Остання барикада для Коломойського...

Те, про що навіть за політичними лаштунками тільки пошепки говорили (хто — щоб не наврочити, хто — аби біду не накликати), сталося. «ПриватБанк», у клієнтах якого — пів-України, і яким заправляли співвласники групи «Приват» Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов, у переддень Святого Миколая опинився під державною подушкою. Поки Банкова, уряд і Нацбанк хором вмовляли українців не панікувати, а «невіруючі» клієнти ламанулися у «приватівські» відділення та до банкоматів рятувати свої гроші, Коломойський з Боголюбовим — ні пари з вуст. Одні розцінили мовчанку як хороший знак: якщо вже Коломойський з його запальною вдачею публічно не «кіпішує», значить, банк «експропріювали» на прийнятних для нього умовах. Інші ж, навпаки, неладне у Бєнєній мовчазності запідозрили. Коломойський, мовляв, не з тих ображених, на яких можна воду возити. Тож головна битва «хто кого» ще попереду. Навіть залишивши Коломойського без великокаліберної зброї (якою і був «ПриватБанк» - інструмент не лише для бізнесу, а й для торгів з елементами шантажу: якщо не домовимося, «положу» банк, і настане такий хаос, що не розгребете), голими руками його не візьмеш. В арсеналі Коломойського залишається потужний ракетний комплекс «1+1». Та й політичний броньовик під назвою «УКРОП» Бєня не задля розваги припас.

Новина про те, що Ігор Коломойський, який досі волів залишатися негласним акціонером «УКРОПу», нарешті офіційно влився у партію, для багатьох залишилася непоміченою. Може, тому, що прізвище олігарха не на тій партвивісці з’явилося. Якби Коломойського обрали головою політради «УКРОПу», це би по-іншому звучало, ніж малозрозуміла приписка «голова комісії партійного контролю». Не було на виборному партз’їзді 25 листопада ні виступу «хазяїна» з трибуни, ні навіть парадної фотосесії з Бєнєю у колі однопартійців (партійний квиток Коломойський теж лише нещодавно отримав). Бо й самого «хазяїна» на з’їзді не було. Головним «УКРОПівським» комісаром Коломойського призначили заоч­но і майже одностайно (з одним «утримався»).

Його партійна посада лише звучить некруто. Якщо ж вчитатися у повноваження органу, який очолив Коломойський, питання «невже для шефа кращого крісла не знайшлося?» одразу відпадає. По суті, комісія виконує роль головного партійного рефері з правом вирішувати внутрішні суперечки, скасовувати рішення керівних органів партії, карати (аж до виключення з лав) і милувати (поновлювати у партії тих, чиє виключення вважає неправомірним). Це не президія для «весільного генерала», на яку перетворилося крісло голови політради партії з посадкою у нього спершу керівника «УКРОПівського» секретаріа­ту Дениса Борисенка, а потім і нардепа Тараса Батенка.

Зрештою, навіть якби Коломойський лише отримав парт­квиток, без жодних посад, хіба це щось змінило би? «Хазяїн» - він і без портфеля «хазяїн». То навіщо тоді Коломойському знадобилася офіційна «прописка» в «УКРОПі»? Перше, що напрошується: Бєня учуяв наближення дострокових парламентських виборів і вирішив особисто протоптати своїй партії шлях у світле парламентське майбутнє, навівши лад у розхристаних внутрішніми конфліктами партійних рядах і підсиливши добряче розтриньканий рейтинг «УКРОПу» (який коливається у межах 1,5-2%) власною вагою. Але тоді логічно було б провести інавгурацію з офіційним проголошенням Коломойського лідером партії. Чи, може, з цим вирішили не квапитися саме через незавидні рейтинги «УКРОПу»? Мовляв, спершу треба піднатужитися, щоб наростити цифри (з належними капіталом й інформаційними ресурсами це - не проблема), а вже потім презентувати Коломойського як керманича рейтингової партії. Щоб по Сєньці, точніше, по Бєньці, шапка була.

Подейкували також, що Коломойський очолив «партійний суд» в «УКРОПі», аби запобігти розколу у партії, який назрівав, відколи у січні цього року з крісла голови політради змістили Геннадія Корбана. Корбан, який на той час вже перебував у СІЗО, назвав таку відставку самоуправством і не оминав нагоди покритикувати дії своїх наступників. Вкотре нагадав про себе за тиждень до вже згадуваного з’їзду «УКРОПу». Скликав конференцію обласної парторганізації (яку очолює) у Дніпрі і через відеозв’язок з Ізраїлю, куди подався після зняття з нього домашнього арешту, заявив: владу у партії захопили інтригани і «безпринципні кар’єристи». Виступив на засіданні дніпровських «УКРОПівців» і друг Корбана, дніпровський мер Борис Філатов, який ще восени грозився вийти з партії, розцінюючи перестановки на місцях як чистку від «неугодних». Свідченням того, що водорозділ між Корбаном-Філатовим і Коломойським наблизився до критичної познач­ки, став сюжет на «1+1», в якому дніпровського мера звинуватили у співпраці з місцевим «тітушководом».

