Ідіть з миром – в автозак

Пам’ятаєте диктаторські «закони 16 січня»? Тим, хто забув, нагадати про них зібралася нинішня Верховна Рада, де свого часу чекає законопроект, який опоненти ставлять в один ряд зі згаданими «драконівськими» законами. Кажуть: якщо його узаконять, мирні зібрання в Україні залишаться вільним правом громадян лише на папері. Кому можна користуватися цим гарантованим Конституцією правом, а кому — ні, визначатимуть у владних кабінетах. Якщо ж мирний протест «неугодних» не вдасться зупинити руками суду, це можна буде цілком законно зробити поліцейськими кийками. Про чотирнадцяту за рахунком спробу (від Кучми до Порошенка) провести в Україні закон про НЕсвободу мирних зібрань — у розмові з експертом правозахисної коаліції «Ні - поліцейській державі!» Михайлом Лебедем.

- Ініціатори цього законопроекту (під документом підписалося майже півтора десятка депутатів з різних фракцій і груп) запевняють, що він, навпаки, захистить право українців на свободу мирних зібрань. Які аргументи у його противників?

- Почнімо з того, чи Україні з її нинішньою політичною культурою взагалі потрібен спеціа­льний закон про свободу мирних зібрань. Сама його поява — це вже серйозна загроза. Якщо не зараз, то потім у законі обов’язково буде розділ щодо обов’язків протестувальників. І за будь-якої політичної кризи цей список розширюватимуть, прописуючи у ньому усе безглуздіші і репресивніші вимоги. Для цього достатньо буде 226 голосів. Навіщо ухвалювати спецзакон, якщо можна внести точкові зміни до вже існуючого законодавства — про поліцію, Нацгвардію, суди? Оскільки це закон, скажімо, про Національну поліцію, то мільйон обов’язків протестувальників туди не впхаєш.

Які головні небезпеки закладені у законопроекті №3587? Там фактично прописана процедура, після якої можливий розгін мирного зібрання (всіх — і правих, і винуватих). Нацполіція, Нацгвардія, інші правоохоронні органи на власний розсуд зможуть визначати, чи втратило зібрання мирний характер. За нинішнім законодавством, обмежувати право збиратися може тільки суд. У поліції, Нац­гвардії - інші функції: вони можуть «перемістити» зібрання, якщо потрібно, стати між протестувальниками. Якщо хтось чинить правопорушення, затримувати. Але розганяти всіх підряд — такого у законодавстві немає.

Повідомляти органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування про зібрання потрібно буде не пізніше, ніж за 48 годин. У законопроекті передбачена можливість спонтанних зібрань. Критеріїв два - невідкладність і неможливість повідомити за 48 годин. Але прописали усе так, що доводити спонтанність зібрання доведеться поліції, яка на місці вирішуватиме, спонтанне зібрання чи ні. Особливо важко буде щось довести, якщо була судова заборона, а люди все одно вийшли на акцію. Заборонене таке зібрання чи все ж спонтанне, вирішуватиме поліція. А оскільки вона у нас часто виконує політичні накази, можна здогадатися, у що це виллється.

- 48 годин достатньо, щоб знайти підстави для заборони будь-якого, навіть наймирнішого зібрання...

- Причому у разі ухвалення законопроекту №3587 суд зможе заборонити акцію у будь-який момент до її закінчення. Судові заборони вже багато років (з часів «України без Кучми», а то й раніше) використовують як індульгенцію для поліції. Є заборона суду — можна діяти. Влада використовує цей прийом під час політичних криз, для боротьби з опонентами у виборчих кампаніях. Ті, хто за спецзакон і за прописані у ньому норми, скромно мовчать, що телефонне право у нас нікуди не поділося. Можна по-різному ставитися, наприклад, до «Маршу рівності», який мав відбутися у Львові. Але судова заборона на нього була лише тому, що мер Садовий так захотів. Суд міг не забороняти зібрання: можна було силами поліції просто розвести супротивників і прихильників ЛГБТ-заходів. Якщо є політична воля, поліція працює прекрасно. Навіть коли йдеться про такі політично небезпечні акції, як недавня Хресна хода Московського патріархату.

