Майданно-олігархічний генпрокурор Луценко

Історія української влади має властивість повторюватися у найнеймовірніших викрутасах. У лютому 2012-го політика Юрія Луценка за “наводкою” Генпрокуратури Печерський райсуд Києва засудив до чотирьох років позбавлення волі “з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, на строк до трьох років”. На додачу позбавив його 1-го рангу державного службовця. А в середині травня 2016 року той же Юрій Луценко посів крісло генерального прокурора України, став однією з найвищих посадових осіб держави. Ну, чим не сюжет для детективно-фантастичного чтива, яке так любить Юрій Віталійович?!

Важливий крок до нового кар’єрного злету «помаранчевого термінатора» зробила у четвер, 12 травня, Верховна Рада. 258 голосами «за» парламент (під крики «Ганьба!») ухвалив закон №4645, який у вітчизняному політикумі іронічно охрестили «законом під Луценка». За словами авторів цього документа, закон покликаний кардинально реформувати прогнилу прокурорську систему, яку вважають гальмом у боротьбі з корупцією. А на думку опонентів, згаданий закон не має нічого спільного з правом — бо написаний під конкретну особу, ухвалений з грубими порушеннями, у ньому більше політики, ніж юриспруденції. Для його проштовхування було потрачено титанічні зусилля, продемонстровано небачену оперативність. Щоб забезпечити потрібну кількість голосів, апаратники зацікавленого відомства SMS-ками скликали у Київ нардепів, які відпочивали на заморських курортах. А президент (при передбаченому дедлайні 15 днів) підписав закон у рекордно короткі строки, у бліц-режимі — менш як через дві години після його ухвалення. Як тут не пригадати, що інші закони Петро Олексійович не підписував, бувало, по 40-50 днів... А потім були інші дива — щоб прискорити призначення Луценка, у четвер випустили спеціальний номер газети «Голос України», де надрукували «закон під Луценка». А у ГПУ завчасно виготовили табличку на двері кабінету майбутнього генпрокурора. Такої супероперативності не було навіть у часи «підрахуя Ківалова», який у 2004 році квапився проголосити Януковича президентом!

Цікаво, що коаліція, найбільшу фракцію в якій очолює Луценко, за закон «під нього» дала лише 206 голосів. У рідній «БПП» проти преференцій для свого керманича виступило п’ятеро депутатів, ще двоє — утрималися. Решту 52 голоси команда Луценка нашкребла за рахунок «чужих» фракцій, у тому числі завдяки карткам осіб, з якими Луценко колись не захотів би «сісти на одному гектарі...». Серед тих, хто підтримав скандальний закон, — одіозні Михайло Папієв, Олесь Довгий, Віталій Хомутинник, Олександр Герега, Андрій Деркач, Ігор Шкіря, проолігархічні депутати, яких зараховують до групи Коломойського. У соцмережах уже приколюються: якщо раптом у слідчих ГПУ виникнуть питання до «колишніх», олігархів, новий ген­прокурор загляне у списки тих, хто 12 травня підставив йому плече?

Прихильники Луценка закон № 646 подають як новаторський. На їхню думку, передбачена ним реформа дозволить створити у ГПУ генеральну інспекцію, яка очистить цей орган від корупції. А ще — відкриє дорогу у це відомство іншим (незаплямованим) фахівцям у галузі права, які не мають досвіду роботи у прокуратурі, але є порядними людьми. Крім того, активізує розслідування «заморожених» справ щодо Майдану. Новий закон відкладає на рік «прокурорське самоврядування» і вводить його з 15 квітня 2017 року — «після якісного оновлення кадрів». Серед інших «фішок» закону — заочне засудження осіб, які понад півроку переховуються від правосуддя (у тому числі — за кордоном). Йдеться про тих, хто спричинив розкрадання держави, вчинив злочини під час Революції гідності, зрадив Батьківщину.

Ці положення не викликали заперечень у депутатів. Їх непокоїло інше — заниження кваліфікаційних вимог для обрання генерального прокурора, політична доцільність, якою керуються ініціатори закону з Банкової на шкоду фаховості. Якщо раніше кандидатові у генпрокурори потрібен був диплом юриста, не менш як 10 років прокурорського стажу, то тепер висуванцеві в очільники ГПУ достатньо буде мати будь-яку вищу (не обов’язково правову) освіту і всього 5 років стажу у правоохоронному або законодавчому органі. Луценко під «пом’якшені» норми підпадає — він не раз був народним депутатом, працював міністром внутрішніх справ. У призначенні Луценка генпрокурором його колишні соратники по коаліції вбачають серйозну небезпеку. Підозрюють, що відбувається змова Банкової з політичними противниками, що за призначення Луценка влада розрахується з ними передачею контролю над фінансовими потоками, іншими благами. Представник «Самопомочі» Олег Березюк вважає шкідливим перебування політика на посаді генпрокурора. На його думку, політик у ГПУ, свідомо чи підсвідомо, привноситиме туди елемент піару, що неприпустимо.

Представники громадянського суспільства вважають, що методи, якими влада торує Луценку дорогу у прокурорський кабінет, суперечать демократії, принципам, які були проголошені на Майдані. Що вони повторюють і навіть перевершують юридичне свавілля, яке панувало у часи Януковича.

Думки з приводу…

Віктор УКОЛОВ, екс-народний депутат від «Батьківщини»

Закон №4645 — це не закон під Юрія Луценка. Це закон під реформи у системі прокуратури. Для того, щоб розірвати коло прокурорської кругової поруки, необхідно пустити до прокуратури людей з-поза системи.

Юрій Луценко не є «людиною президента» — він є «людиною України», що вже давно довів своєю політичною діяльністю протягом багатьох років. Не заради Порошенка він пішов у в’язницю, а через власні політичні погляди. Принизливо і несправедливо вважати, що Луценко буде маріонеткою. Ті, хто виступає проти закону, виступають проти реформ, проти змін у прокуратурі. Вони свідомо чи несвідомо консервують людей Пшонки, які забронзовіли у своїй системі, опираючись будь-яким змінам.

Мустафа НАЙЄМ, народний депутат («Блок Петра Порошенка»)

Я голосував проти закону про Генпрокуратуру. Не тому, що мені не подобається Юрій Луценко. У нього є свої сильні і слабкі сторони. Просто подумайте: менш ніж за два роки рівень абсурду в країні досяг того рівня,

... коли Олесь Довгий, якого в 2008 році підопічні міністра внутрішніх справ Юрія Луценка викликали на допит, через вісім років гарячково бігає по залу, щоб зібрати голоси за призначення Юрія Луценка на посаду генерального прокурора;

... коли Віталій Хомутинник, який у тому ж 2008 році публічно заявляв, що він і його колеги з Партії регіонів стурбовані безпекою своїх сімей, тому що бояться погроз міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, через ті ж вісім років віддає за генпрокурора Юрія Луценка половину голосів своєї групи.

Напевно, ні в кого немає ілюзій, що обидві ці людини — і Довгий, і Хомутинник — роблять ці подвиги безкоштовно, виключно з ідейних міркувань...