Передплата 2024 «Добра кухня»

«Ще у полоні звернув увагу, як Надія Савченко сміливо відповідає»

Чернівчанин Ярослав Григор’єв повернувся із Росії, де у суді давав свідчення у справі полоненої льотчиці.

Хлопець із Чернівців потрапив у полон одночасно із Надією Савченко. У квітні 2014 року він був мобілізований, а вже у червні його схопили проросійські терористи. Він на власні очі бачив, як полонили Надію. Після того, як був визволений, пройшовши реабілітацію, сам шукав можливості вийти на рідних льотчиці і розповісти те, що бачив.

Ми зустрілися із Ярославом в одній із чернівецьких кав’ярень. Сьогодні він усміхається і ділиться планами на майбутнє. Цікаво, що спочатку вдалося сконтактуватися з мамою хлопця. І саме вона розповіла: рік тому, після 28-ми днів полону, Ярослав не погоджувався на жодні розмови. І не так тому, що було важко говорити про ці дні, як через те, що у тому бою під Щастям, коли і його, і Савченко захопили в полон, загинули його побратими - десятеро буковинців…

- З Надією Савченко ми не були знайомі, - розповідає 26-річний Ярослав Григор’єв (на фото). — У той день, коли я її побачив, думав, що це чоловік. Це коли її вже взяли, і вона йшла в пов’язці на голові. Вже у полоні, у закинутій будівлі Луганського військ­комату, зрозумів: це — жінка. Її тримали у колишньому спортзалі, а нас, хлопців, у колишній душовій. Коли її допитували, вона відповідала тільки українською мовою. Приїжджали російські ЗМІ. Їх дивувало те, що вона так відверто і без страху говорить… Ми слухали це через стінку. Навіть ми так сміливо не поводилися… Коли в полоні мене допитували, чи був на Майдані, то я сказав, що ні. Хоча я був, але вибрав таку позицію, щоб до мене було менше питань. А Надя відверто казала, що була на Майдані.

- Якщо чесно, боялися їхати в Росію для свідчень?

- А чого боятися? Сама поїздка була добре організована. Ми на машині доїхали до кордону. Там на нас чекав український консул. Перейшли кордон, заповнили міграційні карти. Зранку вже були на місці. Декілька кілометрів від Ростова. В російському Донецьку, де слухали справу Савченко, ми бачилися з її адвокатами. У них всіх розділені обов’язки. Питання зі сторони захисту мені ставив Ілля Новіков. Сторона обвинувачення не встигла мене допитати. Ілля і Надія ставили запитання. Мій колишній побратим Іван Руснак перший дав свідчення у справі Савченко — він їздив раніше. Бо був у групі, яка відходила, і зустріла Надію. Її сес­тра Віра вийшла на Івана. Я тоді зрозумів, якщо буду потрібен, то Віра вийде і на мене. Хоча я і сам робив спроби сконтактуватися з Вірою. І ось Віра сама мені зателефонувала і сказала, що потрібна моя допомога. На прикладі Івана додала, що поїздка добре організована, переміщення з консулом України в Росії. Я відповів Вірі: “Я подумаю”. А коли поклав трубку, сказав собі: “А що ж тут думати?”. Бо якби я був на місці Надії, то, безперечно, мені би хотілося, щоб люди не відверталися. Бо це, знаєте, по-людськи.

- Які запитання ставила вам сторона обвинувачення?

- Вони не встигли мене опитати в той день. Але, наприклад, обвинувачення Івана Руснака опитало, але свідчення не прийняло. То не факт, що і мої свідчення прийняли б. Коли Надя сказала про утиски української мови, то йшлося про те, що судді не хотіли долучити до справи довідку українською мовою, видану нашим Міноборони, що я отримав поранення в той день, в тому районі, в тому ж бою. Щодо обвинувачення, то я впенений, що багато з них не дурні люди. Та у них стільки начальників, і так тягнеться до самого верху. Вони розуміють, що коли будуть озвучувати вирок Надії Савченко, то це вони і собі вирок озвучуватимуть. У тих умовах, в яких опинилася Надя, людина просто безправна, бо цілий апарат, система проти тебе. Ще дуже важливо розуміти, що є люди, які докладають багато зусиль, борючись з тотальною несправедливістю у її справі. Нам здається, ніби нічого не зроблено. Але зроблена титанічна робота.

- Часто повертаєтеся думками у день, коли стався цей бій?

- Помічник Надії Савченко подарував мені її книгу, де вона все описує. Я читаю і в голові все прокручую… Тоді мене було поранено в ноги. А ще одного хлопця із 128-ї бригади — в обличчя і груди. Коли ми із Щастя з блокпоста виїжджали, пропустили поворот. Мали їхати за БТРом, але чи то він відірвався, чи ми відстали… Одне слово, ми не повернули правильно і розв’язався весь цей бій. Якщо б не було цього бою — не було би цієї історії. А Надя якраз пішла тоді у розвідку. І там її взяли у полон. Коли її вели, я вже був зв’язаний. Цей бій, як каже Ілля Новіков, вони розібрали майже по хвилинах. Сам цей бій закінчився пізно ввечері. Надя пробула у полоні 10 днів. Ми - 28 днів. Нас було шестеро. У книжці Надя описує, як через те, що вона жінка, у полоні їй надавали деякі привілеї. Скажімо, вмитися, почистити зуби. Ми якраз і бачили її, коли її водили. Це, до слова, адвокат Новіков підштовхнув Надію Савченко писати книжку, бо морально важко щодня сидіти і чекати… Це не кожен чоловік винесе. Я по собі суджу, коли був місяць у підвішеному стані. Ти бачиш, яка несправедливість, ти хочеш кричати, але нічого зробити не можеш…

- Коли вам прийшла повістка йти воювати, ви думали, йти чи не йти?

- Ні, не роздумував. Якщо чесно, до подій на Майдані, вій­ни, я думав, що у нас нема з ким край боронити. А виявилося, є… Мене мобілізували 8 квітня 2014 року. Це була перша хвиля моблізації. За плечима у мене вже була армія. Коли я навчався в Чернівецькому торгово-економічному інституті, не пішов на військову кафедру — пошкодував грошей… І у 2011-2012 роках служив в армії. У мами з татом під боком, можна так сказати - у нашому чернівецькому 300-му полку. Потім працював у приватній фірмі. Мене всі запитували: “А що твої батьки? Що вони на це кажуть”. Нічого не кажуть. Я їм дуже вдячний, що вони мене виховали саме так, що я не відмовився йти воювати. Я собі тоді подумав: якщо я не піду, сусід не піде, то хто воюватиме? І як мені не йти: мій дід воював в УПА. Але я не осуджую інших чоловіків, які уникали мобілізації. Як на мене, дуже правильно в ізраїльській армії, де на рівні з чоловіками служать і жінки. Бо є чоловіки, які не до воювання, скажемо так. То краще вибрати жінку, яка не боїться йти в бій.

Фото автора

Схожі новини