Передплата 2024 «Добра кухня»

«Обміняю партію на трикімнатну квартиру у Києві»

А журналісту «ВЗ» запропонували купити новенький партпроект за 30 тисяч доларів.

Хочете гарантовано перемогти знавців у «Що? Де? Коли?»? Надішліть їм телеглядацьке запитання про те, скільки в Україні зареєстрованих політичних партій. Навіть якщо гравці і вгадають, з правильною відповіддю можуть пролетіти, бо, поки думатимуть, партійний реєстр може поповнитися черговим порядковим номером, і навіть не одним. Партії в Україні такими кролячими темпами плодяться, що рахунок давно за три сотні перевалив. А якщо точніше, їх вже - 349! Скажете, «манічка»? Та ні — бізнес. Поки розкручені політсили торгують місцями у списках, підприємливі власники диванних проектів виставляють на продаж свій товар — від квот у виборчих комісіях до реєстраційних документів. Партіями торгують, як на ринку, і навіть в оренду здають. Оголошення від продавців можна не лише на закритих форумах знайти, а й на популярних сайтах. Найсвіжіша пропозиція, яку вдалося знайти на OLX, - партія 2016 року «випуску» з «кришталево чистою історією» і представництвами у регіонах.

30 тисяч доларів — і «кришталево чиста» партія ваша

Знайшовши оголошення на згаданому сайті, «вмикаю» помічницю бізнесмена, якому до повного щастя лише власної партії бракує. Часу займатися створенням партдітища «з нуля» у шефа немає, зате гроші є. Тож шукає готову партію, «під ключ». Для більшої правдоподібності розпитую у столичного продавця, який представився Андрієм, у скількох регіонах «продажна» партія має зареєстровані осередки. Роблю акцент на Західній Україні: шефа, мовляв, цікавить наявність представництв на Львівщині, Тернопільщині, Прикарпатті. І про ціну, звісно ж, спитати не забула. Мій співрозмовник виявився небагатослівним. «Орієнтовна ціна, - каже, - 30 тисяч доларів. Партія має 14 зареєстрованих осередків. Можлива юридична допомога при перереєстрації. Якщо вас зацікавить, решту деталей обговоримо при зустрічі». Відповідаю, що пораджуся з шефом, і, якщо його влаштовує ціна, нагадаю про себе.

На форумах можна знайти оголошення не лише про продаж партій (є пропозиції і для охочих купити окремо котрийсь з регіональних осередків), а й про обмін на «квадратні метри» чи авто. «Обміняю свою політичну партію на «Мерседес» G-Class, позашляховик (вартість нового автомобіля — від трьох мільйонів гривень. - «ВЗ»), - читаю в оголошенні, датованому травнем цього року. А як вам такий бартер: «Обміняємо політичну партію на трикімнатну квартиру у Києві»?

Юридичні компанії пропонують партії пачками — від трьох і більше. Обіцяють посприяти у пришвидшеній реєстрації місцевих осередків (звісно ж, за окрему плату). Або ж допомогти з підписами, необхідними для реєстрації партії. Автографів потрібно щонайменше 10 тисяч. Причому зібрати їх треба мінімум у двох третинах областей. Та ще й не менш ніж у двох третинах районів. Якщо надумаєте збирати підписи по-чесному, без витрат все одно не обійдеться. На закритому форумі знайшла коментар з розцінками, що почім. «Аби зібрати 11 тисяч підписів (із запасом - на випадок, якщо у Мін’юсті частину автографів забракують. - «ВЗ»), потрібно 220 тисяч гривень роздати людям: по 20 гривень кожному, хто поставить свій підпис. Просто так ніхто підписуватися і давати свої паспортні дані не буде. Плюс — заплатити тим, хто збиратиме підписи. А це ще — близько 200 тисяч». Додайте суму держмита, яке доведеться сплатити за реєстрацію (140 мінімальних зарплат — 203 тисячі гривень). Виходить, що уся процедура «по-чесному» обійдеться у понад 600 тисяч гривень, або близько 25 тисяч доларів. Але і це ще не гарантує, що вашу партію 100-відсотково зареєструють. Зачіпок для того, щоб повернути документи, предостатньо: від «кома не там» до «установчі папери не в порядку». Ходити по цьому колу можна не один місяць.

30 тисяч доларів за готову партію — і ходити не доведеться. «Старожили», які не один рік займаються «клепанням» партій на продаж, не приховують, що для них процедура реєстрації спрощена — через налагоджений блат з чиновниками-реєстраторами (залежно від зв’язків, реєстраційні витрати для особливих клієнтів обходяться у 10-15 тисяч доларів). Не проблема навіть, якщо паспортна інформація «підписантів» за створення партії здерта з баз даних (попри закон про захист персональних даних, базами і далі торгують), а підписи - «ліві». Продавцеві партії це боком не вилізе. А ось покупцю може таки «аукнутися»: якщо упродовж трьох років з часу реєстрації партії виявлять недостовірні дані у поданих документах, реєстраційне свідоцтво можуть анулювати.

Оголошення про продаж партії на популярному сайті OLX.
Оголошення про продаж партії на популярному сайті OLX.

Чим ціни вищі, тим вибори ближчі

Ціни на партії коливаються з прив’язкою не лише до кількості регіональних осередків (чим більше, тим дорожче), а й до дати реєстрації. «Товар» дво- чи трирічної давності можна купити дешевше за свіжий, 2016 року випуску - лише через те, що реєстраційний збір тоді був у рази нижчим.

