Кримське «затемнення»

На вечірній супутниковій карті Землі Крим тепер навіть з космосу ні з чим не сплутаєш. Де чорна пляма з точковими просвітліннями, там і окупований Росією український півострів. Услід за товарною блокадою «Кримнашу» влаштували «темну». Ось тільки цього разу водорозділ між прихильниками і противниками відрубання півострова від материка поглибився. Не стільки через суперечки про доцільність забезпечення окупованого Криму українськими ресурсами, скільки через розбіжності в оцінці способу, в який півострів потопили у темряві. Одна річ — вимкнути рубильник, інша — знести у повітря лінії електропередач, підписавшись, по суті, під терактом. Причому з ризиками і втратами для України, які можуть виявитися нічим не меншими, ніж проблеми для Росії.

Після підриву електроліній якими тільки версіями не «зашкварчало». І про російських диверсантів, котрі отримали завдання знеструмити півострів так, аби можна було виставити Україну як розплідник не лише фашизму, а й тероризму. А заодно скористатися моментом, аби влаштувати Україні «веселу» зиму - енергетичний «параліч» нібито у відповідь за знеструмлений Крим (детальніше про це - у передовиці тижневика «ВЗ»). І хай, мовляв, у Києві спробують Заходу жалітися - «хохли» самі ж перші почали. Та й зайвий раз натравити кримчан на Україну Кремлю — лише на руку: бачите, мовляв, як «хунта» геть озвіріла, отож навіть поглядати в бік Києва забудьте.

Прозвучала версія і про загін невловимих месників з активістів блокади Криму, які вирішили й окупантам насолити, й українську владу у тім’ячко клюнути: досить, мовляв, життєздатність «Кримнашу» підтримувати. А дехто у конспірологію заглибився, запідозривши, що до «кінця світла» у Криму Брюссель доклався. Це, кажуть, відповідь Путіну за те, що бомбардуваннями у Сирії «затопив» Європу біженцями. Хай тепер і він з «біженською» проблемою розхльобується, коли з темного, напівголодного і холодного Криму косяки тих, кого «русская весна» більше не гріє, ближче до Білокам’яної попруть.

Якщо «брюссельська» версія викликає найбільше сумнівів, то припущення про причетність до кримського «затемнення» учасників антиокупантської блокади звучать вірогідніше. Хоча організатори й активісти акції від підривної діяльності відхрещуються. Електроопори, кажуть, у повітря не зносили, тільки підступи до них заблокували, щоб старання «невідомих добродіїв» даремно не пропали. Хоче Росія українське світло для Криму — хай виконає висунуті їй вимоги. Список озвучив нардеп і колишній голова Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв: звільнити політв’язнів, забезпечити розслідування викрадень активістів на окупованому півострові, допустити у Крим міжнародну моніторингову групу правозахисників. Щоправда, після зустрічі з президентом риторика організаторів антиокупантської блокади дещо зм’якла. Той же Мустафа Джемілєв заявив про досягнуті домовленості, за якими учасники блокадної акції погодилися не перешкоджати ремонтним роботам з відновлення пошкоджених електроліній для подачі до Криму першої черги електроенергії (її мало б вистачити для потреб населення). «Але наші вимоги однозначні - припинити постачання електроенергії на окуповану територію, доки так грубо порушуються права наших громадян, - наголосив Мустафа Джемілєв. - Ми не вважаємо, що треба займатися підривами. Держава повинна ухвалити рішення про відключення електроенергії».

А ось тут якраз — найцікавіше і найпечальніше. Якщо за півтора року після окупації Криму українське світло на півострові не згасло, значить, це було потрібно не лише окупантам. Перебуваючи де-факто у стані війни з Росією Україна де-юре погодилася забезпечувати електроенергією вкрадену Путіним територію. І знаєте, під чим поставили свій автограф українські підписанти двостороннього договору? Під домовленостями, в яких Крим фігурує як федеральний округ Росії. То що виходить: мужі з високих київських пагорбів трублять перед світом про невизнання анексії Криму, і тут же розписуються у документі, де Крим значиться російською територією? А що: війна війною, а гроші, навіть ворожі, не пахнуть. То-то у Міненерговугілля забідкалися, що на кону — сотні мільйонів прибутку. «Договір було укладено в інтересах держави. І за час його існування (10 місяців) це принесло близько 300 млн. гривень за 10 місяців», - відзвітував керманич міністерства Володимир Демчишин. З таким же успіхом у Міноборони можуть ратувати за поставки до Росії українських танків - «заради комерційної вигоди для держави».

