«Електоральна демократія – це краще, ніж Отаманщина чи Руїна»

Виступ Президента Петра Порошенка на Раді регіонального розвитку 20 березня.

Шановні пані та панове!

Трагічні події 31 серпня, спричинені безвідповідальними політиканами, неначе викривили реальність… Причини та наслідки, які могли мати місце, замовники та виконавці, можливі сценарії – це тема окремої розмови. Впевнений, що країна має найближчим часом почути результати прозорого і неупередженого розслідування. Сьогодні ж в такому професійному товаристві, як наша Рада регіонального розвитку, пропоную насамперед повернутися до змістовної дискусії щодо реформи з децентралізації.

Дехто намагався закидати, що ми мало говоримо про децентралізацію. Можливо, вони й праві. Люди мають мати можливість чути позицію влади, аргументацію необхідності внесення змін до Конституції в частині децентралізації, мати реальну позицію роз’яснення, де необхідно – дискусії. Вони мають відбуватися в кожній області України, і не лише в обласних центрах. І після прийняття до розгляду проекту змін до Конституції Верховною Радою, після схвалення їх Конституційним Судом і Венеціанською Комісією має бути розгорнута дуже змістовна дискусія у суспільстві.

Що нам треба зробити – це відділити зерна від полови, істину від брехні, праведне від грішного – відділити, що насправді несе людям реформа Конституції в частині децентралізації, а що – горе-політикани намагаються навісити те, чого там взагалі немає і ніколи не було.

Звичайно, переконувати більшість з вас ніякої потреби не бачу, за дуже рідким виключенням. Впевнений, що сьогодні ця наша дискусія, яка відбувається в присутності журналістів, збагатила всіх нас логічними аргументами, систематизувала ці аргументи і забезпечила те, що ми маємо йти до людей і роз’яснювати кожний окремий пункт реформи з децентралізації, кожну окрему аргументацію, відповідати на кожне запитання, яке у людей виникає.

Інформаційна площина, ставлення суспільства є дуже позитивними.

Останнє соціологічне дослідження доводить, що 74% українців позитивно ставляться і підтримують реформу в частині децентралізації. Та є ще питання і нюанси, які треба роз'яснювати. І в такий спосіб захистити українців, аби вони не стали легкою здобиччю демагогів, провокаторів та політичних спекулянтів. Роз'яснювальна робота щодо конституційних змін з децентралізації стає зараз одним із головних пріоритетів влади.

Отже, для чого децентралізація? У спадок від Радянського Союзу нам залишилася гіперцентралізована система, доведена до абсурду. Головне, в чому всі 24 роки звинувачували Україну, в тому числі іноземні експерти, – погана модель управління. Іноді навіть питання побудови сільського клубу в радянські часи вирішувалося на рівні ЦК… І добре, якщо республіканського ЦК, а ще і піднімалося до Москви, вирішували, чи школу чи клуб будувати в конкретному селі.

На рівні села, селища, міста громаді самим видніше, які проблеми вирішувати в першу чергу. Не стоїть дискусія – будувати чи не будувати. Але яка пріоритезація, що є найбільш важливим. Саме туди, на рівень громади, ми передаємо зараз і повноваження, і відповідальність, що було б просто хитрістю, якби були б тільки повноваження, якби вони б не були забезпечені необхідним фінансовим ресурсом. А ми передаємо повноваження і гроші. І даємо можливість людям самім вирішувати, що, як, де і коли їм потрібно будувати. Це чесна розмова з народом, з місцевою владою, з людьми.

Разом з тим, ми передаємо і відповідальність. Позбавляємо права далі кивати на Київ, виправдовуючи тим самим власну бездіяльність і безвідповідальність. Розуміючи, що, поки зміни до Конституції пройдуть всі інстанції, то й рак на горі свисне, ми зробили перші кроки в межах чинного конституційного поля. За моїм дорученням Уряд вніс необхідні зміни до Податкового та Бюджетного кодексу вже, суттєво зміцнивши фінансову основу місцевого самоврядування. Присутні тут міські голови і голови рад відповідного рівня можуть це підтвердити. Інфляційний ефект дещо погіршує чистоту експерименту, але ми вже можемо стверджувати, що доходи суб’єктів місцевого самоврядування зросли.

