Один район має трьох «обласних» депутатів, інші — жодного...

Відшуміли місцеві вибори, але шум навколо отриманих результатів не стихає. Причина — у неоднозначності правил, за якими виборці змушені були обирати представницьку владу. Запропонувавши голосувати за відкритими партійними списками, законодавці начебто керувалися благими намірами: знищити внутріпартійну корупцію, віддати право вибору винятково виборцям, а не партійним бонзам, посилити конкуренцію між кандидатами. А відтак - сформувати якісний депутатський корпус на місцях. Насправді вийшло далеко не так, як планували. Чому так сталося — у розмові з політологом Юрієм Шведою (на фото).

- У багатьох регіонах виборці шоковані результатами місцевих виборів. “Дякуючи” новій системі виборів, вони залишилися без представників в обласних радах. Скажімо, не матимуть обласних “повпредів” у Мостиському і Старосамбірському районах на Львівщині — водночас іншим районам, зокрема Жидачівському, їх дісталося аж три. Хто і для чого (свідомо-несвідомо) заклав таку “міну”? Які це матиме наслідки?

- Мені самому цікаво знати, який “розумник” запропонував такий закон! Ще на етапі його обговорення усе експертне середовище просто волало, що він - недолугий. Та ні, вийшло як завжди: формували “закон із відкритими списками”, а отримали найгірший варіант прихованої мажоритарної системи. Він вигідний насамперед політичним партіям - вони і далі залишаються монополістами виборчого процесу й керівниками обраних депутатів. Але тепер увесь тягар видатків на проведення виборів переклали на плечі кандидатів. Тоді до чого тут “відкритість”, про яку так багато говорилося раніше?! Це неприхована маніпуляція суспільними настроями. Політичні сили, які ухвалювали цей закон, несуть за нього й відповідальність.

Щодо представництва в округах - то треба розуміти, що, згідно з існуючою системою, виборчий округ є поняттям тимчасовим і технічним, створеним хіба для проведення виборів за такою виборчою системою. Далі відповідальність за реалізацію інтересів виборців повністю лягає на політичні партії. З них і потрібно питати про результати дія­льності їхніх депутатів!

- Які ще недоліки у закону про місцеві вибори?

- Взяти хоча б ініціативу президента про можливість відкликання депутата місцевої ради. Так і не зрозуміло, хто у нинішній ситуації матиме право ініціювати цей процес. Загалом, у нас, експертів, більше запитань, аніж відповідей до цього закону. Його слід трактувати як експериментальний. Експеримент радше негативний, аніж позитивний. Слід приступити до комплексного реформування всього виборчого законодавства, у тому числі й того, що стосується місцевих виборів. І робити це потрібно вже зараз, а не напередодні самих виборів.

- 29 листопада — місцеві вибори у Маріуполі, Красноармійську. Зважаючи на непросту політичну ситуацію у цих містах, чи не спровокує такий недосконалий закон і ймовірні сенсації (такі, як у Мостиському і Старосамбірському районах), збурення у місцевих громадах?

- Існують загальноприйняті стандарти демократичності виборів: вони мають відбуватися вільно, із забезпеченням рівності для усіх політичних сил та кандидатів, із додержанням таємниці голосування. Як забезпечити реалізацію цих принципів у районах, що потерпають від агресії, - не знаю! Так само, як і не знаю, що робитиме центральна влада з тими місцевими органами, які виявляться анти­українськими. Тому я прихильник того, аби в цих районах вибори не проводити - до стабілізації ситуації.

- А в чому були “плюси” згаданого закону?

- Позитивом законодавства стали вибори голів у великих містах у два тури. Це сприяло зростанню масштабів підтримки новообраних голів, а відтак — підвищенню рівня їх легітимізації. Адже абсолютно ненормальною була попередня ситуа­ція, коли в умовах звичайної більшості перемагав той кандидат, який сумарно отримував меншу підтримку, аніж кількість голосів проти себе. Ця норма була на руку чинним головам - і добре, що її прибрали! Двотурові вибори мерів, зокрема у Києві та Львові, засвідчили, що авторитет міського голови потрібно постійно виборювати конкретними справами!

- Від експертів звучала пропозиція, що у випадку, коли під час перегонів кандидатів у мери у великих містах у першому турі різниця між двома лідерами становить не менше 20% (так, як у Киє­ві), другого туру проводити не варто. Начебто задля економії бюджетних коштів. Наскільки слушна ця ідея?

- Вона прийнятна лише з першого погляду - оскільки у виборчих перегонах можливі такі ситуації, які трапилися, скажімо, в обласному Миколаєві. У першому турі Олександр Сенкевич суттєво програвав своєму опонентові - але зумів так мобілізувати електорат на свою підтримку, що вийшов переможцем! Шансу у людей і в кандидатів забирати не можна! Це не та сфера, на якій варто економити! Тим паче, що й кошти насправді йдуть на це не такі вже й великі.

- Яку систему відкритих партійних списків на майбутнє запропонували б законодавцям ви?

- Як і більшість експертів, я є прихильником пропорційної системи із преференціями (відкритими списками). Тобто коли виборець спочатку визначається, за яку з політичних партій він голосує, а потім у рамках партійного списку ранжує (виставляє за місцями) запропонованих партією кандидатів. Це усуває монополію парторганізацій і збільшує роль виборців у процесі формування влади. Такі депутати змушені будуть насамперед зважати на інтереси виборців, а не партійних функціонерів. Мабуть, потребує вивчення і система формування непартійних списків, непартійних кандидатів, особливого порядку представництва національних меншин і ще багато інших речей.