Бідні не прагнуть стати багатими, а шукають винних у своїй бідності

Кажуть, не в грошах щастя, а в їх кількості. Хтось ледве зводить кінці з кінцями, рахуючи кожну копійку, а хтось одним махом може витратити чиюсь місячну зарплату... Де та межа, за якою починається бідність?

Єдиної межі бідності для усіх країн світу немає. Для кожних груп країн (ті, що розвиваються, розвинені) є своя межа бідності. В Україні межа бідності фактично дорівнює прожитковому мінімуму, він становить 1110 гривень на місяць, тобто 36,6 грн. на день. За цим показником близько чверті населення України — за межею бідності. І найбідніші не пенсіонери, а сім’ї з дітьми. Такими є дані Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України. Підрахунки ж ООН песимістичніші. Якщо оцінювати українців за загальноєвропейськими критеріями, то бідних у країні майже 80%.

Напередодні Міжнародного дня подолання бідності кореспондент “ВЗ” з’ясувала, які прибутки і видатки в українців різного віку і різних соціальних груп. Чи записують вони свої видатки? Скільки гривень витрачають на день?

Тарас Жирко, заслужений артист України, 51 рік: «Межа бідності у 1100 гривень — це найвищий ступінь цинізму. Хто встановив цю межу? Очевидно, ті, які цю суму витрачають за хвилину. Якщо існує таке явище, як бідність, потрібно давати людям можливість розбагатіти. Моїй родині коштів вистачає. Це ще у радянські часи мама давала мені 10 карбованців і говорила: «Тарасе, на і не дуже витрачай». Тепер у моїй родині дружина з батьком їдуть на закупи, я даю їм гроші. Їсти-пити є що, вбратися є у що — і добре. Якихось забаганок, на які мені не вистачило б грошей, не маю».

Уляна Смага, завклубом, 30 років: «Своїх видатків не записую. Я — людина спонтанна: захотіла щось — купила, а не можу, то не купую. Але, якщо щось дуже хочу, то зароблю гроші і все одно куплю. В один день можу ні копійки не витратити, а наступного — 300 гривень. Нещодавно їхала в гості до мами. Мама попросила, аби я купила буханець хліба. По дорозі зайшла у ювелірну крамницю і купила перстень за 200 гривень. Якщо гроші берегти, то їх і не буде, а якщо витрачати, то вони приходитимуть — такий закон. Коли витратив велику суму грошей на річ, яка тобі дуже сподобалась, головне — не пам’ятати цієї суми і не шкодувати про витрачені гроші».

Михайло Скобилка, бібліотекар, 22 роки: «Витрат своїх не записую. На день мені достатньо гривень 50, хоча все одно обмежую себе. Але зарплати мені не вистачає. Думаю, якби вона була хоча б чотири тисячі, тоді уже можна було б дозволити собі нормально жити, а не виживати. Щоб вистачало на харчування, одяг, комунальні послуги і хоча б невелику суму, але кожного місяця щось відкласти… А оскільки я — молодий хлопець, неодружений, то хотілося б провести час із друзями, погуляти… Проте коли є сім’я, то, мабуть, витрати будуть ще більшими».

Людмила Петрова, пенсіонерка, 70 років: «День на день не випадає. Сьогодні ти м’ясо купив, завтра — рибу, потім — овочі… Моя пенсія — 1600 гривень, і чоловік отримує 1000 гривень пенсії, ми двоє живемо на ці гроші. Не розкошуємо. Ціни зростають так, що, напевно, скоро для пенсіонерів усе стане недоступним. Є такі бідні, що кусень хліба просять, а скільки людей шукають щось на смітниках!.. Одне слово, дві мінімальні пенсії для двох людей — це мало. У мене пенсія науковця — я все життя працювала в університеті викладачем англійської мови. І все одно, 1600 гривень — це дуже мало».

Коментар для «ВЗ»

Олег ПРОЦАК, політолог (Інститут політичних технологій)

Бідні люди — ті, які не можуть заробити на гідне життя. В Україні до цієї категорії зараховують велику частину суспільства. Це наслідки радянської системи, яка вбила в людях приватницькі засади, ініціативу. Люди не хочуть вчитися господарювати, звикли думати, що держава про них подбає. Саме на найбідніші верстви населення робилися ставки в усіх революціях. Бідні шукають винних у своїй бідності, тому їх легко підняти на бунт. Також бідні — це хороша категорія для маніпуляцій, коли потрібно чужими руками жар загрібати. Але найнебезпечніше, коли до категорії бідних потрапляє інтелігенція — учені, вчителі, працівники культури… А оскільки фінансування цих категорій іде з бюджету, то вони бідні апріорі. Бідний вчитель не може виховати і навчити достойних громадян, бо заражає учнів своєю бідністю. Не потрібно чекати, що держава про все подбає, треба виховувати в людях приватницькі почуття і показувати приклади успішних людей, які починали з нуля і досягли багатства та слави…