Наголошую, що децентралізація дає зараз не лише соціально-економічний ефект, але має важливе геополітичне значення. Вона створює таку політичну систему, яка забезпечує нашу цивілізаційну відмінність від авторитарної, гіперцентралізованої Росії, яка лише носить назву федерація. Наблизить нас, наша модель децентралізації, до європейської моделі з традицією самоврядності громад, яка налічує вже сотні років. За основу, після ретельного вивчення німецької, іспанської, французької та інших моделей, нами було прийнято відповідальне рішення, що ми беремо польську модель, я наголошую на цьому вже багато разів. Ще раз наголошую, що Венеціанська комісія – ключовий, базовий орган Ради Європи, яка відповідає за відповідність змін до законодавства і до Конституції принциповим вимогам Ради Європи, яка полегшує адаптацію українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, куди всі ми прагнемо, схвалила нашу концепцію, звичайно, висловила низку зауважень. І після подання до мене проекту, який був перероблений, мій попередній проект, Конституційною комісією, єдине, що я зробив, – це вніс ті зауваження, як зробила Венеціанська комісія. Прозоро, відкрито, по-європейські, як би не хотіли перекрутити цю ситуацію наші опоненти.

Ця реформа є ще одним гарантом подальшої демократизації всіх процесів в Україні, бо фінансова влада розосереджується між тисячами громад, які і є громади першого рівня – основою децентралізації. Наголошую, що вперше за 24 роки нашої історії Президент та Уряд, київська влада добровільно, такого не було за всю нашу історію, позбавляється частини надзвичайно важливих своїх повноважень і передає їх територіальним громадам – на користь виконкомів, які формуються відповідними Радами. В цих умовах стверджувати, що відбувається, навпаки, централізація, ну, як же не соромно.

Зараз є обласні і районні адміністрації, яким по факту і де-юре належить уся влада на території області і району. І вони зникають. Їх більше не існує, бо на їх місці створюються виконкоми відповідних рад. Не треба вже більше з Києва нікого призначати, бо обирають і несуть відповідальність за свій вибір депутати місцевих рад, яких обирає громада.

Присутні тут голови обласних державних адміністрацій мають бути першими, хто переконливими фактами доведуть неправдивість тверджень про централізацію, які намагаються розповсюдити мої опоненти про нібито збільшення повноважень глави держави. Ну, жодного аргументу немає! Саме тому їм не потрібна дискусія. Саме тому намагались зірвати прийняття змін до Конституції у Верховній Раді 31 серпня для того, щоб уникнути предметного і якісного обговорення. Вони прийшли туди не для того, щоб почути аргументи. Вони прийшли для того, щоб зірвати процес.

Ви, як ніхто, добре знаєте, що голови – від Берегова на самому Заході до Мілового на краю Луганщини я призначаю своїм указом за поданням Кабінету Міністрів. Ми в Києві розглядаємо тисячі резюме, обмінюємося тонами паперу, з дистанції у 800 кілометрів вирішуємо конкретні проблеми, які знаходяться під носом у людей, які проживають на території громад. Може я помиляюся, може хтось хоче зберегти цю систему, може, хтось каже, що в Києві краще видно, які проблеми треба вирішувати. Я думаю інакше – я думаю, треба довіряти власному народу, мешканцям громади, треба їм дати право визначати, що саме робити.

Саме тому я віддаю цю владу на рівень виконкому, пропозиції Верховній Раді прийняти ці зміни до Конституції.

Децентралізація, і я на цьому хочу наголосити окремо, не має нічого спільного з федералізацією. Ні в якому разі я не допущу децентралізації з питань оборони, національної безпеки, зовнішньої політики, боротьби з корупцією, забезпечення захисту прав та свобод громадян. З цього приводу проводиться і буде проводитися централізована державна політика.

Ще раз наголошую: Україна була, є й стовідсотково буде унітарною державою. Як би не хотілося змінити цей унітарний устрій нашим ворогам! Ми ніколи на це не підемо.

