Побачивши закривавлене тіло сина, злякалася, що він — мертвий...
Цей теплий літній день змінив життя Василя Кравченка та його родини. Завершувалися літні канікули, тож 16-річний хлопець разом з друзями насолоджувався останніми вільними днями, адже попереду — нелегкий 11 клас. Вирішили покататися навколо села на велосипедах...
Юнак знав, що ровер несправний, погано працювали гальма. Але не надав цьому значення. Відвідавши однокласника, друзі поверталися додому — в село Тухольку Сколівського району Львівської області трасою Київ-Чоп. На трасу виїхали дві фури: школяр не зміг загальмувати, зіскочити з велосипеда також не встиг...
Переляканий друг зателефонував батькам Василя. Поки вони добігли до місця події, там зібралося чимало людей. Побачивши закривавлене бездиханне тіло сина, злякалася, що він — мертвий. Поки хлопця везли до лікарні, пульс практично не прослуховувався. Школяр втратив 2,5 літра крові. Згадує, як прийшов до себе — злякався: трубка в роті та животі, не пам’ятає, що сталося... Схопив медсестру за плече і благав, аби дала ручку та папір: хотів письмово спитати, як він тут опинився.
Лікар-нейрохірург Львівської місь-кої дитячої клінічної лікарні Тарас Микитин каже, що у хлопчика діагностували важку відкриту травму хребта, забій нирки. Зламані були стегна, таз і хребет. “Дитина була вся поламана, — згадує пан Тарас. — Оскільки травма була відкрита — туди потрапила інфекція. Спинно-мозкова рідина витікала через рану, виявили ознаки менінгіту... Прогноз на життя був сумнівним!”.
За словами заступника головного лікаря з хірургічної роботи Федора Осима, оскільки Василька не можна було транспортувати, три доби він провів у Сколівській районній лікарні. Коли дитину привезли до Львова, постраждала частина хребта “гнила”. Сильний запальний процес спричинив дефект м’яких тканин, у рані виявили багато гною.
Ситуацію ускладнювало переривання тканин спинно-мозкового каналу, через багатоуламковий перелом хребці були розтрощені. Такі хворі, якщо виживають, залишаються прикутими до ліжка на все життя.
На допомогу медикам Львівської міської дитячої клінічної лікарні прийшов лікар-нейрохірург Володимир Дяків.
Хлопець переніс три операції. Йому встановили металоконструкції для фіксації хребта та стегна. Василькова мама — домогосподарка, тато їздить на сезонні заробітки. Крім нього, в сім’ї ростуть 8-річна сестричка та два брати — 1,5 та 7 років. Невідомо, як би склалася доля юнака, якби на допомогу не прийшли добрі люди. Збирали гроші односельці, не залишалася осторонь і школа, в якій навчається Василь.
З дня страшної трагедії минуло два місяці, й пацієнт почав одужувати. Найстрашніше — позаду, відновлюються нервові закінчення, хлопець відчуває кінцівки, тож має шанс звестися на ноги. Лікарі кажуть, що Василько у сорочці народився.
Незважаючи на тілесні муки, хлопець не здається. Оскільки може лежати лише на животі — віджимається від ліжка.
Василь ріс спортивним хлопчиком, ніколи не сидів без діла. Займався бальними танцями (має нагороди), щонеділі, у будь-яку погоду, по шість годин поспіль грав з друзями у футбол. Встиг накачати м’язи. Мало не щодня бив грушу та піднімав штангу, аби завжди мати змогу постояти за себе та за маму. Закінчив музичну школу, тож добре грає на баяні.
“Старший син — моя опора!” — каже пані Наталія, мати Василька. Розповідає, що хлопець завжди допомагав їй, бабусі та прабабусі по господарству, доглядав молодших братів і сестру. У мами грошей не просив: якщо хотів піти до клубу або поїхати на свято до Славського, підробляв з друзями вантажником на пилорамі.
Василь мріє чим швидше повернутися до школи. Друзі та рідні переконані, що все найкраще у Василя ще попереду, адже те, що страшна аварія не забрала його життя та не залишила прикутим до ліжка, — справжнє диво.
