З ким пішов на діло Вадя Рабінович? 

Напружте пам’ять і згадайте, чи зауважили ви новину про червневий з’їзд партії «Центр», перейменованої у «Життя», а потім - «За життя»? Думаю, не помилюся, припустивши, що переважну більшість з вас ця «помпезна подія» не зацікавила. А якщо і привернула увагу, то хіба що розтиражованою у ЗМІ звісткою про появу на партз’їзді скандального блогера Руслана Коцаби, який своїми закликами проти мобілізації до СІЗО договорився. У соцмережах «соняшниковий» зліт (символіка у «За життя» - квітчаста) надихнув хіба що «фотожаберів», які навіть Путіна з Януковичем до «життєвої» масовки прилаштували. Але найсмішніше було попереду, коли «названі» політологи і соціологи почали дружно вкидати в інформаційний простір сенсації про стрімке зростання популярності партії «За життя» та її поводиря Вадима Рабіновича. Посилаючись на хіба що їм відомі центри і соціологічні служби, ледь не сходу прописали «соняшникову» партію серед прохідних на парламентських виборах (стартові 3,4 відсотка перетворилися на 7,1). А Рабіновича — у трійці фаворитів на президентських, залишивши попереду лише Петра Порошенка й Юлію Тимошенко. Коли ж партія «За життя» та її керманич почали з’являтися серед рейтингових у результатах досліджень поважних соціологічних служб, стало не до сміху. Особливо зважаючи на те, що дует Рабіновича-Мураєва з їхнім партдітищем встиг обрости дурною славою. Одні називають його черговою п’ятою колоною (пов’язуючи то з путінським кумом Медведчуком, то зі сімейним підрядом утікачів Азарових). Інші підозрюють, що ниточки від проекту тягнуться до Банкової з її хитромудрими планами на випадок дострокових парламентських виборів.

Рейтингові «дріжджі» від Рабіновича

За результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», яке проводили наприкінці вересня — початку жовтня, партія «За життя» потрапила до вісімки прохідних, розділивши п’ятивідсоткову сходинку з «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка і «Свободою». А це — вже листопадова соціологія «Рейтингу»: серед тих, хто визначився зі своїм вибором, за партію Рабіновича-Мураєва проголосували б 6,2 відсотка. Удвічі більше, ніж за партію Михайла Саакашвілі.

За місяць рейтинг «За життя» ще на 2,6 відсотка додав. А Вадим Рабінович вмостився на четвертій сходинці у «президентських» замірах, розділивши її з Олегом Ляшком. Результат в обох однаковий — 9,2% (серед тих, хто готовий проголосувати і визначився з вибором). Попереду лише Петро Порошенко (14,7%), Юлія Тимошенко (14,6%) та Юрій Бойко (10%).

У подачі Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) «президентський» рейтинг за листопад виглядає по-іншому. Але і тут Рабінович — серед «хорошистів»: з результатом 11,7% - третій після Тимошенко (21,3%) та Порошенка (18,5%). «За життя»у даних КМІС теж задніх не пасе: у партії — 8,1% голосів тих, хто визначився.

Коли ж дітище Рабіновича-Мураєва з’явилося й у соціологічному звіті Центру Разумкова (там робили розрахунки за іншою методологією, але «За життя» все одно з прохідним результатом — 5,1%), криві погляди у бік соціологів змінилися: у когось — здивуванням, у когось — шоком.

З «опів» - у «соняхи»

Що Рабінович вміє підносити сюрпризи, довели минулі президентські вибори. Серед 21 кандидата він посів сьому сходинку з результатом 2,25%. Сама по собі цифра більш ніж скромно виглядає. Але якщо зважити, що «захожий» кандидат Рабінович набрав удвічі більше голосів, ніж Тягнибок і Ярош разом узяті, картинка по-іншому вимальовується.