Наголошую, Українська Конституція буде залежати виключно від Українського народу. Жодний її параграф, жоден її рядок не буде писатися ні в Москві, ні в Брюсселі, ні в Вашингтоні.

Наша концепція реформи передбачає також дієві запобіжники будь-яким проявам сепаратизму. У нас була дуже довга дискусія з Володимиром Борисовичем Гройсманом, який зробив неоціненний внесок у формування конституційних змін в частині децентралізації.

Яку частину повноважень треба залишати на рівні області, а яку – передавати на перший рівень, громади? Спільна позиція – впевнений в тому, я вже тоді вивчив, зараз вже чітко повторюю термін «судсидіарність», дуже хотів би, щоб не просто кожен з вас, а кожен з телеглядачів розумів, що це є, це не є субсидії на тарифи, це не дещо інше, – це можливість всі питання, які можна вирішити у громаді першого рівня, вирішувати там, без будь-якого втручання згори. Тому передається частина повноважень не лише з Києва, а і з області, і це є абсолютно правильний крок, який звужує перспективу формування якихось регіональних феодальних утворень.

Це несе в собі також функцію закріплення позиції національної безпеки. Так, запроваджуємо контрольно-наглядовий інститут префектів. Наголошую, вони не втручатимуться в управління територією, а лише наглядають за дотриманням Конституції та законів; координують процеси, пов'язані з обороною та безпекою. І хто спробує префектами лякати дітей – не вийде, бо це брехня.

Наголошую на тому, що, коли я прийшов на посаду Президента, ця функція була у Прокуратури. Прокурор мав можливість внести протест, який був обов'язковий до розгляду радою відповідного рівня. І вже під час мого президентства ми, спільно з Верховною Радою, Коаліцією, бо ця позиція була в Коаліційній угоді, нарешті виконали те, що Українському народу обіцяли з 1996 року – позбавили Прокуратуру загального нагляду. І у префектів залишається лише право оскаржити до суду незаконне рішення місцевої ради.

Але на сьогоднішній день право оскарження до суду є в кожного громадянина України. Ми бачимо просто, що це рішення було на час розгляду призупинено, і рішення суду є обов'язковим до виконання. Крапка.

Я наголошую, що повноваження префектів набагато менші, ніж у будь-яких їх колег з європейських країн. Та й призначати, на відміну від першого варіанту конституційних змін, які були подані в середині 2014 року, призначає префектів не Президент одноосібно, а виключно і лише за поданням Уряду, зберігаючи той механізм, який зараз є при призначенні голів обласних і районних адміністрацій. Так ми зараз маємо набагато більше цих повноважень.

Багато надуманої і безпідставної критики, ще раз наголошую, пролунало з огляду на право Президента тимчасово призупиняти повноваження місцевих рад. Категорично з цим не згоден. Кожен з вас на власній шкурі, особливо представники місцевого самоврядування, відчули і знають, що на сьогоднішній день Верховна Рада України без будь-яких пояснень, попередніх процедур, має право оголосити позачергові вибори ради того чи іншого рівня, розпустивши відповідну раду. Ми навпаки зараз захистили громаду, її вибір, значно регламентувавши цей процес. Бо раді відповідного рівня щось загрожує виключно тоді, коли вона своїми рішеннями порушила Конституцію. Не загально порушила Конституцію, а в частині суверенітету, територіальної цілісності, незалежності України та національної безпеки. І Президент не стверджує, що це відбулося, а лише має право звернутися до Конституційного Суду. І коли рішенням Конституційного Суду буде встановлено, що порушення Конституції в частині національної безпеки відбулося, лише тоді Президент має право звернутися до Верховної Ради з проханням призначити нові вибори, що вона має право зараз зробити без рішення Конституційного Суду, без встановлення факту порушень відповідною радою Конституції чи законів України і без звернення Президента.

Так у якому випадку місцеве самоврядування чи міський голова більш захищені? В якому випадку ми більше, краще і ефективніше захищаємо вибір людей? І чи повинен Президент мати це право?

