе немає у Верховній Раді своїх штиків, коли твій уряд формують «БПП» і «Народний фронт», тобто фактично тобі визначають, з ким працювати, то, звичайно, твій вплив, можливості і поле для маневру обмежені. Це не так, як було, скажімо, з прем’єром Яценюком. Наявність у парламенті своїх штиків дає можливість за щось торгуватися, шантажувати. Гройсман у своїй ситуації може хіба що лавірувати.

- Якщо дострокові парламентські вибори відкладаються, чи може прем’єр скористатися цим часом для розкрутки своєї партії «Вінницька Європейська стратегія» з регіонального до всеукраїнського рівня й у такий спосіб посилити свою політичну вагу?

- Це можливо, тільки якщо він домовиться з Порошенком. Інакше усе виглядатиме: ви, мовляв, посуньтеся - я розкручуватиму власну політичну силу. Наразі потенціалу для всеукраїнського рівня у партії немає, бо немає активних спікерів. Думаю, 90 відсотків населення взагалі ніколи не чули про цю політичну силу. Щоб стартувати на загальнонаціональному рівні, потрібно організовувати активну кампанію, витративши купу грошей. Але і це може не спрацювати. Навіть якщо витратити масу грошей на рекламу, не факт, що це підвищить рейтинг.

- Відмова Гройсмана очолити порошенківську «Солідарність» - це демонстрація незалежності чи небажання перетягувати на себе зайвий політичний негатив?

- Питання: що тоді робити з «Вінницькою Європейською стратегією», яка достатньо відома у Вінниці й області? Очоливши «Солідарність», Гройсман проявить себе як заангажований однією політичною силою. У цьому випадку з нього можна швидше зробити демона, ніж коли він буде поза президентською партією.

- Вміння, як казав Леонід Кравчук, «проходити між крапельками» і тримати удар - це виключно талант Гройсмана? Чи і політтехнологи ефективно з клієнтом працюють?

- Це обопільна заслуга. Політтехнологи можуть лише щось підправити, покращити. Якби Гройсман не вмів правильно ставити задачі, звісно, у нього нічого не вийшло б. Він виростає у загальнонаціонального політика. І не такого, як Яценюк, якого люди ненавидять. У прем’єрському кріслі можна швидко нажити образ абсолютного зла. Гройсману наразі вдається цього уникати.