Ризики, на які наразилася б Україна у разі вимкнення «кримського» рубильника (йдеться насамперед про вугільні «санкції» Росії), владу теж не виправдовують. Замість того, аби посилювати енергетичну безпеку і диверсифікувати постачання в Україну того ж вугілля, у Києві продовжували оглядатися на Росію. Гадаєте, у Білокам’яній не прораховували можливості енергоблокади Криму, а тому «кінець світла» на окупованому півострові застав «рашу» зненацька? Однозначно, прораховували. А з контрзаходами і нарощуванням енергоможливостей для окупованого півострова не поспішали тому, що, очевидно, отримали «залізобетонні» гарантії: Україна не залишить Крим без світла. На якому рівні було досягнуто цих гарантій, здогадатися неважко. Хоча є підозри, що і тут без настанов Заходу не обійшлося. «Хоч анексія офіційно не визнається, неформально Росія отримує гарантії того, що ніяких серйозних перешкод окупантові чинити наразі не будуть, - висловився з цього приводу у Facebook політолог Петро Олещук. - «Кримські» санкції хоч і перешкоджають повноцінній інтеграції півострова до складу Росії, але зовсім не заважають реалізації головної мети — перетворенню окупованої території на військову базу РФ. Таким чином Путіна одночасно і стримують, і не провокують на подальшу ескалацію конфлікту на Донбасі. Також, щоб уникнути провокацій, Україні рекомендовано не перешкоджати життєво важливим інтересам Росії у Криму. Наприклад, з допомогою енергоблокади... Якщо судити з риторики президента про «десятиліття» (у стільки Петро Порошенко виміряв часові шанси деокупації півострова. - «ВЗ»), то, схоже, як компенсацію нашій країні запропонована перспектива повернення Криму після відходу Путіна від влади. Уся ця схема, очевидно, має вибудувати баланс, за якого Росії буде вигідно йти на «замирення» на Донбасі, аби отримати в обмін гарантії щодо Криму. Щоправда, є одна проблема. Проукраїнські жителі Криму, біженці і кримські татари, які не дуже налаштовані чекати туманних перспектив деокупації, бачать, що нинішня боротьба за Крим виглядає дуже дивно. Попри усі неформальні домовленості, останні події (знеструмлення Криму. - «ВЗ») ставлять їх під сумнів. Якщо припинення енергопостачання затягнеться, Путін не зможе розраховувати на «комфортну окупацію». Вітрина Російської імперії перетвориться на проблему з озлобленим населенням, яку потрібно буде вирішувати ціною колосальних витрат. Сам Путін після цього може вважати, що пакт порушений, а тому він більше не пов’язаний жодними зобов’язаннями. Це той момент, якого так бояться західні партнери України. Вони дуже не хотіли заганяти Путіна у кут, залишаючи йому можливість для маневру, і, відповідно, для дипломатичних переговорів».

Ситуація з несанкціонованою Києвом енергоблокадою Криму, каже Петро Олещук, нагадує події часів Євромайдану, «коли «прекрасне дипломатичне рішення», що Янукович зберігає владу до виборів, було денонсоване вулицею».

Зрештою, піввироку влада в історії з кримським «блекаутом» вже собі підписала, продемонструвавши, що не здатна контролювати ситуацію. Адже в яку патріотичну мотивацію не загортай підрив електроліній, це — з рідні теракту. І держава тут вкотре розписалася у своїй безпорадності.

У Кремлі теж є чого потилиці чесати. Навіть якщо Україна повністю відновить енергозабезпечення Криму, ризиків повторення «кінця світу» ніхто не скасовував. Тож проблему з енергоубезпеченням окупованого півострова «раші» таки доведеться вирішувати. Ось тільки ціна питання і часові мірки зашкалюють. Як у Білокам’яній не «фраєряться», запевняючи, що вже до кінця грудня закінчать першу лінію енергомосту з Росії до Криму (кабель по дну моря китайці прокладають і вдень, і вночі), в експертів не такі райдужні прогнози. Кажуть, для запуску енергомосту потрібно перебудувати усю енергоструктуру Криму (нові лінії електропередач, підстанції). А це — робота не на один рік. Якщо піднатужаться, то, може, до 2018-2020 рр. встигнуть. Тільки тут ще одна проблема вимальовується: електрику збираються з Кубані «качати», а там її і без Криму — дефіцит. Вихід — будувати нові електростанції на півострові. Тільки і з цим Росії самотужки не впоратися. Звідки обладнання для електростанцій взяти, якщо основні його постачальники - з європейською «пропискою», а санкції проти «раші» ніхто не скасовував? Та й затрати на будівництво нових енергопотужностей у Криму для і без того кульгавої російської економіки непідйомні.