Повинен. Україна зараз перебуває в умовах агресії. Із минулого року проти України намагалися розвернути парад суверенітетів, створити проект «Новоросія» як мінімум в 9 областях України. І лише консолідовані і ефективні дії української влади і Українського народу зупинили цей парад. І я скажу як на духу – без цієї страховки, яка дозволить владі, і мені, як Президенту, Гаранту Конституції, зберегти суверенітет і територіальну цілісність України, протистояти регіональному сепаратизму, я на децентралізацію ні за яких умов би не погодився.

З іншого боку – подібний профілактичний механізм потрібен і без децентралізації. Ми стали демократією, а раз так, то результати виборів непередбачувані. І хто знає, наприклад, кого оберуть на підконтрольних нам територіях Луганщини і Донеччини і чому вибори нам все таки треба провести на Донбасі, я поясню трохи згодом.

Окремо хотів би зупинитися на пункті 18 «Перехідних положень». Твердо наголошую – як би не намагалися повісити локшину на вуха Українському народу і якими б мотиваціями не керувалися ті, хто намагається знайти в Конституції те, чого там немає, – окремого статусу для Донбасу.

Знайдете – прошу дуже, покажіть народу. Немає – не брешіть! Більше того – ми навмисно прибираємо з чинної Конституції статтю 92 п.16, якщо не помиляюся, де чітко наголошую, дослівно зачитую статтю: «виключно законами України встановлюється, далі пункт 16, статуси інших міст». Тобто, в Конституції записано, що, якщо Верховна Рада прийме, а Президент підпише закон про особливий статус Донбасу у вигляді Донецьку, Луганську, Сніжного, Торезу, Ровеньків, будь-якого міста, і це в Конституції відображено зараз… І цим голосуванням 31 числа ми відкрили процес щодо вилучення 92-ї статті пункту 16 з тіла Конституції.

Для чого ми це робимо? Не допустити «парад суверенітетів».

Чого про це не говорять? Що є більш переконливим, ніж твердження, що нам треба цю статтю і цей пункт прибрати, щоб нікому в майбутньому новому складі Верховної Ради і, можливо, майбутньому Президенту, не було повадно підписувати закони, які руйнують унітарній устрій нашої держави і зупиняють «парад суверенітетів».

Щодо специфічного порядку здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, то він визначається окремим законом. Наголошую, що зараз цей закон взагалі не обговорюється. Цей закон двічі ухвалювався Верховною Радою України – минулого і цього скликання. Термін правочинності цього закону – три роки, один з яких вже пройшов. Більша частина статей цього закону наразі призупинена. Вони можуть запрацювати лише тоді, коли в окремих районах Донецької і Луганської областей відбудуться вибори відповідно до українського законодавства, стандартів ОБСЄ, прийняття цих стандартів і факту виборів міжнародними спостерігачами і після виведення з цих територій окупаційних військ і повернення українського контролю над неконтрольованою ділянкою україно-російського кордону. Звільнення цих територій.

Отже, зміни до Конституції означають аж ніяк не втрату, бо зараз українського суверенітету над цими окупованими територіями немає, а як раз повернення цих територій.

Я нещодавно наголошував в одному з інтерв’ю. У нас зараз є три сценарії. Перший, який пропонують окремі радикали, – «победоносный» наступ на Москву. Зараз ми переходимо до бюджетного процесу. Я прошу порівняти воєнні бюджети п’яти попередніх років Росії і України. Вони відрізняються, не в 2, не в 10, не в 20 і не в 30, а в 40 разів. І це лише перший рік, коли ми по-справжньому повернулися обличчям до наших Збройних Сил, збудувавши, створивши їх буквально з нуля. А в Росії ця політика проводиться з 2000 року, 15 років поспіль забезпечуючи пріоритетне фінансування витрат від відсотків валового внутрішнього продукту.

Друга позиція. Теж сьогодні пропонують деякі політичні сили у Верховній Раді і за її межами. Побудувати мур, відрізати ці території і розвивати Україну далі без них. Хтось вважає те за можливе. Не я. Я буду боротися за кожен клаптик української землі. Я, як Президент, зобов’язаний берегти територіальну цілісність України, і буду робити все, щоб повернути окуповані території Донбасу і анексований Крим.

