Богдан Козак: «28 наших працівників у зоні АТО. Як ми можемо торгувати російськими товарами?»

Переможцем рейтингу «Людина року-2015» у номінації «Підприємець року» цього разу став Богдан Козак — президент ТВК «Львівхолод» (мережа «Рукавичка»). На рішення конкурсної комісії, зокрема, вплинув той факт, що «Рукавичка» — перша та наразі єдина українська торговельна мережа, яка повністю відмовилась від продажу російських товарів. За словами президента компанії Богдана Козака, скорочували їх кількість поступово, а з 1 лютого у магазинах мережі немає жодного товару агресора.

— Радий, що ми пішли на такий крок: відмова від російського асортименту закономірний крок не лише для мережі, а й для кожного свідомого українського покупця, бо ми та наші військові — єдиний український фронт, і ті, хто на передовій, мають відчувати нашу підтримку. Це наша громадянська позиція, — каже Богдан Козак. — На сьогодні 28 наших працівників перебувають у зоні АТО, ми постійно допомагаємо українським військовим, які боронять східний кордон від російського загарбника. Як при цьому можна торгувати російськими товарами? Адже, продаючи російське, підсилюємо економіку агресора. Можливість повної відмови від російських товарів ми почали розглядати близько року тому. Спочатку нам здавалось, що втілити задумане буде складно, адже якщо забрати російський товар, то виникає питання: що поставити на його місце? А поставити треба продукцію, яка буде продаватися. Ми зробили інвентаризацію всього асортименту мережі щодо країни його походження за штрих-кодами та інформацією із сертифікатів відповідності товару. А далі почали проводити перемовини з постачальниками. Пригадую найбільше труднощів було з побутовою хімією. Це вкотре виявило проблему — багато транснаціональних корпорацій чомусь побудували свої заводи в Росії, а не в Україні. Але при цьому вони також мають свої виробництва у Польщі, Словаччині, Чехії. Ми звернулись до них: шановні, ми не відмовляємось від вашої продукції, але не везіть її до нас із Росії. Нехай товар приїжджає, скажімо, з Польщі. Польща подає Україні руку допомоги, є нашим адвокатом у Європі. Спочатку ці вимоги ігнорували, та потім постачальники зрозуміли, що ми не відступимось, і якщо не буде розуміння з їхнього боку, то вони можуть втратити ринок збуту своєї продукції, тож почали прислухатись.

Хотілось би, щоб таким же шляхом пішли й інші українські торговельні мережі. Наразі усі наші звернення до Української торговельної асоціації, членом якої є наша компанія, та куди входять більшість мереж, залишаються поза увагою. З власного досвіду можу запевнити, що на 100% можна обійтись без російських товарів. Ми за цей час відкрили для себе стількох українських виробників! Я готовий їм навіть показати дохід по тих групах товарів, де раніше були російські, а тепер українські чи східноєвропейські товари. Ми нічого не втратили.

— Нашим виробникам закидають, що, користуючись модою на українське, вони піднімають ціни, але при цьому не надто дбають про якість. Як відбувається контроль якості у вас?

— Щодо якості, то у нас дуже чіткі вимоги. Маємо свою лабораторію, що отримала атестацію на державному рівні, яка проводить необхідні дослідження та відсіює недобросовісних постачальників. На якості економлять тільки недалекоглядні виробники. Той, хто хоче залишатися на ринку та бути цікавим для покупця, — дбає про якість. На сьогодні маємо понад 500 постійних постачальників. У компанії також працює департамент внутрішнього контролю, який щодня без попередження перевіряє магазини. Навіть я не знаю, в який із магазинів поїдуть контролери, аж поки за підсумками їхньої роботи не отримаю звіту. Дуже болісно реагуємо на повідомлення про протермінований товар. Лише за 2015 рік через це звільнили п’ятьох директорів магазинів.

— У багатьох супермаркетах стоять возики, де збирають допомогу для АТО. А чи долучається до допомоги військовим ваша компанія?

— Коли у зону бойових дій вирушали наші працівники, ми закуповували для них необхідне спорядження: бронежилети, каски, військову форму, тактичні окуляри, наколінники і рукавиці, комплекти термобілизни, балаклави, зимові утеплювачі, берці тощо. Однак компанія не обмежується допомогою лише своїм працівникам чи мобілізованим членам їхніх родин, бо розуміємо: всі, хто зараз у зоні бойових дій, стоять за нас і воюють за українську землю. Тож з часу першої мобілізації регулярно надаємо допомогу українським військовим: перераховуємо кошти на пошиття форми, закупівлю білизни, обмундирування, взуття, потрібної техніки, запчастин до БТРів. Пріоритетними є потреби Національної гвардії та Прикордонних військ, які базуються на східному кордоні України. Також долучаємося до збору продуктів харчування і коштів для військових в усіх районах, де знаходяться магазини «Рукавичка» та є ініціатива від волонтерів.

— За останні два роки, відколи почав стрибати курс, вій­на, криза, рівень життя населення впав. Чи відчутно це у вашій мережі?

— Не відчути це неможливо. Насамперед це відбивається на середньому чеку. А він, якщо зробити поправку на інфляцію, за останній рік зменшився приблизно на 20%. Але людина мусить споживати їжу щодня, навіть якщо в чомусь іншому мусить себе обмежу­вати. Головне, що у нас з року в рік зростає кількість покупців. Це означає, що є довіра до нашої компанії та мережі. Щодня «Рукавичку» відвідують понад 80 тисяч покупців. Був період, коли ми продавали цукор з рентабельністю 1%, розуміючи, що це соціа­льний товар. Коли починався нездоровий ажіотаж на якийсь товар, ми ніколи не намагалися на цьому заробити. Так, це бізнес, але мусимо мати державницьку позицію. Заробити можна на іншій групі товарів, дорожчій, але у важкий для країни час треба знімати соціальну напругу, втримати ціну на соціальні товари.