Після президентських виборів Рабінович без зайвої скромності замахнувся на 23 відсотки для своєї партії «Центр» (яку очолив, вже будучи кандидатом у президенти) на дострокових парламентських перегонах. Ось тільки до бюлетеня «Центр» так і не дійшов. Точніше — самостійно не дійшов. Партія стала однією зі шістьох, які злилися в обіймах «Опозиційного блоку».

Рабінович отримав депутатський мандат, а через півтора року, у травні 2016-го, заявив про свій вихід з «ОБ». На знак протесту проти того, мовляв, що «Опоблок» не проявляє себе як справжня опозиція у парламенті. Ось тільки офіційно розлучення досі не оформили. Рабінович каже, що чекає, аби його виключили з фракції, бо, якщо піде сам, ризикує залишитися без мандата (як це сталося з нардепами із «БПП» Миколою Томенком і Єгором Фірсовим, яких позбавили депутатства за вихід з фракції). Але більше дивує те, що в «ОБ» виставляти «відступника» Рабіновича за двері не поспішають. Пошумів «опоблоківець» Скорик про зраду, звинувативши Рабіновича у співпраці з владою (та, мовляв, злякалася високих рейтингів «Опоблоку» і вирішила пощипати його руками «відщепенців»), і розбірки вщухли. Навіть після того, як з фракції вийшов мажоритарник Євген Мураєв (той самий, якому Рабінович продав телеканал NewsOne), теж зі звинуваченнями на адресу «ОБ» у «недоопозиційності», і через місяць дует Рабіновича-Мураєва презентував свою партію, в «Опозиційному блоці» утрималися від важкої словесної артилерії проти «зрадників». Лише депутат Скорик знову пискнув. «Му-Ра — партія Мураєва і Рабіновича, як і очікувалося, двигнула під владу. Навіть лозунг взяли — життя. Життя по-новому, як у «БПП». Три десятки людей масовки, два перекінчики з опозиції — весела постановочна картинка «з’їзду». За кадром — все банально: авантюризм, гетьманські амбіції, бажання догодити владі і заробити на політиці», - написав Скорик у Facebook.

Звідки «життєдайні» ноги ростуть?

Якщо розглядати версію про те, що «За життя» - підручний проект Банкової, то ніби усе логічно. На минулих місцевих виборах пощипати електоральне поле «Опоблоку» запустили «Наш край» - солянку з приручених екс-«регіоналів». Спрацювало. То чому б не завести ще одну політичну «корову», яка розгулюватиме на «опоблоківському» пасовиську? Якщо поглянути на соціологію, розрахунок наразі себе виправдовує.

Але ж, скажете, партія Рабіновича-Мураєва набирає бали завдяки протестним акціям, правдами і неправдами (проплачену масовку ніхто не скасовував) виводячи людей проти тарифної політики уряду, на захист обманутих вкладників. Навіщо Банковій цей головний біль, невже менінгіту з тарифними «хороводами» Тимошенко і Ляшка не вистачає? У прихильників версії про «зажиттєвий» проект Банкової і тут є пояснення. Мовляв, партія Рабіновича — це свого роду нейтралізатор і «Батьківщини», і «вилоносців». Головне — вчасно перехопити ініціативу і розпорошити протестні настрої. Тоді й ефект від них не той, і загрози менше. Та й довіру до протестних акцій легше похитнути, ввівши у гру персонажів зі сумнівною репутацією. Як не відхрещувалися організатори листопадових протестів від звинувачень у залученні проплаченої масовки, не переконали. У правдивість мітингарів повірив лише кожен третій. Тих же, хто вважає проведені акції продажними, понад 46 відсотків (цифри — зі свіжого соціологічного дослідження «Рейтингу»).

Нюансів, які змушують сумніватися у тому, що «За життя» - кишенькова опозиція Банкової, теж достатньо. По-перше, партія Рабіновича-Мураєва своєю діяльністю підігрує тим, хто прискорює дострокові парламентські вибори. А це зовсім не на руку Банковій. По-друге, риторика того ж товариша Мураєва щодо подій на Донбасі ну дуже вже «кремлівщиною» попахує (знайомі тези про громадянську війну та мир будь-якою ціною). І тут напрошуються інші версії, під чию дудку може витанцьовувати «За життя».