Відверто кажучи, мені здається, що критики Конституції всі ці особливості, аргументи дуже добре розуміють. І мотивація у них абсолютно інша. Просто вони вирішили, їм так здалося, що перед місцевими виборами дехто хоче бути святішим за Папу Римського, і задля того, щоб отримати декілька зайвих мандатів у районній раді можна вчинити те, що вони вчинили у Парламенті 31 числа. Я цього не допущу.

Шкода, що патріотична енергія кількох десятків депутатів вичерпалася так швидко. Критики мирного плану Президента та хулителі Мінських угод зі складу депутатського корпусу хоч і порозривали на грудях вишиванки, але до військкоматів не дійшли. Щоб не словом, а ділом довести так звану хибність політико-дипломатичного врегулювання.

Тим часом наслідком конституційного голосування в першому читанні стало не лише рішуче засудження змін до Конституції Москви та президента Російської Федерації, а й тверда підтримка всіх наших союзників. Одразу ж, 31 і 1 числа, разом із співчуттям за загиблими українськими воїнами, які у мирному Києві віддали своє життя, захищаючи свободу і демократію, Український Парламент, і данні слідства переконливо доводять, що об’єктом агресії були не лише солдати, бійці Нацгвардії, в тому числі і герої АТО. Об’єктом агресії були й ті, хто знаходився всередині Парламенту – парламентарі, журналісти. Їхньою метою було дестабілізувати політичну ситуацію в країні.

Що ще відбулося одразу ж після змін в першому читанні? Буквально наступного дня наші партнери з Європейського Союзу прийняли одноголосно, консенсусом, спільне і узгоджене рішення про продовження санкції по відношенню до тих юридичних та фізичних осіб, які брали безпосередню участь або сприяли агресії на Сході України і анексії Криму. Наступного ж дня наші партнери з Сполучених Штатів Америки і інших країн запровадили нові санкції. І через декілька днів Рада національної безпеки і оборони України провела своє засідання і розширила та продовжила санкції, проводячи скоординовану політику разом з нашими партнерами з Сполучених Штатів Америки, Канади, Європейського Союзу, інших країн.

Ще раз наголошую. Доля конституційних змін залежить від загального прогресу у виконанні Мінських угод, тобто від тієї лінії, яку ми виконуємо і маємо спільними, чітко скоординованими зусиллями світу замотивувати виконувати Росію. З 00.00 годин 29 серпня вперше за півтора року на фронті – тиша. Вчора, позавчора і сьогодні у нас не було жодного пострілу. У нас були дії в Луганській області, розвідувально-диверсійні групи, бойове зіткнення уже за межами лінії зіткнення, і ворог заплатив важку ціну за диверсійну роботу проти нас.

Але Мінські угоди працюють. Хто хоче переконатися – подивіться звітність по статистиці обстрілів. Переконайтесь, що це так. Я не людина, яка носить рожеві окуляри. Саме тому там треба укріплювати нашу армію і бути готовими будь-якої миті до зриву Мінських угод і наслідків. Але уявіть собі, скільки ми життів врятували. Спитайте в батьків, чиї сини і доньки зараз є бійцями Збройних Сил України, які зараз на фронті. Їх спитайте, подобаються їм Мінські угоди. А потім спитайте себе, чи вистачить у вас совісті атакувати Мінські угоди.

Ще раз наголошую. Якщо Москва все-таки вирішить поховати Мінські угоди, то ми повернемся до змісту змін до Конституції. Я ж ніяким чином не збираюся прискорювати цей процес. Я буду відвертий з власним народом, з його представниками, з місцевою та центральною владою.

Якщо, не дай Боже, дійде до військового чи надзвичайного стану, не коливаючись ні секунди, я видам відповідний Указ, подам відповідне рішення до Верховної Ради, і в умовах запровадження воєнного або надзвичайного стану ніякі зміни до Конституції голосуватися не будуть.

Але я тому так вперто й проводжу свою лінію, щоб такого сценарію уникнути; щоби ситуація розвивалася так, що навіть ті, які в першому читанні були «проти», в другому, і я на це дуже сподіваюся, знайшли для себе аргументи і проголосували «за».

Це оптимістичний прогноз, якого прагну я і якого хоче більшість українців.

