Епідемія замахів

Поки Герой України Савченко з бойовиками на окупованому Донбасі пристрілюється, СБУ і прокуратура боротьбою з «антидепутатським» тероризмом зайняті.

Такими фотожабами відреагували соцмережі на «спецоперацію» з порятунку нардепа Гончаренка.
Такими фотожабами відреагували соцмережі на «спецоперацію» з порятунку нардепа Гончаренка.

Схоже, соціологам час запроваджувати нову методологію заміру народної любові до політиків. Замість звичних «як ви оцінюєте діяльність такого-то діяча?» чи «за кого б ви проголосували?» запитувати в анкеті: «Як би ви поставилися до звістки про викрадення такого-то діяча чи інформації про замах на нього?». Але до такого цинізму на межі чорного гумору українців підштовхують не лише самі політики (своїми далекими від порядності вчинками), а й Генпрокуратура, МВС, СБУ, які часто не відокремлюють поняття правоохоронної чи нацбезпекової діяльності від шоу. Цирк із «викраденням» нардепа Олексія Гончаренка став черговим підтвердженням цього. До масовки у спектаклі під назвою «Льоха, тримайся, ми тебе врятуємо!» стільки персонажів залучили, що на ходу можна було сцени для мелодраматичного бойовика знімати. Ось тільки чи доречна така постановка з шумихою для того, що в СБУ і прокуратурі називають спецоперацією? Чи не загралися наші «доблесні органи» у самопіар, роздуваючи з мух слонів, аби було чим прикрити свої провали і бездіяльність там, де розплідники сепаратизму-тероризму не  уявні і несуть загрозу не для окремих «сакральних жертв», а для всієї країни?

Затримання одеських сепаратистів, які, за версією слідства, збиралися покалічити нардепа Гончаренка, нагадує чергову справу «для галочки». Бачите, мовляв, як Служба безпеки пильнує ситуацію: і державного діяча  не дали скривдити, і чергову партію «україноненависників» накрили. Тепер зі супергероя (вигук «Героям слава!» під подякою «за врятоване життя» співробітникам СБУ й одеської прокуратури Гончаренко, мабуть, і собі адресував), який не побоявся стати наживкою і допоміг викрити групу сепаратистів, гріх навіть питати про «подвиги» тих часів, коли був «регіоналом», носив георгіївську стрічку і волав про «защіту русскоязичного насєлєнія».

Якщо спланували спецоперацію, чому не можна було довести її до кінця і лише потім відзвітувати, що й до чого? Навіщо були ці ухи-ахи у парламенті зі страшилками про катування Гончаренка й істеричними закликами створити спецштаб для його пошуку? Невже для правдоподібності — щоб вчасно запеленговані «сепари», повіривши у те, що їм везуть замовлену жертву, встигли підготувати молоточок для трощення колін і кислоту, якою буцімто збиралися випалити Гончаренкові очі (майже три роки, бачите, замовник і за сумісництвом — виконавець думав, як помститися за смерть сина в пожежі у Будинку профспілок 2 травня 2014 року)? А тут їх бац — і на гарячому накрили!

Більше на індійське кіно схоже, ніж на спецоперацію. Але для СБУ, прокуратури і новоявленого героя Гончаренка це неважливо. Хай «посіпаки путінської пропаганди» (в які автоматично записали усіх, хто посмів назвати спецоперацію «Льоха» клоунадою) насміхаються, зате є гучний привід викликати у Заходу чергове глибоке занепокоєння ситуацією в Україні. Тепер нардеп Гончаренко може роздавати у ПАРЄ нові антипутінські футболки зі своїм портретом і написом: «Караул! Сєпари чуть зрєнія нє лішилі!». А для подвійного ефекту можна ще й «фронтовика» Антона Геращенка підключити, щоб хором з Гончаренком про організований російськими спецслужбами замах на себе європейцям нагадав. Хто­зна, чи не призабули у ПАРЄ його історію, яку й іноземним послам встиг розіслати, розповідаючи, що замах на нього готували у тому ж диверсійно-терористичному центрі, де спланували убивство журналіста Павла Шеремета. Ось тільки Павла Шеремета немає в живих, а з голови нардепа Геращенка навіть волосинка не впала. «Врятований» депутат пояснює це «щасливим збігом обставин». Але, кажуть експерти, якби діяли такі ж професіонали, які позбавили життя журналіста Шеремета, ні взвод бодігардів, ні щасливий випадок не змогли б врятувати Геращенка.

