Підводні рифи міністерських грифів

Відсікання неякісних праць чи смаковщина?

Перелік підручників та посібників, які рекомендують до використання, у школи почали надсилати ще у 1996 році. «Я був, є і залишаюся прихильником того, що потрібно зберігати те, що називаємо єдиним інформаційним простором. Існує припис, згідно з яким у навчальних закладах може використовуватися література з відповідним грифом міністерства», — досі переконаний колишній заступник міністра освіти і науки Петро Полянський. Чиновника можна зрозуміти. Якщо пустити цей процес на самоплив, наслідки можуть бути жахливими: хто гарантує, що школу не заполонять неякісні книги? Варто лише згадати, який бізнес розвинувся на посібниках з підготовки до ЗНО. Порахувавши потенційні прибутки, їх почали клепати всі, кому не ліньки... З іншого боку, гриф, особливо на книги з гуманітарних предметів, «попахує» смаковщиною...

Відбирали грифи за «неправильну» історію та «не ті» карикатури

Перший «грифовий» скандал відомства Дмитра Табачника трапився у 2010 році. Тоді «добро» відібрали у навчального посібника для вузів «Історія українського права». «Там є кілька речей, які викликають острах у будь-якої нормальної людини. Там пишеться про те, що росіяни і українці відрізняються у розумовому, етнічному і генетичному відношеннях, що у Росії не було права, — пояснив міністр. — Я можу тільки жалкувати, що в моєму рідному київському університеті пишуть подібні… речі». Член авторського колективу, професор кафедри теорії та історії держави і права Київського НУ імені Т. Шевченка Олександр Шевченко пояснив тоді кореспондентові «ВЗ», про що насправді йшлося у цій книзі: «Пишу, що в Росії відсутнє було право? Форми права є різні: звичаї, здоровий глузд, справедливість, доброта, правда, закон. Так-от, у Московській державі право було лише у формі закону. Ілюструю це прикладом з історичних джерел. Дівчина народжує позашлюбну дитину, кається, соромиться, врешті, відмовляється від дитини. Суд виносить у цій справі такий вирок: смертна кара, але, оскільки дівчина кається, то вирок застосовувати, якщо вона вчинить так ще раз. Подія відбувалася на території України. Тобто судді керувалися не лише буквою закону, а й розглядали ситуацію з точки зору людяності. У Росії таке помилування було неможливим».

Головне — не якість, а політичне забарвлення?

Приблизно у той же час почалася катавасія із переписуванням шкільних підручників з історії. Львівські посібники для школярів були відповіддю на дії Міністерства освіти і науки, їх на гриф автори навіть не подавали...

«Ми навіть не пробували отримати міністерський гриф, бо це видання його не потребує, — каже співавтор посібника «Історія України. Матеріали для учнів 10-11 класів» Андрій Козицький. — Натомість інша моя праця, вузівський посібник «Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті», отримуючи гриф, пройшов усі необхідні інстанції. Опісля мені зателефонували з міністерства, я так розумію, чиновники нижчого рівня, котрим доручили «розібратися». Вони запитували, з ким я і видавець контактували, щоб отримати гриф. На що я відповів: «Ні з ким особисто не контактував, пройшов усі передбачені законом процедури». У Львівське обласне управління освіти і науки надійшов лист, який заборонив використовувати у навчальному процесі книги, які з’явилися без санкції міністерства. Цей лист, складений дуже неграмотно. Там йшлося про те, щоб не допускати до використання книгу, серед авторів якої є Богдан Галайко та Юрій Михальчишин. Чиновник, який написав цей лист, навіть не знав точної назви видання, прізвищ усіх авторів і редактора, видавництва, себто не міг зробити банального бібліографічного опису. Безсумнівним є ідеологічний підтекст цієї заборони, зрозуміло, не у змісті річ, а у тому, що співавтори книги — представники ВО «Свобода»...

Гриф захищає вчителя від «наїздів» керівництва?

о чи потрібен взагалі гриф? На думку Андрія Козицького, гриф — це своєрідний захист для вчителя. Маючи книжку з грифом, він може спокійніше працювати, не хвилюючись, що якийсь чиновник матиме до нього претензії.

«З іншого боку, ця процедура покликана відсікати слабкі або ненаукові праці, — говорить він. — Як відбувається грифування, приміром, вузівського підручника? Спершу чотири фахівці дають рецензію на працю, три з них повинні бути не з того міста, де працює автор. Після цього триває обговорення на засіданні кафедри, вченої ради факультету, а іноді на великій раді університету. Пізніше рукопис з усіма рецензіями надсилають до міністерства. Далі відбувається «чорна рецензія» — працю надсилають на аналіз фахівцю, якого обере міністерство. Цей фахівець працює лише з текстом, не знаючи автора».

Почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька каже: «Грифування підручників — світова практика. За державні гроші оплачують книжки (класний комплект), які пройшли заздалегідь визначену систему колективно-професійної апробації. Якщо це означає, що будь-яка книжка чи будь-який матеріал, який не має грифа, не можуть бути використані в класі, — то це справді цензура. Наскільки мені відомо, будь-яку книжку, яка не суперечить українському законодавству (напр., матеріал не поширює ненависть, нетолерантність...), можна використовувати як посібник чи додаткову літературу у школах України. На жаль, хоча інцидент з львівськими посібниками з історії затих, серед вчителів поширився страх, і вони почали вживати лише те, що дозволено (має гриф). А головне, це стали робити директори шкіл. Тому дуже важливо, щоб батьки та учителі знали, що їм не тільки не заборонено, а дуже бажано для загального розвитку дітей використовувати різну літературу (довідники, казки...)». «Грифування підручників та посібників, тобто надання дозволів на їх використання у школі, — потрібне, — вважає завідувачка кабінету розвитку освіти Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Романа Пастушенко. — Інша річ, що надавати такий дозвіл має не Міністерство освіти. Якщо замовниками навчальної літератури замість міністерства стануть ЗНЗ, виникне регульований ринок підручників, а процедури грифування значно спростяться. Тоді й рецензії на доробок авторських колективів стануть об’єктивнішими. Доцільно було б для усунення монополізму створити не одну, а декілька експертних комісій, що дають дозволи на друк. Фінансувати роботу цих експертних комісій має держава (платня постійним працівникам та утримання приміщень) і видавництва або автори, які оплачуватимуть експертам їхні послуги незалежно від зробленого висновку».

За підручники б’ютьсяі в Кореї, і у США

Підручникові баталії — проблема не лише України. У Південній Кореї, наприклад, групі релігійних фанатиків не сподобався виклад теорії еволюції у підручниках біології. У штаті Техас в Америці релігійні правники ще з 60-х років звинувачують шкільні підручники в атеїстичності. А у 2010-му комісія з освіти штату навіть вирішила вилучити з посібників з історії інформацію про хрестові походи, бо це, мовляв, кидає тінь на репутацію церкви. Таких ситуацій в мережі можна нашукати безліч...