- Так виглядає, що у разі ухвалення законопроекту №3587, крім судових заборон, з’явиться й інша можливість для зловживань. Ніщо не заважатиме розігнати неугодний протест, скориставшись послугами штатних провокаторів, які подбають, аби у поліції з’явилися підстави оголосити про втрату мирного характеру акції. Чи все ж є запобіжники проти цього?

- Тут навіть провокатори не потрібні — їх можна просто вигадати. А потім цю вигадку доводитимуть у судах підставні свідки. Казатимуть: «Так, ми бачили, що хтось бився». Таке у судовій практиці буває, коли свідками виступає або безпосередньо поліція, або люди, які працюють на неї у ролі «штатних» свідків. Скажуть, що на акції - провокатори, у мегафон чи навіть без нього оголосять, скільки хвилин дається на те, щоб розійтися. Хтось почує, хтось — ні, хтось не захоче йти. А далі — відповідальність за невиконання законного наказу поліцейських. Тих, хто не послухається чи не почув, можна затримувати. Думаю, і силою розганятимуть, а потім розповідатимуть, що був спротив, тому, мовляв, довелося діяти саме так.

- Якщо вже наполягають на спецзаконі, то чи не логічно було б прописати дії поліції і Нацгвардії більш чітко і детально? А то після пункту про попередження розійтися три крапки напрошуються, і запитання, яка подальша поведінка правоохоронців законна, а яка — ні.

- В азербайджанському законі про мирні зібрання, у розділі про дії поліції, чесно прописали пункт про силовий розгін. У нас, мабуть, побоялися. Але ж ситуацію це не змінює.

Якщо говорити про відповідальність за непокору чи опір працівникові правоохоронного органу, це 185 стаття Кодексу про адміністративні правопорушення (передбачає покарання — від штрафу до 15 діб адмінарешту. - «ВЗ») і 342 стаття Кримінального кодексу (від штрафу до позбавлення волі на строк до двох років. - «ВЗ»).

- У Кримінальному кодексі є стаття і за перешкоджання організації чи проведенню зборів, мітингів. Але чи багатьох посадовців і виконавців у погонах притягнули до відповідальності за таку діяльність?

- Справи, пов’язані з подіями часів Євромайдану, чи не єдині. Але тут є дві проблеми. По-перше, самі громадяни не часто звертаються з вимогою про порушення таких справ. А по-друге, правоохоронні органи не дуже люблять відкривати кримінальні справи на своїх же. Свіжий приклад: на судове засідання у резонансній справі про вбивство міліціонерів у Киє­ві (підозрювані - Андрій Романюк, Євген Кошелюк та Віта Завірюха. - «ВЗ») навіть адвокатів і журналістів не пустили. Хоча рішення про те, що засідання закрите, не було. На вимогу депутатів відкрити кримінальну справу щодо правоохоронців, які не давали людям пройти у приміщення суду, прокуратура відповіла: не бачимо складу злочину.

- Ваш колега, колишній юрист Нацполіції Михайло Каменєв, звернув увагу на те, що непоміченим залишається і таке грубе порушення закону, як відсутність у поліцейських нагрудних жетонів. Цитую: «Коли будете на будь-якому мирному зібранні, особливо біля Верховної Ради, подивіться на наявність жетонів у поліції. У патрульної вони є. В усіх інших поліцейських, які мали б забезпечувати громадський порядок під час мирних зібрань, немає. Згадайте розгін студентів 30 листопада 2013 року: силовики у масках або із затонованими забралами шоломів — люди без жодної ідентифікації. Тоді навіть генпрокурор Пшонка сказав: не можемо притягнути їх до відповідальності, бо не можемо ідентифікувати. Норма про нагрудні жетони, яка з’явилася у тому числі внаслідок згаданого розгону, як захист свободи мирних зібрань, на мирних зібраннях не виконується». Не виконує­ться, бо жетонів на всіх ще немає, чи це робиться свідомо, з умислом?