Та про такі подробиці поширюватися не обов’язково. Головне — канву переконливо оформити: керовані Кремлем сепаратисти-терористи геть страх втратили, вже й на життя недоторканних посягають. До прізвищ Гончаренка і Геращенка можна ще й Парубія і Кононенка вписати. Теж не вдаючись у подробиці, які навіть у неспеціалістів викликають чимало запитань. Якщо у грудні 2014-го був замах на вбивство тодішнього першого віце-спікера Андрія Парубія, та ще й замовлений особисто екс-командувачем Внутрішніх військ Шуляком (який на той час встиг втекти до Росії), то невже з кілером продешевили? Кинув гранату під ноги депутатам, серед яких був і Парубій, а на «жертвах» — ні подряпинки. У МВС Авакова тоді рапортували не лише про вихід на замовника, а й про затримання діючого на той час працівника Управління держохорони (УДО), який «особисто підбирав учасників для виконання  злочину» і координував їхні дії. Затримали і подільника «УДОвця». Обох взяли під арешт. А далі — ні слуху ні духу, хоча вже два роки минуло. Та й з гранатою — суцільна плутанина. Парубій розповідав про експертизу, яка встановила, що граната була бойова. А у Генпрокуратурі звітували про світло-шумову.

З отруєнням нардепа Ігоря Кононенка, якого називають сірим кардиналом президента, історія ще каламутніша. Повідомлення, що у крові депутата виявили шалену концентрацію ртуті, вкинули в інформаційний простір ледь не як засекречену анонімку. Але де заява Кононенка (який після зимових канікул виглядав так, наче не з лікування повернувся, а з заморського курорту) до правоохоронних органів, де реакція Генпрокуратури, СБУ? Та й ртуттю, кажуть експерти, професійні кілери давно не користуються, в їхньому арсеналі — діоксин і полоній.

На що був розрахунок із вкиданням інформації про буцімто отруєння Кононенка і кому вона була адресована, — питання на засипку. Чого не скажеш про «легендарну» історію із замахом на тепер вже колишнього генпрокурора Віктора Шокіна, якого професійний снайпер намагався тричі розстріляти через броньоване вікно прокурорського кабінету (перед цим була ще клоунада зі знайденим у приймальні ГПУ «Наганом» 1933 року випуску, який пронесли, аби у  «генерального» поцілити). Як не намагалися зліпити зі Шокіна головного ворога кровожерливих корупціонерів, фокус не спрацював — довелося відправляти у відставку.

Коментар для «ВЗ»

Станіслав ФЕДОРЧУК, політолог

— Треба бути наївним, щоб повірити, що справжні терористи вирішили викрасти чи вбити народного депутата, після чого він неушкоджений з’являється на публіці і розповідає про якусь спецоперацію. Це політична гра, мета якої — довести суспільству, що ці люди щось важать, вони настільки впливові, що на них можуть вчиняти замахи. Ні Антон Геращенко, ні Олексій Гончаренко не є тими людьми, які ухвалюють стратегічні рішення чи відповідають за їх втілення. Вони є «говорунами», призначення яких -  бути присутніми на ефірах. Не більше і не менше.

— Спектакль одного актора — ще куди не йшло. Але коли у піар-шоу із  замахами задіяні СБУ, прокуратура, МВС, це вже перебір. Тим паче, коли країна перебуває фактично у стані війни.

