Молотом — по серпу

Хоча офіційного свідоцтва про смерть КПУ ще не виписали (зі судовою забороною затягнулося), «ленінці» нюхом чули, що вже осінні вибори — не для компартійного пса ковбаса. В останню виборчу путь комуністів ще на минулих парламентських перегонах провели. Тепер же вхід на вибори їм офіційно заборонений. Посилаючись на закони про декомунізацію, Мін’юст розпорядився «не пущать» КПУ і ще дві «червонозіркові» партії (КПУ (оновлену) та КПУ робітників і селян) до виборчих кампаній. І скільки б Петро Симоненко не розпинався про те, що комуністів у такий спосіб не спекатися, «смело, товарищи, в ногу» не вийде. Ось і поспішили «ленінці» вивіску змінити, об’єднавшись з «вітренківцями» та цілою гвардією «червоних» марґіналів. Назвалися «Лівою опозицією», сподіваючись хоч так у виборчі щілини пролізти. Чи світить щось «нафталіновій» збірній на виборах, і кому дістанеться ліва вакансія в українській політиці після «симоненківців»? Про це — у розмові з політологом Вікторією Подгорною.

- Рішення щодо КПУ цілком логічне, - каже Вікторія Підгорна. - Україна нарешті підійшла до тієї точки, коли це просто необхідно було зробити, щоб порвати з імперським минулим. Бо радянські комуністичні цінності - це те, що продовжує культивувати путінська Росія під імперськими гаслами. Звичайно, фізично комуністи в Україні нікуди не зникнуть. Вони будуть перефарбовуватися в інші ліві рухи, об’єднуватися, шукати можливі варіанти, щоб втриматися на політичній арені. Важливо поставити крапку на комунізмі як на ідеології. На жаль, наші ліві сили завжди були частиною Російської імперії, частиною російського комуністичного, соціалістичного руху ще з радянських часів. Вони не є частиною політичного процесу України. Не відстоюють інтереси власних виборців, а працюють на інтереси Російської імперії. Було б дуже добре, якби в Україні з’явилися справжні конкуренти з лівою ідеологією, які б орієнтувалися на реальні ліві цінності, а не на те, щоб підтримувати імперську політику Росії. Українське суспільство насправді дуже потребує «нових лівих».

- Чому ж їх досі немає?

- Займаючи довгий час ліву нішу, комуністи лише імітували те, чим мали б займатися і за що повинні були б боротися ліві сили. Чи є перспектива появи нових партій, які б відстоювали ідею соціальної справедливості сучасними підходами і методами? Ні принципи побудови політичних партій, ні ситуація в Україні загалом не сприяють цьому процесу. Потрібні реформи, які забезпечили б умови для розвитку малого і середнього бізнесу. А у нас він — на грані. Саме малий і середній бізнес міг би фінансувати нові політичні сили, які б захищали, зокрема, і його інтереси. Тоді б це була нормальна партія, яка опиралася б на підтримку великої кількості людей, а не на гаманець та інтереси спонсорів-олігархів. Політика має будуватися знизу вверх, а не навпаки, як це у нас відбувається. Розвиток лівих партій пов’язаний з роботою у професійних середовищах. А у нас, на жаль, немає серйозного профспілкового руху. Це — або залишки з радянських часів, або невеликі профспілки, які не мають належного впливу.

- Ліві ідеї, гасла активно експлуатують «Батьківщина», партія Ляшка. І, судячи з рейтингів цих політсил, «піпл хаває». Тобто попит на ліву ідеологію в Україні зростає?

- Звичайно. Ось тільки те, що пропонує «Батьківщина», не кажучи вже про Ляшка, - це не ліва ідеологія, а лівий популізм. Якби вони, відійшовши від популізму, зробили серйозний крок у ліву нішу, було б дуже добре. Бо та ж «Батьківщина» - це українська політична сила, вона не грає на руку зовнішньому ворогу. Але замість конструктиву, який був би націлений не проти діючої політики, а на пошук альтернативних рішень, бачимо лише популістські заяви. Сподіваюся, на місцевих виборах, коли популізм працює гірше, політичним силам доведеться переглянути свої підходи - шукати реальні рішення і більш реально працювати з виборцями.

- Чому затягується процес щодо судової заборони КПУ?

- Заборона через суд - палиця з двома кінцями. З одного боку, є закони про декомунізацію, є маса питань до діяльності КПУ. А з іншого — таке судове рішення може стати небезпечним прецедентом (сьогодні одних заборонять, завтра - інших). Особливо у ситуації, коли судова система в Україні досі нереформована, і говорити про незалежність та неупередженість Феміди не доводиться.

- Якщо, переформатувавшись у партію, «Ліва опозиція» піде на місцеві вибори, на який результат може розраховувати? За останніми «парламентськими» замірами Київського міжнародного інституту соціології, у КПУ — 1,1% підтримки (це майже стільки ж, як у «Народного фронту» Яценюка (1,6%) і навіть більше, ніж в «УДАРу» (0,9%).

- Результат складно прогнозувати. Частина «червоного» електорату перетече до «Опозиційного блоку». Власне велика загроза у тому, що на виборах ті ж «ОБ», Медведчук, так звані ліві партії дія­тимуть не окремо, а єдиним фронтом (офіційно не об’єднуючись). У них буде єдина стратегія, спрямована на те, щоб продовжувати прокремлівську лінію відшматовування Східної і Південної України. Вони закидатимуть негативні месид­жі, розхитуватимуть суспільну думку у цих регіонах, використовуючи у тому числі й ліві гасла. Підриватимуть ситуацію зсередини, намагаючись спровокувати соціальні бунти і відкриті конфлікти. Це їхнє головне завдання, яке полегшується кризою в Україні, збільшенням частки бідних, відсутністю ефективних реформ, зростанням соціального невдоволення.