Після закидів Корбана й інформаційного «наїзду» на Філатова залишалося дочекатися тільки демаршу дніпровських «УКРОПівців» на виборному з’їзді партії. Але ті лише злегка пошуміли. Коли ж у списках новообраної політ­ради «УКРОПу» засвітилися прізвища і Філатова, і Корбана (останнього навіть у президії політради прописали), стало очевидним, що це — свого роду дебют Коломойського у ролі тепер вже офіційного рефері-миротворця. За спробою пригасити конфлікт всередині партії проглядається холодний розрахунок. Остаточно розсварившись з Філатовим і Корбаном, Коломойський ризикує серйозними втратами для «УКРОПу» у своїй вотчині — Дніпрі й області. А воно йому треба? Особливо зараз, коли ймовірність дострокових парламентських виборів зростає і треба думати про нарощування рейтингу партії з прицілом не лише на проходження до Верховної Ради, а й на шанси обзавестися власною парламентською фракцією чи групою. Спроби Коломойського зробити це у нинішній ВР (залучивши до мажоритарників-«УКРОПівців» депутатів зі «Свободи», «Народного конт­ролю» і щонайменше трьох перекінчиків з «чужих» фракцій) наразі не увінчалися успіхом. Хоча, судячи з інформації, яка просочується з парламентських залаштунків, Бєня та його генеральний «збирач депутатських душ» Ігор Палиця (який після усунення Корбана з крісла голови політради «УКРОПу» негласно отримав партійне кермо у свої руки) надій не полишають. Водночас намагаються зміцнити свої позиції у групі «Відродження», «акції» якої Коломойський ділить з екс-«регіоналом» Віталієм Хомутинніком. Це який-не-який, але все ж інструмент для торгів, враховуючи, що за браку депутатських «одиниць» у важливих для Банкової голосуваннях не гребують підмогою (звісно ж, не «бєзвозмєздной») ні «відродженців», ні «Волі народу».

Та повернімося до «УКРОПівського» партквитка Коломойського. Те, що мільярдер вирішив офіційно «прописатися» у партії на піку розмов про можливу націоналізацію «ПриватБанку», навряд чи звичайний збіг обставин. «УКРОП» для Коломойського — політична страховка на випадок, якщо будуть порушені мирні домовленості, на яких погодили «одержавлення» «Привату». Чи якщо у протилежної сторони зростуть апетити і захочеться «скуштувати» ще чогось з активів дніпровського олігарха. Ну, наприклад, телевізійні «плюси», на які Банкова, кажуть знавці політичної кухні, давно заглядається. Чи раптом спустять команду втілити у життя погрози, озвучені на адресу Коломойського міністром фінансів Олександром Данилюком. «Якщо держава входить у банк, ми несемо витрати, - заявив урядовець щодо факту націоналізації «ПриватБанку». - Уряд ухвалив рішення про внесення у капітал дуже серйозної суми. Акціонери дали гарантії, що упродовж шести місяців шляхом реструктуризації свого корпоративного портфеля, довнесення застав компенсують втрати, які понесе держава. Банк доведений до неплатоспроможності. Це визнано аудитом, всіма міжнародними інституціями, які спостерігали за процесом. І очевидно, що за це передбачена відповідальність».

Та хіба ж, скажете, за такого розвитку подій Коломойський чекатиме, поки над ним тінь СІЗО нависне? У нього ж ізраїльський і кіпрський паспорти — в Україні не затримається (зрештою, Коломойський давно тільки гостює тут чи у справах прилітає, а більшість часу проводить у Швейцарії). Але і з потрійним громадянством політична страховка не завадить. Розмахуючи партквитком та заявляючи про свою опозиційність, можна розраховувати на статус жертви політичного переслідування (до якого на Заході особливо чутливо ставляться), навіть якщо за спиною — шлейф гріхів, зав’язаних на фінансах.

Є версія, що Коломойський подбав і про іншу надійну страховку для себе, з якою змушені будуть рахуватися на Банковій. Мовляв, головні сервери «ПриватБанку» розміщені у Швейцарії, де «націоналізаторам» до них не дістатися. Якщо це справді так, виходить, що, здавши карти, Коломойський залишив у рукаві голов­ний козир. І розпорядитися цією картою може так, що в «одержавленому» «Приваті» такі проблеми почнуться, що мало не здасться. Недарма Коломойського «асом багатоходівок» називають.

Коментар для «ВЗ»

Андрій ЗОЛОТАРЬОВ, політичний експерт

Рішення про націоналізацію «ПриватБанку» декому може здатися втіленням у життя гасла Симоненка на виборах 2012 року - «Повернемо країну народу!». А якщо серйозно, то тут інша аналогія напрошується. Таке враження, що Петро Олексійович бере приклад з північного сусіда, де у державі є лише один олігарх, а інші можуть бути хіба що молодшими партнерами. А хто не згоден з такою політикою, ризикує сидіти, як Ходорковський, чи втікати з країни, як Березовський. Враховуючи частку державних банків після націоналізації «Привату», контроль держави над банківською сферою буде більш ніж на 50 відсотків. А хто у нас держава, пояснювати не треба.

Щодо Коломойського, то у ситуації з «Приватом» він фактично вийшов з профітом (користю, зиском). Думаю, він так і не відповість, куди пішли гроші з банку, звідки там взялася діра на 150 мільярдів гривень, яку доведеться закривати бюджетними грошима. По суті, Коломойський дуже вигідно здав «Приват». Але тут можна провести аналогію з продажем автомобіля. Авто немає, а їхати треба. Так і з «Приватом». Для Коломойського це був потужний важіль впливу (у тому числі і на політичне життя), з яким усі рахувалися. Залишившись без цього важеля, він суттєво втрачає у політичній системі координат. Далі ніщо, думаю, не заважатиме поставити питання про «1+1» та інші активи Коломойського. Втрачаючи важелі, він намагатиметься отримати сатисфакцію на можливих дострокових виборах до Верховної Ради за допомогою партії «УКРОП».