Почерк Медведчука? Не виключено. Чим більше «шатунів», тим легше розхитати український човен зсередини. А, враховуючи стрімке примноження рейтингу «За життя» (навіть героїня Савченко мала за честь блиснути у «соняшниковій» компанії на мітингу під Нацбанком), заодно можна ще й план «Б» реалізувати: провести своїх людей до Верховної Ради. В «Опоблоці» - уроздріб (там і без Медведчука є кому списки ділити), під «соняшниковим» прапором — оптом. Ну не з «Українським вибором» же, на якому штампів з портретом путінського кума ніде ставити, на вибори йти: результат і без соціології можна спрогнозувати.

Рабінович не оминає нагоди повісити на груди Медведчука чергову словесну «медаль» за героїзм. «Хочу сказати недоумкам, які гавкають, бо їм нічим зайнятися: якщо Медведчук витягне з в’язниці чи допоможе витягти ще двох, трьох, п’ятьох наших людей, то він герой! - у притаманній йому манері «розігрівав» публіку Рабінович в ефірі NewsOne. - Медведчука запросили у групу (щодо розв’язання ситуації на Донбасі. - «ВЗ»), розуміючи, що в Росії слухають саме його. Подобається це комусь чи ні».

Коли наступного дня після початку «соняшникової» акції під Нацбанком Рабіновича застукали на виході з офісу «Українського вибору», він не став відхрещуватися. В ефірі того ж NewsOne заявив, що періодично спілкується з Медведчуком. А щоб не запідозрили, бува, чи не по «протестні інструкції» заходив до путінського кума востаннє, розсекретив «велику таємницю». Мовляв, його контакт з Медведчуком стосувався визволення політв’язня Миколи Карпюка, якого рішенням чеченського суду засудили до 22 з половиною років за ґратами, і якого Рабінович називає своїм «близьким другом».

Є припущення, що ниточки від «За життя» тягнуться до сімейства «політбіженців» (як вони себе називають) Азарових, з яким пов’язують кар’єрне просування Мураєва за «регіонівських» часів. Навіщо вся ця метушня втікачу-«госпідарнику»? Набридла Ніколі Яновічу потішна забавка під назвою «Комитет спасения Украины» (КСУ), ось він і вирішив завести собі щось реальніше. Треба ж перед кремлівським «хазяїном» свою значущість і корисність демонструвати, не одному ж Медведчукові — всі лаври угодника.

Не дарма ж на сайті КСУ Рабіновичу з Мураєвим славу воздають. Ось лише кілька цитат (мовою оригіналу): «Рабинович и Мураев были единственными в составе «Оппозиционного блока», кто активно использовал медиаплощадки для аргументированной критики киевского режима и проводимых им людоедских «реформ», что вызывало серьезное недовольство в стане порошенковской клики и ее клевретов»; «Украине нужна куда более «зубастая» оппозиция, чем нынешний «плюшевый» ОБ»; «перспективной представляется потенциальная «партия Рабиновича-Мураева», которая может вобрать в себя как экс-«регионалов», не запятнанных «договорняками» с майданной властью, так и новое поколение экономистов, политологов, общественных деятелей»...

Викликає запитання і супутник Рабіновича з Мураєвим в антитарифній кампанії - Максим Гольдарб. Це зараз він — голова громадської організації «Публічний аудит», захисник «голодних й обдурених». А у часи Януковича був головним військовим аудитором у Міноборони під керівництвом одіозного міністра Лебедєва, який після втечі у Криму відсиджується. І з рук якого «неслуживий» Гольдарб сходу полковницькі зірочки отримав.

«За життя», кажете? Тільки питання, за чиє...