Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Це місце, де зійшлася уся історія євреїв Львова...»

Презентували проект «Простір Синагог».

Минулими вихідними у Львові відкрили меморіальний проект “Простір Синагог”. Громадськості представили результати першого етапу проекту — законсервовані залишки синагоги “Золота Роза”, фундамент єврейського Будинку навчання Бейт Гамідраш та меморіальну інсталяцію “Увіковічнення». Це перший в Україні випадок, коли вшанування місць єврейської історії ініціювали та реалізували не громадські організації чи фонди, а міська адміністрація у співпраці з партнерами. Вісім років тому Львівська міська рада оголосила міжнародний архітектурний конкурс зі вшанування місць єврейської історії у Львові. У конкурсі на створення меморіального простору в єврейському кварталі переміг берлінський архітектор Франц Решке.

Важливою складовою у “Просторі Синагог” стала ідея Софі Янке, колеги Франца Решке. Вона розробила інсталяцію, що складається з цитат єврейської громади Львова різних періодів: до війни, під час Голокосту та повоєнного періоду. Спільно з науковцями, які досліджують єврейську історію Галичини, пані Янке знайшла цитати з різних спогадів, книжок, інтерв’ю людей, які були пов’язані з єврейським кварталом.

В урочистій церемонії відкриття Простору взяли участь міський голова Львова Андрій Садовий, Надзвичайний та Повноважний посол Німеччини Ернст Райхель, Почесний консул Ізраїлю у Західному регіоні Олег Вишняков, представники партнерських організацій та дослідницьких середовищ, а також люди, які пережили Голокост, та їхні нащадки. “Цей комплекс — можливість не тільки більше довідатися про історію Львова, а доторкнутися до частки єврейської душі. На жаль, за радянських часів багато людей забули свою історію, але зараз повертаються до неї. Багато нащадків галицьких євреїв приїжджають сюди, щоб зануритись у цю дивовижну атмосферу і відчути єдність. На жаль, у єврейського народу було багато трагічних і сумних сторінок: Голокост, гетто, концтабори, знущання радянської влади. У 1939 році у Львові жило близько 150 тисяч євреїв, у липні 1944 р. залишилося близько 3 тисяч» , - зазначив у своєму виступі Почесний консул Держави Ізраїль у Західному регіоні Олег Вишняков.

У 1909 році історик Маєр Балабан запрошував сучасників відвідати місце, де “зійшлася уся історія євреїв цього міста”. Йшлося про серце історичного єврейського кварталу, де розташовувалися Велика міська синагога, синагога “Золота Роза” (Турей Загав) та Бейт Гамідраш (Будинок навчання). Знищена в часі Голокосту, за останні 70 років ця дільниця перетворилася на занедбане місце і символ зневаженої історії. Проект «Простір Синагог» є наслідком дискусій, досліджень, розробки проектів, які тривали більше семи років.

Думка з приводу

Юрко НАЗАРУК, ресторатор, співвласник Холдингу емоцій «!FEST»

Вісім років тому, коли я показував партнерам приміщення, де зараз розташована кнайпа «Під Золотою Розою», на мене дивились, як на людину несповна розуму. Порожня площа, жодних людей, поруч за парканом смітник, за яким залишки фундаментів синагоги «Золота Роза». Приміщення, яке ми мали брати в оренду, було фактично без вікон і дверей - зі сміттям та порожніми шприцами. Але я відчував ту енергію, яка колись так вирувала на цій території. І ми ризикнули. Інвестували в ремонт, терасу та відкрили ресторан. Ми свідомо робили проект, присвячений тому історичному кварталу міста, - тобто життю галицьких євреїв - феномену львівського мультикультурного простору, який закінчився з Другою світовою війною.

Коли ми зібрали купу інформації про той світ і спробували розповісти історію галицьких євреїв через стіни, меню та об’єкти кнайпи, ми виявились єдиним легкодоступним публічним простором, котрий почав розповідати цю уже напівзабуту історію «Золотої Рози». Розуміючи, що мусимо привернути увагу звичних туристів та львів’ян, ми пішли на доволі попсовий хід і зробили єдиний в Європі ресторан, де нема цін, а після закінчення вечері треба домовлятись про вартість. Виникла думка - привернути увагу до культури, до досить ортодоксальної культури, у легкій формі - нічого страшного не станеться, якщо спробувати відчути себе євреєм навіть у той спосіб, щоб приміряти шапку з пейсами і поторгуватись за обід.

Історія кнайпи почалась досить контраверсійно, бо ж, як звично, відразу почались дискусії, наскільки далеко ми мали право у тому зайти. Але допоки суперечки тривали, ми щодня приводили сотні гостей та львів’ян, розповідали історію «Золотої Рози», родини Нахмановичів, показували експонати юдаїстики з Етнографічного музею, зібрали величезну колекцію клезмерської музики; одне слово, робили все, щоб хоч якось створити атмосферу живого простору, який існував колись у Львові.

Перед тим як відкрити заклад, ми запросили частину львівських інтелектуалів та представників єврейської громади і сказали просто: «Ми не маємо єврейського походження. Якщо ми щось зробили не так — скажіть, і ми змінимо, без дискусій і громадських обговорень». І отримали у відповідь купу позитивних відгуків - за добрий приклад взаємоповаги. Вже після того ми відчинили двері для відвідувачів...

У нас уже забрали більшу частину майданчика, який насправді хоч якось давав закладу заробити в сезон. Тепер кажуть, що й попереду ми маємо його скоротити. Та й взагалі, ми нібито маємо бути вдячні, що нас ще не закрили, і лякають розмовами з інтелектуальними середовищами. Нібито цей простір та площа тепер не для комерції, і майданчиків там взагалі не повинно бути, і то лише питання часу, щоб нас звідти вижити. Хоча, коли починався проект, всі чиновники говорили інакше, - та нам не звикати.

Знаєте, а от я так не думаю. Бо що має бути на тій площі — все-таки вирішувати всім разом, і нам у тому числі. Повірте, що створити бізнес так, щоб він працював, купу років платив податки і зарплати, - не легше, ніж просити гроші у фондів та проводити громадські слухання. І часом це відповідальніше.

(Друкується зі скороченнями).

Фото автора