Але всі мають зрозуміти, в Україні і поза її межами: без відчутного прогресу в політико-дипломатичному врегулюванні остаточного затвердження змін до Конституції не буде. Це моя принципова позиція.

У нас попереду багато роботи – в тому числі, і щоб перенести фейкові вибори, які призначені окупаційною владою 18 жовтня і 1 листопада, забезпечити звільнення заручників, які утримуються як на окупованій території, так і в Російській Федерації включно з Сенцовим і Савченко, забезпечити вирішення гуманітарних, соціальних, економічних проблем, які дозволять нам сьогодні робити все необхідне для повернення українського суверенітету.

У нас попереду дуже багато роботи. Можу сказати, що тому і передбачено в змінах до Конституції два роки, перед тим, як вони будуть офіційно введені в дію, для того, щоб розробити, ухвалити, роз’яснити і імплементувати всі зміни до українського законодавства і нормативних документів, які будуть забезпечувати відповідну позицію децентралізації. Забезпечувати реальний запуск цієї реформи. І, за твердженням Голови Верховної Ради, таких документів нам треба більше 500. Отже, попереду велика робота, де нам потрібно не лише провести роз’яснення, але й отримати думки представників громад, щоб імплементувати їх в законодавство.

Важливою частиною процесу децентралізації є створення самостійних та самодостатніх територіальних громад, поява яких передбачена законами «Про засади державної регіональної політики» та «Про добровільне об’єднання територіальних громад».

Сьогодні точиться чимало дискусій, багато сільських рад апелюють до того, що в них забрали податок на доходи фізичних осіб (25%) і передали на більш вищі рівні бюджету. Однак, коли вони об’єднаються, такі територіальні об’єднання зможуть отримувати податок на доходи фізичних осіб на рівні 60%. Отже, фінансова мотивація і логіка цих об’єднань, є базисом добровільності. Хочеш – живи, як раніше. ніхто в тебе нічого не забирає. Хочеш брати на себе більше відповідальності і більше фінансового ресурсу, як це сьогодні вже зробили багато громад від Луганської області до Закарпаття – ти будеш мати підтримку держави.

Але добровільність є ключовим словом, ключовим елементом реформ. Держава нікого не примушує і не буде примушувати об’єднуватись. Вона лише відкриває можливості для того, щоб громади могли отримувати більше доходів і, відповідно, на свій розсуд розпоряджатися видатками з місцевих бюджетів.

Низка громад вже сьогодні спромоглися на практиці реалізувати положення Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Ви пам’ятаєте нашу дискусію щодо Тернопільської і Закарпатської рад, і я просив би вас сьогодні взяти слово і проінформувати шановне товариство. Впевнений в тому, що наші рішучі кроки на підтримку зусиль тих, хто об’єднує, в тому числі – шляхом прийняття нового закону, який Голова Верховної Ради оформив за 2 години, а Президент підписав за годину, це дає нам можливість 25 жовтня провести перші вибори голів та Рад цих громад. Ніякі обласні ради не можуть стати перешкодою у бажанні громади першого рівня вирішувати власну долю, і вони отримають нову владу, нову фінансову основу, нові повноваження.

Оце є реальні кроки як передумова для створення потужної основи держави – спроможних, самодостатніх, які не ходять по світу з простягнутою рукою і відповідальних територіальних громад.

Місцеві вибори 25 жовтня проходять на основі нового закону. Як ми і обіцяли, як було закладено у Коаліційній угоді, вибори будуть проходити на пропорційній основі з відкритими списками. Доля кандидата від тієї чи іншої партії залежатиме не від примх партійних вождів, де вони поставлять, на тому чи іншому місці в списку, того чи іншого кандидата. Доля буде залежати від людей – скільки голосів набрав той чи інший кандидат, в залежності від того він стане депутатом. Торгувати прохідними місцями за таких правил зараз є просто неможливим, який сенс, коли, ще раз наголошую, вирішують не партійні бонзи, а люди, громада. Ідіть до людей. І я впевнений, що це – рішучий великий крок у боротьбі з політичною корупцією.

