«Життя прожити – не поле перейти»

22 листопада виповнилося 100 років Тарасу Шумиловичу — архітектору за фахом, художнику за покликанням, галичанину за походженням. Народився Тарас Шумилович на Львівщині, проте в силу життєвих обставин змушений був більшу частину свого життя провести поза межами Батьківщини.

Воєнна завірюха 1945 року понесла молодого Тараса, як і багатьох наших земляків, що намагалися уникнути радянських репресій, у чужі краї. Першим місцем його осідку стала Німеччина. Зруйнована й ослаблена після війни, ця країна не могла забезпечити належних умов проживання громадянам інших держав. Отож перші п’ять років молодому Т. Шумиловичу довелося провести у таборах для так званих переміщених осіб, тобто людей, котрі відмовилися повернутися до Радянського Союзу. Проте доля приготувала для молодого Тараса не лише випробування, а й подарувала йому радісні хвилини кохання. Адже власне там він зустрів ту одну-єдину і на все життя Богом дану дівчину Ірину, котра стала йому вірною дружиною й дбайливою матір’ю чотирьох дітей — Мар’яни, Олени, Віри й Василя. Згодом відома поетеса, письменниця Ірина Шуварська-Шумилович стане автором дев’яти книг українською і англійською мовами.

У 1950 році подружжя Шумиловичів переїхало до США й оселилося в Нью-Йорку. Перші роки життя молодого подружжя у новому і ще не знаному світі були сповнені великих тривог і ще більших сподівань. Початкові кроки молодої сім’ї на чужому континенті були пов’язані як із соціально-побутовими проблемами, так і з труднощами професійного становлення Т. Шу­миловича. Однак талант, цілеспрямованість і наполегливість пана Тараса поступово розвіювали тривоги й все більше вселяли віру в успішне майбутнє його родини. Першим місцем праці молодого Шумиловича став Columbia University в Нью-Йорку, де він виконував обов’язки research scientist-chemist. Роботу в університеті змушений був поєднувати із навчанням у вечірній школі Mechanics Institute, щоб отримати фах Architectural Draftsman.

Здобувши відповідну освіту, пан Шумилович упродовж тривалого часу працював у приватній архітектурній фірмі, проектуючи житлові будинки, офісні установи та інші об’єкти. Успішна праця у приватній фірмі, а також набутий професійний досвід дали йому підстави претендувати на місце праці у державній фірмі, зокрема: US Coast Guard, Engineering Department, Govemor’s Island, in New York City, де він працював до пенсійного віку й загалом присвятив їй вісімнадцять років своєї трудової діяльності.

Варто зазначити, що пан Тарас був наділений не лише талантом будівничого, не менш вагому роль у його творчій біографії відігравало й образотворче мистецтво. Значна частина його творів присвячена сакральному мистецтву. На живописних полотнах та графічних роботах зображено зовнішній вигляд церков, побудованих українськими громадами у США. Ці твори мають важливу історико-архітектурну цінність, оскільки зберігають для майбутніх поколінь зображення та архітектурні особливості українських храмів, збудованих сотні років тому у різних штатах Америки. На даний час твори Тараса Шумиловича зберігаються у різних країнах Америки, Європи, у Канаді, Ватикані, Австралії та Україні.

Принагідно хочеться зазначити, що картини Т. Шумиловича зберігаються і в колекції Львівського історичного музею. У 2001 році пан Шумилович передав Музею п’ять живописних та графічних творів із зображенням українських храмів: Миколаївської церкви в Колодному (Україна), Української церкви в Гантері (США), Дзвіниці Української церкви в Гантері (США), Української церкви у Глен Слей (США), Української церкви в Керхонгстоні (союзівка, США). Окремі із названих творів експонуються на постійно діючій виставці «Сторінки історії української еміграції».

Образотворче мистецтво було не єдиним захопленням Т. Шумиловича. До його творчих зацікавлень належить також українська пісенна творчість. Свою любов до української пісні пан Тарас проніс упродовж 50-ти років як учасник славетного хору «Думка». Проте він не обмежувався лише хоровим співом. У вільний від роботи час чи у святкові дні він брав до рук гітару, і вже у родинному колі лилася українська пісня, сплітаючи в один вінок журливі, ліричні та жартівливі мелодії.

Любов до музики, як і до образотворчого мистецтва, передалася його дітям і онукам. Доньки Олена і Віра опанували мистецтво гри на бандурі й були учасницями багатьох концертів, організованих українськими громадами США. Онук Михайло Овчарук пише музичні твори й малює картини, як і його дідусь. Отож творче зерно Тараса Шумиловича знайшло благодатний ґрунт серед його нащадків.

Узагальнюючи, хочеться зазначити, що пан Тарас Шумилович, незважаючи на всі життєві труднощі, зумів здійснити найважливіше — реалізувати себе як творча особистість, посіяти й зберегти любов своїх рідних до себе й до інших членів родини, зберегти любов до Батьківщини, де він народився, і залишити своїм нащадкам обширний творчий і духовний спадок.

З нагоди столітнього ювілею Тараса Шумиловича працівники відділу історії української діаспори Львівського історичного музею приєднуються до всіх привітань шановного ювіляра і передають найщиріші побажання здоров’я, любові й пошани від дружини, дітей, онуків та їхніх нащадків. Детальніше познайомитися з життям родини Шумиловичів можна на сайті

Родина Шумиловичів,

родина Кравцівих,

працівники Львівського історичного музею:

Ірена Давид-Трач — завідувач відділу історії української діаспори,

Ольга Сторож — старший науковий співробітник відділу історії української діаспори,

Ярослав Бишкевич — старший науковий співробітник відділу історії української діаспори.