Хворих на туберкульоз... позбавлятимуть волі!

Епідемію туберкульозу в Україні оголосили ще 16 років тому. І тільки п’ять років тому вдалося домогтися перших вагомих результатів: рівень захворюваності знизився на 20%, рівень смертності — на третину. Однак за поширенням туберкульозу Україна досі перебуває в трійці лідерів серед країн Європи. Щороку ця недуга забирає 7,5 тис. життів, а медики реєструють 32 тис. нових випадків захворювання. За інформацією ВООЗ, в Україні показник охоплення лікуванням таких пацієнтів є одним з найнижчих у світі...

Уряд видав розпорядження, згідно з яким хворих, що активно виділяють бактерії, за рішенням суду будуть примусово ізольовувати як мінімум на три місяці. Цього вимагає нова редакція Закону України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”.

У Білорусії лікування “з-під палиці” практикують ще з 1993 року. Щороку у судах розглядається близько 700 справ, 90% з яких задовольняються. З липня 2012 року на примусове лікування у Білорусії почали скеровувати не лише тих пацієнтів, що хворіють на відкриту форму туберкульозу, а й тих, хто відмовляється лікуватися амбулаторно. Рівень захворюваності на туберкульоз у цій країні продовжує знижуватися — принаймні так стверджує офіційна статистика. За цей час лише чотири пацієнти висловили незадоволення примусовим утриманням у палаті. Навіть оголосили кількаденне голодування! Чиновники тамтешнього МОЗу так прокоментували скандальні випадки: “Хворих влаштовують умови перебування у стаціонарі. Їх не влаштовує сам факт примусового утримання. Більшість з них відбували свій термін покарання в місцях позбавлення волі, зловживають алкоголем. Вони не можуть вийти на вулицю, щоб, приміром, купити “чекушку”. І це їх бісить”.

“Силою тримати пацієнта можна тільки у стаціонарі закритого типу. Якщо під дверима не стоїть конвой, хворий знає, що може безкарно покинути стіни лікарні. За нашими спостереженнями, 15-20% пацієнтів не доліковуються (деякі й двох днів пробути не можуть — втікають). У багатьох розвивається мультирезистентна форма туберкульозу — бактерії стають нечутливими до дії протитуберкульозних препаратів. Один такий хворий заражає в середньому 20 здорових людей, — каже фтизіатр Володимир Новосільський. — Звичайно, людина, яка кілька років провела за ґратами (а під амністію найчастіше потрапляють хворі на туберкульоз), не захоче сидіти у чотирьох стінах. Лікарня — не тюрма, у ній має бути створено умови, аби хворий почувався комфортно: пральня, душ, спортзал, телебачення, безпровідний Інтернет. Фінансуватися ці заклади будуть з місцевих бюджетів. Доведеться шукати спонсорів”.

“Примусове лікування мало вплине на ситуацію із захворюваністю, — переконана представниця Всеукраїнського правозахисного руху “Гідність” Олена Романець. — Людина сама мусить дійти до того, що їй треба лікуватися. Лікування туберкульозу — тривале. Хворий повинен провести у лікарні від півроку до півтора — не кожен таке витримає. Якби мав установку: “Мушу завершити лікування, щоб не померти і не наразити на смертельну небезпеку інших людей”, не пручався би. А у нас люди не навчилися відповідати за себе, за своє здоров’я. До тих, хто їх оточує, їм взагалі немає діла! Лікарі не встигають проводити просвітницьку роботу серед таких хворих. Цим би мали займатися соціальні працівники, але держава не виділяє на це грошей. Українці живуть у полоні стереотипів, люди думають, що на туберкульоз хворіють лише “низи” суспільства. Захворіти може кожен — якщо у вас ослаблена імунна система (наприклад, нераціонально харчуєтеся або перебуваєте у пригніченому настрої), достатньо одного контакту з хворим! Хворобу часто виявляють на пізніх стадіях — людина місяцями може кашляти, перш ніж наважиться зробити флюорографію”.

“Спочатку необхідно використати всі доступні методи боротьби із поширенням інфекції, а вже тоді (якщо виявилися безсилими) застосовувати репресії. Видавши розпорядження запроторити хворих силою до лікарень, уряд розписався у власній неспроможності подолати епідемію туберкульозу в Україні, — вважає голова Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. — Подолати епідемію можна за 2-5 років. Що у туберкульозі є такого, про що ми ще не знаємо? Збудник — відомий, механізм зараження — також. Які антибіотики і скільки часу приймати — знаємо. То чому ж система не діє? Відповідь на це запитання можуть дати самі пацієнти. Але ж їх ніхто не запитує! Уявіть, що ви, не дай Боже, захворіли на туберкульоз. Вас кладуть у переповнену палату, де лежать хворі безхатченки. Ви розумієте, що вони можуть заразити вас іншими недугами, що багато з них хворіє на важку мультирезистентну форму туберкульозу, яка погано піддається лікуванню. Що зробите? Утечете. Представники лікарні подадуть на вас до суду, і вас під конвоєм привезуть назад. Безхатченки втікати не будуть — їм тепло, їх годують”...