Фраєрів з міграційної служби жадібність згубила...

На перший погляд ця історія видається банальною і нецікавою. На хабарі у дві тисячі доларів затримали працівника міграційної служби. Здирник вимагав гроші в іноземця за невжиття заходів щодо депортації та продовження його незаконного перебування в країні. На це сухе повідомлення прес-центру СБУ більшість журналістів навіть не зверне уваги. Подумаєш, сенсація, дві тисячі доларів хабара.

Смішна цифра. Це вам не заступник губернатора Миколаївської області, якого пов’язали на хабарі у сто тисяч доларів. І не скандальний суддя Чаус, який взяв 150 тисяч “зелених” за сприяння у перемозі в тендері. Тут скромний молодий працівник міграційної служби, який, здавалось би, багато не хотів, якісь дві тисячі. Але ця історія дуже красномовна, вона демонструє, які “порядки” панують у наших силових відомствах і які негідники там працюють.

У Львові протягом останніх двох років жив грузин, назвемо його Давид (ім’я зі зрозумілих причин змінено). Свого часу він працював у міністерстві державної безпеки Грузії, коли президентом був Михайло Саакашвілі. Воював в Осетії, був поранений. Коли ж влада у Грузії змінилася, то щоб не потрапити під репресії, переїхав в Україну, а потім перебрався до Львова, бо мав тут друзів у грузинській діаспорі.

Відкрив невеличке кафе. Оскільки Львів йому дуже сподобався, вирішив остаточно тут осісти. Іноземці, згідно із законом, можуть перебувати на території України не більше, ніж 180 днів протягом року. Щоб жити довше, треба оформити посвідку на постійне проживання, дозвіл на працю. Відтак подав документи у міграційну службу на оформлення посвідки. Звичайна процедура, коштує копійки: сама послуга — 52,49 грн., держмито — 85 грн.,вартість бланка — 30 грн. Здавалося б, які проблеми. Для працівників міграційної служби — суто технічна робота.

Давид думав, що все оформить швидко, як це робиться в Грузії. Але зіткнувся з українськими реаліями. Керівник одного з управлінь міграційної служби з колоритним українським прізвищем на букву С. пообіцяв грузину залагодити усі питання. А поки, мовляв, залагоджує, щоб у Давида не виникали проблеми з законом, мусить платити йому щомісяця 500 доларів. І Давид платив. Звичайно, С. не поспішав виконувати обіцянку, тобто оформляти посвідку. А куди поспішати, якщо кожного місяця така собі надбавка до скромної зарплати. Чиновник розумів, що Давид від нього тепер залежний, тому нахабнів, вимагав від грузина, окрім щомісячного платежу, інших послуг. Доходило до того, що його дружина приїжджала до Давида в кафе, віддавала йому ключі від свого автомобіля, і він за свої гроші заправляв його чи їхав на мийку. А вона тим часом обідала. За його, звісно, рахунок.

По суті, Давид став заручником С. Без належного документа грузина у будь-який момент могли депортувати, а тут бізнес, сім’я, маленька дитина. До речі, його цивільна дружина — громадянка Італії. Вона так само, як і він, потребувала посвідки на проживання. І так само видачу їй документа працівники міграційної служби блокували, тобто годували обіцянками.

Для свого кафе Давид придбав пекарню за сто тисяч євро. Оскільки за розмірами вона величенька (ціла лінія, що за сім хвилин виробляє 147 буханців хліба), то поки готував під неї місце, її десь треба було тримати. С. “люб’язно” запропонував залишити пекарню у нього на тимчасове зберігання. Давид погодився. Коли вкотре зателефонував С. і запитав, коли ж отримає омріяний документ, чиновник раптом втішив, щоб приходив завтра. Щасливий грузин у призначений час прийшов до управління міграційної служби, а там його “з розпростертими обіймами” зустріли працівники поліції. Забрали паспорт, поставили туди “чорну мітку”, тобто примусове видворення з України, і наказали, щоб через 24 години духу його в Україні не було.

Чоловік зрозумів, що його жорстоко “кинули”, що він втратив усе. Безвихідь. Точніше, вихід єдиний — покарати негідника. Давид пішов в СБУ і все як на духу розповів. Тоді офіційно покинув територію України, а потім офіційно за новим паспортом знову в’їхав. У Грузії зробити новий паспорт — не проблема (головне, мати біометричний паспорт). Можна навіть через скайп. Займає це дві години, а якщо ти в іншій країні, тобі його надішлють через три дні. Вартість процедури — у межах 60 доларів.

Отже, Давид отримав новий паспорт і, ніби нічого й не було, прийшов у міграційну службу з проханням зробити йому врешті-решт посвідку на проживання.

Три місяці готувалася спецоперація із затримання хабарника, тривали оперативні заходи. Та за цей час С. перевели на іншу роботу. Він очолив відділ державної міграційної служби в одному з районів області. А вигідного “клієнта”, який “нікуди не дінеться з підводного човна”, передав своїм спільникам — працівникові з прізвищем на букву К., який зайняв його кабінет, та його підлеглому Н.

