Презент від «крутих» мами й тата – запхати сина в депутати...

Часи змінюються швидко, значно повільніше — люди з їхніми меркантильними інтересами. Особливо — у коридорах влади. Ще свіжі у пам’яті патріотичні биття у груди, реляції з трибуни Євромайдану про нового громадянина України і його високі чесноти, про рівні можливості, новаторські підходи у державній політиці, зокрема, кадрове очищення-оздоровлення. Давно відшуміла Революція гідності, проте багато хто з “достойників” жити по-новому не став. І далі страждає на старі болячки. Як-от — політичний блат, протегування. Іншими словами — кумівство…

Наочна ілюстрація — грядущі вибори у місцеві ради. На престижні місця в органи самоуправління люди з іменем і посадою часто “делегують” власних дружин, чоловіків, дітей, племінників або чад своїх близьких. За списком президентської партії “Солідарність” на виборах до Київради іде син куми Петра Порошенка Оксани Білозір — Андрій. Його виставили у Деснянському окрузі №20, де балотувався попереднього разу. І це при тому, що, за інформацією громадського руху “Чесно!”, 33-річний кандидат особливою активністю у Київраді теперішнього скликання не відзначається: депутатських запитів подав сущий мізер, зате невмотивованих прогулів у нього — хмара! Рекордсмен у цій номінації.

У цьому ж виборчому списку “Солідарності” - Артур Баленко, син чинного депутата Київради, власника торгової мережі “Фуршет”. Схоже, депутатське крісло має перейти йому у спадок. А ще — донька генпродюсера одного з телеканалів Марія Орлова, дві помічниці нардепа Олександра Третьякова. Більш достойних кандидатур, видать, не було ...

Не тільки у центрі такий “принциповий” підхід до оновлення влади. На периферії хворобою непотизму (надання родичам або знайомим посад незалежно від їхніх професійних здібностей) хворіють місцеві вожді. Класичний приклад — Закарпаття, яке називають вотчиною клану Балог. Найбільш резонансна новина останніх днів — висування кандидатом у мери Мукачевого 27-річного Андрія Балоги - старшого сина екс-глави Секретаріату президента. Швидше за все, він повторить шлях батька і стане градоначальником. А загалом увійде у політичну історію України як член “найполітичнішої” династії. І це не жарт: дружина Віктора Балоги, пані Оксана, засідає у Закарпатській облраді, два його молодші брати, Іван та Павло, їдять депутатський хліб у Верховній Раді, двоюрідний брат — Василь Петьовка (за іронією долі, теж колишній мер Мукачевого) теж уже котре скликання працює під склепінням ВР. У соціальних мережах запитують: “А внук Балоги балотується? А його киця?”.

Поганий приклад — заразний. Моду на кумівство запровадили перші особи. Віктор Ющенко заводив у владу старшого брата Петра, племінника Ярослава, купу земляків з Хоружівки. Віктор Янукович забивав місце у парламенті для свого молодшого сина, коханку і її сестру оформляв помічниками нардепів. Не без “поради” Петра Порошенка у законодавчий орган країни потрапив його син Олексій, у Вінницьку облраду — батько. Багато чиновників з офісів “Рошен” та інших бізнесових структур Порошенка нині на високих державних посадах. Сина у парламент проводили екс-прем’єр Микола Азаров, екс-генпрокурор Віктор Пшонка. У Верховній Раді працювали (а деякі досі працюють) сімейні підряди Калетників, Клюєвих, Добкіних, Ландиків, Довгих, Богословських, Королевських, Васюників, Васильєвих, Льовочкіних, Тягнибоків, Чорноволів, Луценків, Дубневичів, Матвієнків. Зовсім небагато з них заслужено займали своє місце. В уряді працювали близькі родичі Олени Бондаренко, Ганни Герман. Донині чи не кожний другий депутат доводиться кумом-сватом когось з господарів офісів на Банковій, Грушевського, свояком міністрам, главам фракцій, керівникам канцелярії. Рука руку миє...

Чиновники нижчого рівня теж не відмовляють собі у задоволенні використати державну посаду (і можливості, які вона відкриває) для задоволення приватних потреб. Директор Антикорупційного бюро Ситник довго не міг переконливо пояснити суспільству, по якому-такому праву їздив у службових справах до Лондона разом зі своєю половиною. Так само, як і колишній в.о. керівника МНС Зорян Шкіряк, який літав до Непалу рятувати потерпілих від землетрусу разом зі своєю пасією. Іншого психолога на всю країну не знайшлося...

Коментарі для «ВЗ»

Олександр ПАЛІЙ, політолог

У тому, що родичі політиків ідуть на виборні посади, нічого поганого не бачу. Нехай виборці їх оцінять, перевірять. А от коли вельможі прилаштовують своїх близьких на грошовиті державні посади з фінансовими потоками, це зовсім інше. Тут уже йдеться про прямий конфлікт інтересів.

Чим пояснити жагу “сильних світу цього” прилаштувати свою рідню у теплі місця? Бажанням мати біля себе людей, яким стовідсотково можна довіряти. З іншого боку, ким у нашій країні, як не депутатом, може бути син міністра, глави ОДА? Бо більше немає місць для їх реалізації. Бути бізнесменом? Але для цього треба тяжко працювати. А так — ходиш, показуєш усім престижну “корочку”. Це такий своєрідний, вельми сумнівний спосіб самореалізації.

Ігор ТАНЧИН, політолог

Якщо б ми говорили про династії сталеварів, шахтарів, інженерів, спортсменів, науковців, лікарів, у нас, напевно, якихось негативних емоцій не виникало б. Чому ж обурюємося, коли стикаємося з таким явищем у політиці? Мабуть, тому, що саму політику оцінюємо як щось нечистоплотне. Не як те місце, де ці люди можуть принести користь громаді, а як сферу, де вони задовольняють свої вузькі приватні інтереси. Відтак бажання йти у політику апріорі розцінюється як прагнення до наживи, обману. Така підозра громади щодо політиків має під собою всі підстави.