— Ви відкриваєте магазини у райцентрах, невеличких містечках. А як підбираєте асортимент для цих магазинів, адже купівельна спроможність там значно нижча, ніж у Львові? Особливо, якщо говорити про гірські райони..

— Чим більше працюєш, тим більше відкриваєш для себе нового. За роки роботи ми навчились працювати з програмою лояльності, здобули вміння залучати покупця, запропонувавши цікавий для нього товар. Раніше були певні, що, маючи 50 чи 70 магазинів, керувати ними можна за єдиним стандартом. А це далеко не так. В одних містах у покупців одні потреби, в інших містах — інші. Тож у компанії була створена асортиментна рада. Перед тим, як відкривати магазин, ми проводимо маркетингові дослідження, визначаємо, який асортимент у ньому потрібен. От нещодавно відкрили невеличкий магазин у Підгайцях на Тернопільщині. Для формування його асортименту було залучено понад 20 локальних постачальників. У Галичі своя специфіка, тому працюємо з багатьма виробниками з Франківщини. До прикладу, ковбасні вироби чи молочну продукцію у Львові більше купують від львівських виробників, а у Галичі — від франківських. І все це треба враховувати. Зараз мережа «Рукавичка» представлена в усіх райцентрах Львівщини, окрім Турки. Але до кінця року плануємо відкрити «Рукавичку» й там. У когось хобі риболовля, у когось полювання, а я люблю відкривати «Рукавички», особливо у райцентрах, чи навіть у селищах міського типу, де магазинів самообслуговування до цього часу не було. Не уявляю, що міг би займатися чимось іншим, ніж рітейл. Так склалося, що мій батько усе життя пропрацював у торгівлі — у споживчій коо­перації. Він був головою Споживчого товариства: управляв магазинами. У дитинстві я часто їздив з ним по роботі. Він розповідав мені, як будують та відкривають магазини. Мабуть, тоді й з’явилося зацікавлення торгівлею. Згодом у 1998 році я поїхав на навчання до США. Там нас навчили складати бізнес-плани для роздрібної торгівлі, прогнозувати свою роботу. Відтоді зрозумів, що прагну відкривати нові магазини, нести культуру торгівлі у міста та райони.

— Велика стаття доходу кожного магазину — алкоголь та тютюн. Як ви сприйняли запровадження роздрібних акцизів, адже ціна на цей товар, зрозуміло, зросла?

— Вважаю, що введення такого акцизу — правильне рішення. Алкоголь та сигарети — це не товари першої необхідності, вони не повинні бути дешевими, щоб люди менше пили та палили. З іншого боку, треба стежити, аби не почали вживати неякісний алкоголь. Запровадження роздрібних акцизів від початку року дало уже понад 3,5 мільйона гривень акцизного збору. Усі ці гроші йдуть у місцеві бюджети. Те, що відбулась часткова зміна у сплаті податків та їх передислокація, — безумовно, позитив. Ми завжди близько двох третин податків сплачували у державний бюджет, і лише третина залишалась на місцях. Зараз картина змінюється — це добре, адже створює додатковий стимул для місцевих рад давати бізнесу розвиватись, бо легальний бізнес, який працює на їхніх територіях, платить податки.

— Зараз багато акцій протесту проти обов’язкового запровадження касових апаратів. На вашу думку, для дрібного бізнесу касовий апарат — це справді така велика проблема?

— Я мрію про те, щоб були чесні конкурентні умови для різних сфер бізнесу. Незалежно від того, велика ти компанія чи дрібна, але якщо ти ведеш чесний бізнес, а інший працює не зовсім легально, про нормальну конкуренцію говорити складно. От візьмемо торгівлю алкоголем. У Львові чітко визначені години продажу алкоголю — від 10-ї до 22-ї. Наша компанія на 300% дотримується цього. Натомість є чимало магазинів, які торгують цілодобово. Хіба це чесні умови? Це ж стосується і касового апарата. Якщо людина правильно налаштувала бізнес, то робота з касовим апаратом лише допоможе.

— На одній із конференцій ви згадували, що намагаєтесь співпрацювати з міжнародними фінансовими ін­ституціями, а для цього витрачаєте кошти на аудиторські перевірки своєї компанії. Хіба не легше отримати кредит в українських банках?

— Компанія працює з українськими банками ще з 1992 року — у нас відмінна кредитна історія. За цей час не було жодного разу, коли б ми невчасно сплатили відсотки чи тіло кредиту. Але наші банки не схильні працювати з довгими кредитами — три роки для них максимум. Це створює незручності для ведення бізнесу. Тож зараз ведемо перемовини з міжнародними фінансовими інституціями щодо кредиту мінімум на сім років. Такі «довгі кредити» дозволять нормально планувати свою роботу, адже ти чітко знаєш умови. Крім того, це відкриває багато можливостей для бізнесу, адже буде своєрідним сигналом у ділових колах, що наша компанія надійна і з нею можна мати справу. Звичайно, це чималі витрати для компанії, однак це ще раз доводить, що лише тоді, коли ведеш свій бізнес чесно і прозоро, стаєш цікавим не лише для українських, а й для іноземних інвесторів.