— У цьому немає нічого дивного, враховуючи, що недореформовані СБУ, прокуратура, МВС залишаються знаряддями політичного впливу, служками політичного режиму. Ми досі так і не побачили розподілу влади на виконавчу, законодавчу і судову. Політична система може бути збалансованою, лише якщо кожна з цих гілок влади незалежна одна від одної. А в Україні кожен прокурор, кожен голова СБУ демонструє свою відданість президенту, демонструє, що корпоративні інтереси вищі за державні. Побороти це можна, тільки повністю змінивши систему і назавжди попрощавшись з усіма цими людьми. Всі вони, незалежно від політичної приналежності, є «колишніми», і ця бацила підлабузництва, залежності постійно дає про себе знати.

— В СБУ, Генпрокуратурі взялися активно звітувати про успіхи у протидії сепаратизму, ледь не щотижня про чергову партію агентів Кремля і їхніх подільників доповідають. Тоді як Савченко  і далі безперешкодно ручкається з бойовиками (під час останньої поїздки на окупований Донбас навіть у стрільбі з ними розім’ялася — на «ватних» навчаннях), пінчуки-артеменки тиражують «мирні плани», а кум Путіна Медведчук представляє Україну у мінському процесі. Якась сепараторна боротьба зі сепаратизмом виходить?     

— СБУ, як і будь-яке інше відомство, змагається за бюджет. Тому мусить демонструвати, що без них не обійдеться. Звідси — і чергові піар-акції, які покликані насамперед переконати суспільство, що усе, мовляв,  гаразд, все чудово, боротьба зі сепаратистами триває. Але при цьому Ахметов усе ще на свободі, судової крапки у справі Єфремова досі немає. Скільки покарано тих, які на Донеччині і Луганщині не просто знімали українські прапори з адмінбудівель, а радо вітали окупантів, налагоджували життя під окупацією, видавали українських патріотів, сприяли діяльності російських спецслужб, викраденням та катуванням українських громадян? Тут ціла система: всім усе відомо, але, коли йдеться про покарання конкретних злочинців із касти недоторканних, то ні СБУ, ні прокуратури, ні судів немає. Немає нікого, хто б взяв на себе відповідальність і сказав: ці люди зрадили українську державу, порушили Конституцію, посягнули на територіальну цілісність України і повинні відповісти за це перед законом. Порушили справу щодо Артеменка, але чи доведуть її до кінця? Наразі складається враження, що справу відкрили лише для відвернення уваги і створення ілюзії активної діяльності. Буду щасливий, якщо помилюся.

— Щодо Артеменка хоч справу порушили, а плану Пінчука для СБУ наче і не було…

— Пінчук — усе ще зять Кучми, олігарх, який є недоторканною особою. Це не калібр Артеменка, не та людина, яку можна було б притягнути до відповідальності чи хоча б пальцем пригрозити. Грозити Пінчуку ніхто, звісно, не хоче. Бо всі розуміють, що він зможе апелювати і до Кучми, який знову ж таки представляє Україну у мінських переговорах, і до світових урядів, розповідаючи, що в Україні, мовляв, проблеми зі свободою слова, чи інші бздури, які на-ура підхоплять проросійські кола в Європі і США.

— Медведчук теж недоторканного калібру?

— Медведчук через свої економічні, політичні зв’язки, через свій вплив в Україні, по суті, має можливість шантажувати президента, уряд. Але це не знімає запитань щодо його залучення до переговорного процесу. Якщо українські урядовці, дипломати не можуть вирішити питання щодо полонених, давайте створювати міжнародну комісію, яка напряму вестиме переговори з Росією про обмін полоненими. У межах цієї комісії не буде ніяких розмов про політичні поступки з боку України, зміни до Конституції — йтиметься виключно про обмін мирними заручниками і військовополоненими. Бо щоразу, коли виникає питання заручників, чекаємо, що ж знову вигадає Росія, яку чергову умову висуне, яка буде збурювати українське суспільство і лише відтерміновуватиме процес визволення полонених. Росія діє як професійний терорист. Тримаючи наших людей у заручниках, вона шантажує Україну, зневажаючи будь-які принципи цивілізованих переговорів. Треба виходити поза цей формат, потрібно відмовлятися від послуг Рубана (керівника Центру звільнення полонених «Офіцерський корпус»), інших людей, пов’язаних з Медведчуком, й усувати з переговорного процесу самого Медведчука.