Вони пообіцяли Давиду, що спочатку зроблять документ для його дружини, громадянки Євросоюзу, а вже після цього йому. За умови, що він їм прижене джип. До речі, посвідка на постійне проживання для дружини Давида вже була готова, але К. свідомо її не віддавав, тримав, як кажуть, під сукном, аби якомога довше “доїти” клієнта. Коли Давид запитав міграційних чиновників, чи за ці дві тисячі доларів вони віддадуть посвідку для дружини, ті в останній момент ухильно відповіли, що ці гроші за “дахування”, а там, мовляв, буде видно.

Настав час розплати. Зустріч і передача “неправомірної винагороди” мала відбутися у кафе біля Краківськогоу базару. Але, мабуть, хлопці з міграційної служби щось відчули. Як потім з’ясувалося, вони з першого знайомства не дуже довіряли грузину. Можливо, їх насторожило те, як йому все-таки вдалося повернутися в Україну, а може, щось у його поведінці не сподобалося. Тому, для підстраховки, задіяли деяких правоохоронців — як нинішніх, так і колишніх, аби ті стежили за Давидом, його помешканням, слухали його телефони. Крім того, попросили поспостерігати, чи часом СБУ не “пасе” їх самих. Та СБУ спрацювала чисто. Тепер, до речі, буде проводитися внутрішнє розслідування у міграційній службі, на яких підставах здійснювалося незаконне стеження та прослуховування іноземця. І чи не були ці “менти” у долі з корупціонерами з міграційної служби?

Та повернімося до головного — передачі хабара. Оскільки повної довіри до грузина не мали і, вочевидь, боялися підстави, то в останній момент Н., який і мав прийти по хабар, сказав Давиду, аби той передав гроші через посередника. Це не входило у плани розробників спецоперації. Важливо було взяти на хабарі саме працівника міграційної служби. Тому грузин категорично відмовився мати справу з посередником. Сказав: або з рук в руки, або грошей не побачать. Коли Давид поклав на стіл перед Н. згорток доларів, той знову сказав, що гроші візьме його знайомий, який сидів за сусіднім столиком. Давид заперечив, мовляв, хочеш — бери, а ні, то ні... Н. заметушився: і хочеться, і колеться. Все ж вирішив не ризикувати — встав і вийшов з кафе. Здавалось, операція, що готувалася три місяці, провалилася. Але... Як кажуть, жадність фраєра згубила. Мабуть, гроші, які самі пливли в руки, не давали спокою, і Н. за кілька хвилин повернувся. “Добре, давай гроші”, — і взяв мічені купюри. Ще грізно попередив Давида, мовляв, якщо мене підведеш, тобі хана, та вийшов з кафе. Його одразу вирішили не затримувати, оскільки хотіли, аби відніс хабар своєму шефу К. І вже “грубшу рибу” пов’язати з міченими купюрами. Але К., який весь час був з Н. на телефонному зв’язку, наказав підлеглому грошей у його кабінет не нести (щось відчував?), а поміняти у найближчому канторі. Спецслужбам нічого не залишалося, як “брати” Н. з міченими купюрами, поки не встиг їх “скинути”. Тому сама операція із затримання відбувалася на Краківському ринку, на очах ошелешених продавців...

Наразі у справі проходить лише Н. Прокуратура йому повідомила про підозру за ст. 368 ККУ, частина 3 (одержання неправомірної винагороди). Минулого понеділка відбувся суд, який відпустив Н. під заставу 87 тисяч гривень. Але у справі фігурують й інші працівники міграційної служби. Ті, хто затримував зловмисника на хабарі, кажуть, що за цією службою давно тягнеться недобрий запашок. Кажуть, там ціле кубло корупціонерів. Очевидно, Давид був не єдиною їхньою “дійною коровою”. Працівники міграційної служби самі йому “під каву” зі сміхом розповідали, як вони “пресують” азербайджанців, що торгують фруктами на “Шуварі”. Коли випили трохи доброго грузинського вина, показували Давиду відео з власних дорогих телефонів: якось прийшли о сьомій ранку до однієї азербайджанської родини і почали їх лякати, мовляв, одягайтесь, збирайтеся, ми вас депортуємо, точніше, спочатку вивеземо у тимчасовий табір для нелегалів, що на Волині. Перелякані люди, яких підняли з ліжка, почали гарячково одягатися, а покидьки з міграційної служби увесь цей переполох знімали на відео. У відповідь на прохання глави сімейства не знімати на відео, як одягається його жінка, ті лише сміялися. Вже мовчу про те, що ці горе-чиновники міграційної служби розмовляють мовою, притаманною більше гопникам і бандитам: через кожне слово — мат... Тож не дивно, що коли на людей здійснюється такий моральний тиск, вони готові заплатити будь-які гроші, аби лишень їх не принижували, лишили у спокої...

До речі, грузин усі два роки записував свої розмови з С. та фільмував. Тож, вочевидь, і цей діяч піде у справі. Як і К., який зараз втік на лікарняний.

Кажуть, до справи підключилися впливові особи з Києва, телефонували навіть деякі народні депутати. За конфіденційною інформацією, батько Н. — відомий юрист, колишній декан одного з львівських вузів, професор, викладач. А найближчий родич — суддя одного з судів у Львові. Чим, до речі, можна пояснити і не дуже велику суму застави...

Тож не виключено, що справу спробують розвалити. Але ті, хто нею займався, хто розробляв цю спецоперацію, мають шокуючі факти та аудіо- й відеоматеріали. Кажуть, якщо зловмисників спробують “відмазувати”, вони мовчати не будуть.