- Думаю, причин кілька. Як це не смішно, але доводилося чути від представників деяких органів, що жетони новій поліції не поспішали видавати, бо думали, що людина не пройде переатестацію і піде з цим жетоном заробляти гроші, не будучи поліцейським. Переатестація закінчилася. Побачимо, чи видадуть нарешті жетони усім. Але ця проблема стосується і Нац­гвардії, та про це чомусь мало хто говорить. Ні жетонів, ні навіть нашивок з індивідуальними номерами - зелена маса. Коли нарешті й у нацгвардійців буде хоч щось для ідентифікації? Якщо щось станеться, хтось дозволить собі зайвого і почне бити людей, знову постане питання, а хто це був. Як будуть розслідувати? З цим треба щось робити.

- Чи виправдані підозри про те, законопроект №3587 (зареєстрований ще у грудні минулого року) вийняли з парламентських загашників саме зараз, бо влада вирішила перестрахуватися на випадок прогнозованих на осінь-зиму соціальних бунтів?

- За ідею про спецзакон виступають різні люди з різними поглядами. З одного боку, це люди, які хочуть бути вічно при владі, і їм потрібні контрольовані протести. Ці ініціатори прекрасно розуміють усі ризики такого законопроекту. З іншого боку, є теоретики, які не вилазили зі своїх «Мерседесів», навіть коли «стояли на Майдані». Також є люди, які кажуть, що вони за порядок проти хаосу (але розуміння порядку може бути різним). А ще серед лобістів законопроекту №3587 є організація, яка отримала грант під законотворчу діяльність і тепер намагається обдурити донора, демонструючи, як активно працює.

Законопроект збиралися проголосувати у першому читанні ще навесні. Але ми встигли подати альтернативний — лише для того, щоб була дискусія (не для голосування, бо ми проти будь-якого спецзакону про мирні зібрання). Після чого наші опоненти вирішили: а давайте до Венеціанської комісії звернемося. Венеціанська комісія у нашому політикумі сприймається як церква, куди приходять освятити продукти. І що б там в Європі не сказали, потім кожен це на свій лад розповідає. Аби цього не сталося, ми встигли оприлюднити висновки Венеціанської комісії, як тільки вони надійшли (критичні зауваження були до обох законопроектів. - «ВЗ»).

- Серед аргументів за спецзакон часто можна почути таке: Україна - у стані війни, можливі провокації, заворушення (Кремль зацікавлений у розхитуванні ситуації зсередини), тому такий закон, як ніколи, на часі. Чи це той випадок, коли мета виправдовує засоби?

- Я знаю, що таке теракти у Харкові, бачив сепаратистські мітинги, спробу створити «Харківську народну республіку». Крим, Донецьк, Луганськ, Харків - головна проблема була у тому, що частина міліції, СБУ у цих містах теж хотіла російських танків. І казати, що якийсь спецзакон у цій ситуації допоміг би уникнути всього того, що сталося, безглуздо. Потрібна конкретна розмова — як запобігти терактам, що робити зі сепаратистськими мітингами? В якийсь момент у Харкові, завдяки центральній владі, почалися точкові арешти лідерів сепаратистів. Це прекрасно спрацювало. Якби це почалося раніше, можливо, було б ще краще.

Коли кажуть, що спецзакон про мирні зібрання — проти сепаратистів і терористів, це несерйозно. Ви бачили десь мирне зібрання терористів? Це як: в одній руці — бомба, в іншій — транспарант? Один із лобістів законопроекту договорився до того, що спецзакон потрібен, аби не було мирних зібрань педофілів. Може, ще закон проти іншопланетян вигадаємо, щоб вони під виглядом мирного зібрання раптом Землю не захопили?

- Практика підказує, що коли під законопроектом підписуються представники різних фракцій, то це сигнал, що у Верховній Раді збирають «ширку» для результативного голосування...

- Ініціатори, очевидно, сподіваються, що ті, кого вони вписали у співавтори, бігатимуть по своїх фракціях і переконуватимуть колег голосувати. Хоча деякі з підписантів вже зрозуміли, що підписали щось не те (хтось не розбирається у питанні, а хтось навіть не читає те, під чим підписується). Побачимо, хто які висновки зробить.