До речі, прописана не лише процедура обрання, але і речі, до яких я ставився з величезною насторогою, вперше в нашій історії прописана процедура відкликання депутата. Ще дуже важлива особливість закону – загальна кількість депутатів місцевих рад істотно скорочується.

В містах з кількістю виборців понад 90 тисяч ми виконали ще одну свою обіцянку проводити вибори мерів в два тури. Не менше 30% кандидатів, це перша європейська норма, нарешті мають становити жінки.

Прямо зараз я збираюся підписати Указ «Про забезпечення проведення демократичних, чесних і прозорих місцевих виборів 25 жовтня 2015 року».

Збільшення повноважень місцевої влади та органів місцевого самоврядування вимагають більшої відповідальності з боку виборців.

Але наш обов’язок як чинної влади – забезпечити бездоганне проведення цих виборів, на такому ж високому рівні, як була проведена президентська та парламентська кампанії.

Кожен глава адміністрації головою відповідає не за результат пропрезидентської політичної сили, на чому я хочу наголосити, а за чистоту процесу і відповідність всіх етапів виборів стандартам ОБСЄ, нормам європейської політичної культури.

Як за підсумками виборів виглядатиме країна, мене цікавить значно більше, ніж результати конкретних партій.

Тепер, як обіцяв на початку, моя позиція щодо виборів на контрольованій нами частині території Донбасу. Я уважно вивчив, в мене була ретельна дискусія з представниками влади на Донбасі, і громад. Аргументи щодо непроведення виборів були дуже вагомі, керувалися їх розумінням державних інтересів. Цілком зрозуміло. І я усвідомлюю всі ризики і небезпеки.

Але, повірте мені, право людей обирати своїх представників на чесних, прозорих і демократичних виборах – це є те, що докорінним чином відрізняє нас від політичної культури окупованих Росією територій. Там люди такого базового права геть позбавлені. Їхні так звані вибори навіть фарсом назвати не можна, бо коли голосують під дулами автоматів, це вже не фарс, а справжня трагедія.

Тому я за те, щоб вибори були всюди, за винятком тих районів, які безпосередньо знаходяться на лінії зіткнення, і де є загроза спонтанних, неочікуваних обстрілів, де ми просто не зможемо захистити людей. Але як тільки там ситуація буде стабілізована, Верховна Рада призначить дату нових виборів і там. Найскладнішим в цьому сенсі для мене було прийняти рішення щодо свого ставлення до проведення виборів у Маріуполі. Непросте питання, але я теж прийняв рішення, що це місто стало символом українського Донбасу, і не довіряти, не дати можливість висловитися мешканцям Маріуполя щодо майбутньої влади – буде несправедливо, в першу чергу, до них.

Мені весь час нашіптували, що там можуть проголосувати якось не так. Але хіба в демократичному суспільстві це може бути підставою, щоб уникати виборів? У нас не може бути подвійних стандартів. І я наголошую і впевнений в тому, що вибори мають пройти. Як люди проголосують, так і буде, воля виборців для мене – закон. От моя позиція. Я дуже дякую Центральній виборчий комісії за те, що вона прийняла відповідне рішення. Я дозволив собі публічно звернутися і до мешканців Маріуполя, і до Центральної виборчої комісії, я дуже задоволений, що наші думки співпали.

Я наголошую, якщо хтось незадоволений владою, він має не брати гранату і йти на площу Конституції до Верховної Ради, а має йти на виборчу дільницю з бюлетенем. Для того, власне кажучи, вибори й придумали.

Електоральна демократія – це краще, ніж Отаманщина чи Руїна. Країні зараз потрібні аж ніяк не дестабілізація. Нам потрібна єдність, згуртованість, нам потрібно зруйнувати плани окупанта щодо спроб дестабілізації ситуації зсередини країни. Так само, як монолітно Україна виступила на захист своєї територіальної цілісності, так само монолітно ми маємо забезпечити захист інтересів громадян України.

Я закликаю всі партії в передвиборчій конкуренції не перетинати «червоних ліній», за якими внутрішня політична боротьба досягла б такої напруги, що послабила би здатність країни протистояти зовнішнім загрозам. Тоді ми вистоїмо!

Ми обов’язково переможемо!

Слава Україні!