Голосування давно позаду, а виборчі камери ще знімають...
Минув перший тиждень після виборів. Наші громадяни з великим інтересом відстежують останні жорсткі бої за нерозподілені мандати, прогнозують розвиток подій у новообраній Раді.
А заодно цікавляться всією іншою інформацією, пов’язаною з виборами, зокрема, технічною. Наприклад — як складеться доля 33 762 комплектів відеоспостереження, які встановили на кожній дільниці країни і які досі працюють, — аж поки ЦВК не оголосить офіційних результатів. Цікавість невипадкова ще й тому, що на це виборче ноу-хау потратили з державної скарбниці один мільярд гривень. Чи не підуть ці кошти з вітром? Чи не перекочує це обладнання у чиїсь приватні офіси чи домівки? Багато хто вже кинув на нього оком. Знайомі розповідали, що в одному закинутому селі тамтешній війт навіть коробки з-під камер прихопив додому…
За даними інтернет-провайдерів, через камери відеоспостереження за ходом голосування в Україні спостерігало понад 200 тисяч користувачів Інтернету. Дехто робив одразу кілька закладок (в автора цих рядків їх було 12) — щоби «бути в курсі» про події у багатьох місцях. Для декого з наших співвітчизників, які перебували за кордоном, ця виборча техпослуга була ще однією нагодою з далекої Італії, Португалії, Чехії подивитися через монітор на своїх земляків, упізнати когось з рідних. Але найголовніше — відеокамери, до певної міри, дисциплінували виборців. Стримували декого від голосування «за того хлопця». Хоча доводилося чути і протилежні відгуки. Окремі люди старшого покоління були налякані, що камери фіксують, за кого саме вони голосуватимуть, тому ставили «галочку» там, де їм радили нечистоплотні особи…
Про позитив від відеокамер учитель історії однієї із сільських шкіл на Івано-Франківщині сказав кореспондентові «ВЗ» так:
— З досвіду минулих кампаній знаю, що у декого з тих, хто родичається з недоброю політичною силою, свербіли руки вкинути кілька бюлетенів за їхню партію. Оті камери і наше попередження стримали цих «активістів» від махінацій.
Камери відпрацювали своє. А що далі? Подальше призначення цих мобільних «виборчих» телекомплексів (тобто двох камер, інтернет-антени і сейфу з ноутбуком) чинний Голова Верховної Ради Володимир Литвин бачить у тому, щоб вони «наглядали» за порядком і безпекою в освітніх та інших бюджетних установах того чи іншого населеного пункту. На думку спікера, їх можна було б встановити у місцевих школах, дитсадках, сільрадах, клубах.
Пропозиція не позбавлена сенсу. Голова Лапшинської сільради на Бережанщині Тернопільської області Ярослав Мисак «краєм вуха» чув, що виборчі телекамери, які ще нині працюють у столітньому Народному домі села, віддадуть у школу. А от його колега — війт із Рогачина Орест Нич — був би не проти, якби один ноутбук передали у сільську управу — щоб можна було належним чином вести документацію і видавати людям довідки.
— Наш старенький сільрадівський комп’ютер на божому слові працює, — каже він. — Майстри казали: якщо ще раз попсується, більше до них не везти. З оргтехнікою у нас повний завал. Ксерокса не маємо півтора року, а принтер працює через раз…
Напівкомічний трафунок з виборчими телекамерами трапився у заступника голови ДВК № 610045 Анастасії Луцишин, колишнього лаборанта склозаводу.
— У минулий четвер я прийшла прибирати до клубу, де відбувалося голосування. Дай, думаю, від’єднаю ті камери від розетки, щоб не тягнули світла. А буквально через п’ять хвилин до мене дзвонять з Києва: ваші камери кудись зникли! Кажу: як це може бути, якщо я біля них стою? Довелося знову підключати…
Пані Анастасія працює у виборчих комісіях уп’яте. Каже, що відеокамери жодного дискомфорту односельцям не спричиняли: бо ніхто нічого протизаконного не робив. За її словами, вибори, як завжди, пройшли спокійно. Помітила хіба що хвилювання шести хлопців, які голосували перший раз у своєму житті. Що ще запам’яталося? До 24-х односельців ходили зі скринькою для голосування на дому. 23 проголосували, а один відмовився. Зачинив хату і не пустив до себе. Він — інвалід, не має ноги...
З інших особливостей пані Анастасія зауважила високу явку серед людей похилого віку.
— Декотрих зі стареньких ми запитували: може, вам тяжко? Може, до вас приїхати? Ні, відказують, самі прийдемо. Живуть у нашому селі 80-річні Небесні, Василь і Павлина, колишні воїни УПА. Надворі періщить дощ, а вони під дільницю на фірі приїхали. Дуже переживали, щоб Україна добрих депутатів собі вибрала…
