Журналісти «ВЗ» висвітлювали вибори у різних регіонах України
Стара ханська столиця, як справжня східна красуня, заховалась за паранджею гір. І хоч за роки радянської влади її національне вбрання стало схожим на костюми народних колективів із сільських клубів, цей самоцвіт ще чекає на свого ювеліра.
Ми приїхали в Бахчисарай у день парламентських виборів, щоб подивитись, чи не вмерла в цьому провінційному тепер місті його столична душа. Чи зможе колишня столиця претендувати на статус кримського П’ємонту?
День виборів припав на останній день великого свята Курбан-байрам. У ці дні мусульмани ходять одне до одного в гості й віддають шану старійшинам роду. Майже половина бахчисарайців — кримські татари. «Дуже багато народжують. Весілля за весіллям. Скоро Бахчисарай столицею оголосять», — невдоволено кривляться тутешні росіяни, які теж вважають себе корінним населенням.
Старійшина роду
Родина Рустама Шараффудинова святкує вже кілька днів. У домі тісно від гостей. Не засиджуються. Випили чаю, скуштували солодкого, а у двері знову хтось стукає. «Я також маю встигнути в гості сходити, — пояснює нам господар. — І на вибори маю з’їздити».
Його мамі, Майре Торгаєвій, за вісімдесят. Коли вона зайшла в кімнату, гості вишикувалися, щоб поцілувати їй руку. «Це я зараз Майре Торгаєва, — каже вона, не стримуючи сліз. — А колись доводилося бути Марією Бєляєвою». Її родину переслідували ще з 1917 року. Батько був багатим підприємцем, тож сім’ю розкуркулили. Не встигли повернутися у рідні краї із заслання, як їх знову депортували разом з усім кримськотатарським народом в Узбекистан. Прийшли серед ночі, дали кілька хвилин на збори, везли у товарняку п’ятнадцять діб…
Крученими вуличками спускаємося до дільниці. У старому місті нема тротуарів, вузенькі доріжки, наче змії, лізуть нагору. Немає ліхтарів. Брудно, старі хатки вгрузають у землю. В історичному районі живе мало кримських татар. Вони здебільшого мешкають у шостому і сьомому мікрорайонах. Там побудували будинки після повернення з депортації. Є серед новобудов і маленькі палаци.
«Коли ми повернулися до Криму, нам тут будинки не хотіли продавати. Щойно дізнавалися, хто ми, продаж припинявся. Вдалося купити невеличку хижу», — ділиться болями Майре Торгаєва. Зараз родина мешкає у затишному домі у старому місті, зведеному на місці тієї хижі. «Ви подивіться, що вони за ці роки наробили, — показує старенька на облущені стіни будівель. — Тут стояли будиночки — гарні, пофарбовані. Все зруйнували. Як запили в сорокові в цих будинках, так і досі п’ють…».
Дисциплінований народ
Біля занедбаної будівлі виборчої дільниці дискутує група місцевих п’яниць. Асоціальних елементів, які гуртуються біля магазинчиків радянського зразка, у Бахчисараї чимало. Побачивши журналістів, члени дільничної виборчої комісії занепокоїлися. «Господи, а ця бабушка взагалі у списках є?» — говорить сама до себе одна з них, побачивши Майре Торгаєву.
Майре Білялівна про політику говорить обережно: “Політикою цікавлюся, але партії не назву. Це будуть люди, які знімуть з нас тавро зрадників та ворогів народу. Цього ніхто досі не зробив. Нам ніхто не може пояснити, кого і як ми зрадили. За що нас виселили?».
Її син пояснює, що за опозицію радить голосувати Меджліс. За його порадою вибиратимуть і мажоритарного кандидата Ахтема Чийгоза. Кримські татари слухаються Меджлісу, хоча далеко не всім до вподоби висунутий ним кандидат.
— Українцям цю логіку складно зрозуміти, — пояснює Ольга Духніч, експерт із політичної ситуації в Криму. — У нас як заведено: три гетьмани на два українці. А кримський татарин готовий подавити власне «я», якщо для народу так буде краще.
2002 року представник кримських татар Ільмі Умеров зняв свою кандидатуру на користь відомого в Криму Анатолія Франчука. 10% голосів, на які Франчук тоді випередив комуніста Дмитра Кретова, забезпечили кримські татари.
Покинуті Росією
«У Макіївці люди бояться вночі виходити на вулицю, тому що їх там виловлюють і відправляють працювати до Криму», — так жартують кримчани, відповідаючи на питання про велику кількість «донецьких» на півострові. Навіть директором сімферопольського цвинтаря донедавна був уродженець Донбасу.
Ольга Духніч розповідає, що кримчани болісно реагують на засилля «донецьких». Особливо місцеві росіяни, яких у Криму меншає. Вони ображені на Росію, вважають, що Вітчизна їх покинула. Виглядають розгубленими, проте політичними українцями визнавати себе не готові.
Катерина Іванівна приїхала в Бахчисарай ще дитиною, у 1948-му. «Яке місто було красиве, коли ми приїхали, — ділиться спогадами. — А що тепер? Що вони зробили?». Хто «вони», не уточнює.
— Я і мої подруги голосували за комуністів, — розповідає Катерина Іванівна. — За «Регіони» у нас багато людей не проголосує, ми розчарувались у них і в Януковичі. Вони почали загравати з татарами. А татари з ними також домовились… Хоча у нас багато людей голосували за «УДАР». Кличко в Бахчисарай приїжджав, стільки народу зібралося…
Показує нам приміщення, яке реконструюють: «Тут кінотеатр був, я ще пам’ятаю, як у кіно сюди ходила. Тепер татари мечеть відновлюють».
Один у полі
Бахчисараєць Андрій Щекун приїхав у Крим з Тухлі, що на Львівщині. Його активну позицію знає увесь півострів. Пан Андрій переконаний: у Криму можна підняти тисячі людей на майдани. Остання його перемога — збереження українських класів у бахчисарайській школі. Щоб захистити право дітей навчатися українською, він навіть звертався до СБУ й погрожував зірвати у школі першовересневу лінійку.
Внук Майре Торгаєвої також навчається в українському класі...
