Якщо немає епох для поетів, з’являються «поети для епох»

Її сторінки у соцмережах б’ють рекорди підписників, на телебаченні чи в Інтернеті — Ліна Костенко не дозволяє про себе забути.

19 березня Ліна Костенко святкує свій 83-й день народження. Прихильники з усієї країни об’єднались з метою привітати улюблену письменницю зі святом: у Києві, Харкові, Черкасах, Одесі, Львові, Тернополі організовують флеш-моби, вистави, літературні вечори, присвячені цій даті. Парадоксальність постаті Костенко полягає в тому, що, попри усі премії та звання «найвизначнішої сучасної поетеси», Ліна Василівна не сприймається як живий літературний пам’ятник — надто вже динамічна ця жінка, надто палка в роботі та житті, завжди актуальна, епатує та іде «у ногу з часом».

«... Свавільна, гостра, не терплю розлуки.

Я, мабуть, від природи трохи з перцем.

Дивися сам, до кого тягнеш руки,

Щоб потім не хапатися за серце», — так, без таємниць, пише про себе поетеса. Мабуть, цей «перець» і є тим, що у сучасному слензі зветься «фішкою», характерною рисою. Ще однією «фішкою» Ліни Костенко є актуальність її творчості в будь-який час, ця жінка справді може примирити покоління, бо завжди говорить те, що хотіли б сказати ми, але вкотре мовчимо.

«Ми хто? Ми статисти духовної пустелі. Ми гвинтики і шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає тих самих, — пише Костенко у першому прозовому романі «Записки українського самашедшого». — Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі…Триста років ходимо по колу. З чим прийшли у ХХ століття, з тим входимо і в ХХІ. І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само». Традиційно, роман викликав бурю емоцій у літературних колах та неймовірний резонанс серед читачів. Не всі сприйняли посил книги, проте захоплюватись особою автора не перестали, бо, як писала сама Ліна Василівна, «жінка — як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи».

Юрій АНДРУХОВИЧ, український поет, прозаїк, перекладач, есеїст, віце-президент Асоціації українських письменників

Її письмо виразне і прозоре, артикуляція ясна і шляхетна, рими точні, а часто — несподівані й багаті, спосіб формулювання ідей напрочуд суґестивний — рядки так і просяться до словників з афоризмами. Саме так, її вислови крилаті. Життєве подвижництво цілком переконливо поєдналося з мистецькою обраністю. Мабуть, це особливий дар або велика внутрішня робота (чи одне й друге вкупі) — здатність чинити опір змертвінню, бронзі, «класицизації». Іншими словами — дар залишатися молодою й живою, чарувати аудиторії присутністю свого надзвичайно рафінованого і в той же час цілком відкритого до інших «я». Це також — дар робити різкі радикальні рухи, яких так бракує Україні, дар подолання інерції, постійного оновлення.

Юрій ІЗДРИК, український прозаїк, поет, культуролог, один із творців станіславського феномену

Ліна Костенко — можливо, не як людина, а як суспільний і поетичний бренд — особисто для мене є символом тієї «позавчорашньої України», яка, на превеликий жаль, так до кінця не стала ані вчорашньою, ані сьогоднішньою, проте без цього чергового незасвоєного інфантильною нацією уроку важко оптимістично думати про бодай частково прийнятну Україну завтрашню.

Однак, гадаю, найважливішим є те, що сьогодні — саме сьогодні, тут і тепер — Ліна Василівна залишається серед тих дуже і дуже небагатьох співвітчизників, кого вважаємо справжнім моральним авторитетом, а таку стійкість у нашому цілком поруйнованому етичному просторі можна вважати якщо не чудом, то життєвим подвигом — напевне. Тож можна побажати цій без перебільшення мужній жінці многая і благая літ, здоров’я і сил у нерозділеній любові до нашої безнадійної батьківщини.

Тарас ПРОХАСЬКО, сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену

Ліна Костенко належить до шевченківської школи. Вона творить високу і водночас популярну поезію. Адже є поезія висока, проте недоступна кожному, а буває й навпаки — примітивна. Ліна Костенко, як і Василь Симоненко, продовжили шевченківську лінію у літературі. Розглядаючи кілька останніх десятиліть, можна сказати, що Ліна Василівна є найвиразнішим голосом високої поезії, її творчість живе активним життям та є зрозумілою, близькою, популярною. Як Шекспір у англійців чи Віктор Гюго у французів, так Ліна Костенко у нас завжди актуальна, бо охоплює у своїх творах вічні теми, важливі для кожного покоління.

Петро МІДЯНКА, український поет, член Національної спілки письменників України

Творчість Ліни Костенко є вагомою частиною української поезії і, поза сумнівом, є прикладом однієї з кращих жіночих поезій у світовій літературі.

Тим не менше, останні події доводять, що молодь вже наступає на п’ятки, і невідомо, чи вдасться їм перевершити Ліну Костенко. В часи мого студентства я захоплювався творчістю Ліни Василівни, якраз тоді вийшов і набув популярності роман у віршах «Маруся Чурай», про цю жінку ходили легенди, вона вершила історію країни — взяти хоча би ляпас директору філармонії. Зараз письменниця знову намагається окреслити шляхи розвитку України, і я знаю, що їй це під силу. Ліна Василівна є взірцем української жінки — сильної та вольової.

Андрій КОКОТЮХА, сучасний український письменник, найяскравіший представник українського постмодерного дискурсу

Поважаю Ліну Василівну за те, що вона стала автором одного з новітніх українських бестселерів, і тим самим довела, що книга українського автора, який не заплямував себе стосунками з жодною владною структурою чи партією, може бути успішною, тому я бажаю Ліні Костенко і надалі залишатись непіднятим прапором української громадської думки та українського інтелектуа-льного середовища. Очікуємо від письменниці ще не од-нієї книги, котра не лише потішить шанувальників, а й принесе прибуток видавцям.