Вікторія СЮМАР: «Політика Януковича у сфері медіа – дежавю часів Кучми»

Чи може якісна журналістика протистояти політичному й економічному тиску?

Вікторія Сюмар очолює Інститут масової інформації. ІМІ виконує функцію громадського нагляду за дотриманням професійних стандартів і прав журналістів. З пані Вікторією говоримо про найбільш насущні проблеми журналістської спільноти і про те, чи може якісна журналістика протистояти політичному й економічному тиску.

— Вікторіє, яких змін зазнала українська журналістика за час вашої роботи в ІМІ?

— Після здобуття Україною незалежності почалась принципово нова українська журналістика. Почали видавати легендарні видання, як-от «День» або «Киевские ведомости», виник якісний украї-номовний телевізійний продукт – канал «1+1» Олександра Роднянського. Потім настав період жорсткої цензури Леоніда Кучми: вбивство Георгія Ґонґадзе, олігархізація ЗМІ… Та в той час ми бачили боротьбу журналістів за те, щоб ЗМІ таки працювали для аудиторії, а не для своїх власників.

В ІМІ працюю з 2005-го. Тоді почався черговий етап у журналістиці. Отримали свободу слова, але, як виявилось, не були до неї готові. Помаранчеві роки були періодом, коли можна було робити будь-що, але нічого доброго з цього не вийшло. Почала розквітати «джинса» – «цензура пирога» прийшла на зміну «цензурі батога». Політика президента Януковича – це дежавю часів Кучми. Як і Кучма, він намагається взяти ЗМІ під контроль. Але за часів Кучми не так був поширений Інтернет, не було YouTube і соціальних мереж, завдяки яким будь-який заборонений матеріал

або факт набуває ще більшого розголосу. Теперішні спроби влади діяти так, як тоді, сприймаються як анекдот.

— ІМІ щомісяця публікує моніторинги дотримання журналістських стандартів та кількості матеріалів з ознаками замовності в українських медіа. Чи впливають ці проекти на ситуацію в медіа?

— Якісні видання, в яких трапляю-ться проколи, зважають на ці моніторинги. Ті, хто працює заради джинси, постійно «відгавкуються». Навіть такий великий медіа-власник, як Борис Ложкін (засновник UMH group), каже: «ІМІ – не істина в останній інстанції». Ми не претендуємо на те, щоб бути цією істиною. Просто робимо роботу для ЗМІ, щоб люди більше їм довіряли. Хочемо, щоб вони визначились, що для них краще – позиціонуватись як якісні видання й дотримуватись стандартів якості, чи визнати, що належать до таблоїдів і працювати за стандартами жовтої преси.

— У своєму матеріалі «Ургант vs референдум, или Тихий путь в монархию» ви написали, що українські ЗМІ приділили забагато уваги дотепові російського телеведучого Івана Урганта, натомість не згадали про перипетії з ухваленням Закону «Про всеукраїнський референдум». Досить типова ситуація для наших медіа: журналісти йдуть шляхом найменшого спротиву?

— Так, адже замість того, щоб витратити час на читання закону про референдум, від якого стає дибки волосся, журналістам легше взяти одне висловлювання російської зірки й пограти на емоціях людей. Емоції швидко забудуться, а те, що відбувається з українським законодавством, може відкинути Украї-ну в розвитку на багато років назад. Журналіст, добираючи тему, повинен розрізняти, що є важливим для життя людини, і може вплинути на майбутнє.

— Торік під час дебатів про ситуацію в українських медіа в Українському католицькому університеті ви обстоювали думку, що журналісти відповідають за ситуацію в українських медіа. Чи реально сьогодні вижити й залишитися в професії журналістові, який дотримується стандартів?

— Я по-іншому жити не вмію й виживаю. Багато моїх колег звільнились із СТБ, коли він змінив формат новин: Наталія Соколенко, Сергій Андрушко, нещодавно – Ольга Червакова. Ці люди зробили свій вибір, не зрадили себе, живуть далі й роблять багато корисних справ. Можливостей застосувати себе вистачає.

— Такий самий вибір зробили понад два десятки співробітників каналу ТВі, протестую-чи проти силової і непрозорої зміни власника й менеджменту. Чи правильно вони вчинили? Чи, можливо, варто було залишитись на каналі й обстоювати свою позицію?

— Не думаю, що мали шанс щось вибороти. Рано чи пізно час звільнятися настав би, адже на редакційну політику ТВі впливають великі інтереси. Цей канал – не бізнес. Одна річ – боротьба за прибуткове підприємство, яке приносить гроші, інша – коли борються за засіб впливу на аудиторію. Журналісти зрозуміли, що цей засіб тепер використовуватимуть по-іншому.

— Завдяки загальнодоступним он-лайн-сервісам – соціальним мережам, блогам – сьогодні кожен може спробувати себе як журналіст. Про те, чи загрожує ця тенденція професійній журналістиці, чимало говорили на медіа-форумі. Яка ваша думка?

— Думаю, якісній журналістиці розвиток блогерства не загрожує, адже її перевага полягає у вмінні перевіряти інформацію й відрізняти важливе від другорядного. Більшу загрозу якісній журналістиці становить неякісна, та, що не визнає стандартів професії. В інформаційному просторі з’являється чимало неперевіреної інформації, що призводить до недовіри до ЗМІ загалом. Неякісна журналістика кидається на факти, які нічого не важать для людей, розкручує вигадані піар-технологами «качки» та змушує нас говорити про те, чого насправді немає.

— Останнім часом українські законодавці не раз реєстрували у Верховній Раді проекти законів, що докорінно змінюють умови роботи журналістів та, на думку багатьох експертів, мог-ли б загрожувати свободі слова. Чи, на вашу думку, потребує реформ українське медійне законодавство?

— Законодавство в нас непогане. Є чудовий закон про доступ до публічної інформації, Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналіста й не передбачає покарання за наклеп і дифамацію. Але свободу слова забезпечують не закони, а суспільство, журналістська спільнота й політична воля. Навіть найкращі закони можна не виконувати. Якщо свобода слова буде цінністю для кожного громадянина України, й кожен усвідомлюватиме її необхідність, ситуація зміниться загалом – не тільки у ЗМІ.

Записала Наталія МИХАЙЛЮК.