Та найбільше на цифри у прайсах впливають зміни у виборчому законодавстві і самі вибори. Так, після ухвалення закону про місцеві вибори, в якому прописали, що кандидатами по мажоритарних округах можуть бути лише висуванці від партій, мінімальні ціни на парттовар одразу удвічі зросли, стартуючи з 50 тисяч доларів.

Перед достроковими парламентськими перегонами 2014-го готову партію можна було купити щонайменше за 80 тисяч доларів. А вже наступного року ціни поповзли донизу (правда, лише у «зелених»). За партію без регіональних осередків просили від 17 тисяч доларів, з представництвами у більшості областей — 50 тисяч. Ще б пак: за рік партійних структур в Украї­ні стільки розплодилося, що на ринку, вочевидь, тіснувато стало. Лише уявіть собі: 2015-го Мін’юст зареєстрував 79 нових партій! Це — абсолютний рекорд. Для порівняння: за 10 попередніх років в Україні було зареєстровано 144 партії. «Ми отримали абсурдну ситуацію, коли кожні чотири дні, включно із вихідними, в Україні реєструвалася нова політична сила. Це підриває довіру суспільства до політичних партій і до представницьких органів влади», — прокоментував торішній антирекорд гендиректор Комітету виборців Олексій Кошель.

За півроку 2016-го реєстр потовстішав ще на 40 назв. В Україні навіть Циганська партія з’явилася. А ще — Грузинська, Студентська, Одеська, Партія однодумців, Партія порядних громадян... Є серед «новачків» такі, які зареєстровані в один день, на людей з однаковим прізвищем і під однаковою адресою. Одну прописку на двох мають «Альтернативний рух», зареєстрований 22.01.2016 року на Бабій Карину-Марію Валеріївну, і «Союз українських демократів», записаний того ж числа на Бабій Олену Миколаївну. Юридичні компанії з досвідом примудряються і по десять партій на «своїх» людей реєструвати. Ну не для «засолу» ж — звісно, на продаж.

Тим паче — на горизонті дострокові парламентські вибори маячать. Найспритніші продавці ще навесні потенційних покупців підганяли. Ось одне з таких оголошень: «Нові ціни на політичні партії у зв’язку з відставкою уряду і майбутніми позачерговими виборами».

Квоти у виборчкомах — оптом і вроздріб

Якщо під вибори продати парттовар не вдасться, на ньому все одно можна заробити. Виставляти на продаж місця у списку маловідомої партії з нульовим рейтингом — безглуздо: ніхто не купить. Зате можна торгувати квотами у виборчих комісіях. Тут головне, аби побільше місць у виборчкомах урвати пощастило.

3,5% — стільки українців, як засвідчує соціологія (останнє опитування на цю тему було проведене фондом «Демініціативи» і Центром Разумкова наприкінці минулого року), є членами політичних партій. Показовим є і рівень довіри до партійних структур. Понад 79 відсотків громадян заявили, що не довіряють партіям.

Процедура проста: партія (навіть нікому невідома) заявляється на вибори, що автоматично робить її учасницею жеребкування, за результатами якого визначають, кому скільки мандатів дістанеться у виборчих комісіях. Навіть не висунувши жодного кандидата, можна отримати місця у виборчкомах. Найсвіжіший приклад — недавні проміжні вибори у семи вакантних округах. Участь у перегонах взяли 26 партій. Половина з них не мала жодного свого висуванця. Але це не завадило, наприклад, «безкандидатній» Партії зелених отримати два місця в окружкомах, «Єдиній країні» - аж сім, Ліберальній партії — шість, «Новій політиці» - п’ять. Тоді, як, скажімо, «УКРОПу», який висунув своїх кандидатів по шести округах, за результатами жеребкування, не дісталося жодного портфеля в ОВК.

Бракує своїх представників у комісіях? Можна докупити їх у тих, хто їх має, але кому вони не потрібні. Ціни звучать різні, залежно від курсу долара, ситуації (наскільки потенційному покупцю впирається у те, щоб посадити у виборчком якомога більше своїх людей) і величини портфеля. За рядового члена комісії можна вторгувати до п’яти тисяч доларів, за секретаря — 10 тисяч, за голову — 15. Якщо скуповувати оптом, можна зекономити. Домовляєтеся, платите - і склад комісії змінюється на вашу користь. А продавець, крім фінансової, ще й іншу вигоду отримує — галочку про участь у виборах (якщо упродовж десяти років партія не фігурує у виборчому процесі, їй загрожує анулювання реєстрації).

Ще один вид партбізнесу — продаж маловідомої партії під розкрутку амбітного політичного проекту. Сьогодні вже мало хто пам’ятає, з чого починався «Фронт змін». Була собі непримітна Народна трудова партія, зареєстрована ще 2007 року. Через два роки її перейменували у «Демократичний фронт», а згодом — у «Фронт змін». Тоді ж в «екс-трударів» і новий лідер «намалювався» - молоде дарування Арсеній Яценюк.

Не гребують партійним «секонд-хендом» і місцеві «князьки». Захотілося скандальному одеському меру Геннадію Труханову під місцеві вибори своєю партією обзавестися — без проблем. Прибрали до рук «Сільську Україну», яка колись Комуністичною партією трудящих була, прибарахлили новою назвою («Довіряй ділам») - і готово. Карикатура зі сайту caricatura.ru

Схожі новини